Як новівсяне подарували дзвіницю до Венеції

ЛЕМКІВСЬКА СТОРІНКА ■ №2, 2019-01-13

Церква для лемка є як друга хижа. Длятого не дивно, што церкву будувано там, де кожен лемко міг єй добрі видіти в селі. І так до гнеска можеме подивляти тоти церкви на горбках, горах, гардих полянах, переважні в середині села. При церквах є високи груби вікови дерева, переважні липи, які часто свідчат, што там скоріше стояла што найменше єдна церква. Деревяни церкви часто горіли, а і скоріше ся старіли як муровани, тому на тим місци і то нераз будувано нову церкву. О селах лемківских, де не било церкви, до гнеска лемки повідают різни історії, чом так ся стало. А ле ціж треба прізнати, же мешканці сів, в яких не било церкви, билі барже Богобійні. То хиба виникат з натури людской, ім барже заператся дорогу до Бога, тим векша віра, а так справді било, колі часто лемки мусіли іти босо пару кільометрів до церкви в іншим селі.

Сами ікони в церквах іщи писано на тих старших і гнеска реставраторе, колі є ремонти в церквах, ся задумуют чи ліпше лішити тоти гнесьні чи відновити вікови. Так є між іншим в селі Берест, де відкрито стари ікони, так што, колі лемки з Береста приїжджают в село, то кажут, што то не є іх іконостас, бо то є по правді іконостас іх предків.

Я почуваюся Новівсяном, хоц єм друге поколіня, народжене на вигнаню та Новівсянином єм 3\4, бо єден дідо бив зо Щавника.

Мої дідове все, колі пригадувалі Нововес, то оповідалі о церкві в тим селі. І я тоти оповіданя знам лем з часів, колі церков юж згоріла 2 червця 1975 рока. Все медже Новівсянами било питаня: чом зараз церков згоріла по візитації краківского латиньского єпископа. Чи бив то лем припадок. Ми, Новівсяне, знаме того до гнеска і думам, што ніколі ся не дознаме. Знаме лем єдно : што колі поляк Юзек Слаби, котрий мешкав в Новівси з нашима перед вигнаням, пришов до польского священика просити, штоб костел новобудований в Новівси пригадував колишню церков, тот повів: W żadnym wypadku.

І гнеска, колі Новівсяне відвідают своє село, в векшости повідают, што не можут війти до того костела, бо серце ім не дозвалят. Тот костел є для них знаком, што на тій землі од 1947 рока мало нас не биті на все. І, на жаль, в Новівси так є. Церков в Новівси била збудувана під званям Рождества Божой Матері в 1795 році, а відновлена 1884 році. Але, колі посмотриме на нижший документ – то виглядат, што новівсянска церков має свою довшу історю, котра вказує, што лемки — русини од все відчували звязок з землями давньой Київской Руси. Церков з Новівси творила єдну парохію з Лосім і разом парафіян било 1400, жидів 24, поляків 10. Тут, на жаль, не видно циганів, іх било не дуже, але вони билі як греко-католики та уважали себе як ціла лемківска спільнота. І тут пригадую слова цигана з Тиліча і лемка на заході – правда лем з оповідань. Колі цигане гралі на весілі нашим на заході і десі опівночи лемко ся запитав цигана: Я розумію, што наш вигналі, але чом вас. Той циган — музикант відповів: А як нам било жити без вас, пішлізме за вами, бо ми творили в селі єдно і ніхто так нас не шанував як лемки.

Думам, же нам, лемкам, треба і гнеска похилити над тима циганами голову і задуму, бо вони вмерают — відходят і в серци мают Лемковину і наши церкви. Вони билі кус і не лем кус як лемки і члени греко-католицькой церкви. Як мі повів циган в Лігниці, в нас в дома все билі дві Велії – єдна для нас діти за грегорянским календарем і друга, яку робили родиче для них лем рідну – свою за юлянским календарем.

А тепер хай промовлят документи.

«У Венеції, дочернім селі, приналежнім до Лукова, донедавна була старовинна деревляна церква, якої дзвіниця давнім звичаєм збудована разом одноцільно з храмом Божим. Церкву ту збудували 1654 роќу, в Новій Весі на галицькій Лемківщині, а перевезли з Нової Веси в 1774 році до Венеції на Закарпатті (тодішній Угорській Русі). Про це є старовинний напис на церкві». Про саме переставлення церкви згадано в тім написі так: «Созда ся сей храм року 1654 затщанієм превелебнаго отца Константина Тарасовича презбітера лукавского».

Закарпатські Лемки / Svoboda.- nr 52 z dn. 29 X 1938r. s. 2

Шематизм греко-католицького духовенства злучених епархій Перемиської, Самбірської і Сяніцької за рік божий 1930, s. 120. Історія все всператся на джерелах і думам, што тут не треба веце писаних слів, в яких сут докази, што ми мудро, хоц, на жаль, не все перлі на всхід, але тот київский, а не московский. А нам Новівсянам лем треба тепер задумати як відвідати братів в Венеції і не той італянской а українской.

Поділитися:

Категорії : Лемки

Коментарі

  1. Венеція-земля наших дідів. У 1947 вони назавжди покинули свою домівку.Мрію показати дітям той край,місце ,де було обійстя,церкву,старий цвинтар.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*