Фейлетон Ігоря Горківа ■ ПОГЛЯДИ ■ 2010-05-27
У світі культурних людей існує поняття “savoir-vivre” – це встановлені норми поведінки й правила ввічливості в товаристві. Так званий етикет. Ідеться про те, щоб ставитися до інших людей з пошаною та повагою, стримувати емоції, своєю поведінкою нікого не вразити. Це, звичайно, має двосторонню дію: як ми ставимося до інших, так й інші будуть (принаймні повинні) ставитися до нас. Це не сучасна вигадка – певні моделі поведінки були обов’язкові на балах у короля, за столом у цісаря, при веденні переговорів з гетьманами.
Сьогодні теж маємо різні етикети, які визначають норми поведінки. А останнім часом, у зв’язку з критичними кресовими зауваженнями на адресу українців у Польщі та звинувачуванням нас у нерозумному бандеролюбстві можна дійти до висновку, що наша поведінка – погана. Вона не відповідає нормам, які визнає частина польського суспільства. А нам треба поводитися культурно, щоб нас не сварили, ставилися з “пошаною”, довірою, може навіть і любов’ю. Вашій увазі пропонується новий savoir-vivre, який не стосується однієї професійної групи чи окремого місця перебування, хоча з останнім пов’язаний – бо загалом ідеться про місце життя. Отже, перед Вами “Етикет українця з Польщі” – у дещо поширеному варіанті, що й буде видно в тексті.
У хаті
Добре виховання починається вдома. Тому рекомендується повикидати всі книжки про український визвольний рух і його провідників, особливо про Степана Бандеру. Всі полиці, на яких тримаєте, – перепрошую, звичайно, т р и м а л и (наголошую, на минулому часі дієслова “тримати”, бо кожен порядний чи, точніше, “porządny” українець мав би цього паскудства давно позбутися), – літературу про Бандеру – спалити! Так, про всяк випадок. Не можна слухати гурту “Гайдамаки”, бо ж уже сама його назва багатьом погано асоціюється. Так само слід забути про альбоми “Ми хлопці з Бандерштадту” і “Наші партизани” – не заражуймо чергових поколінь! Взагалі, після викинення всього бандерівського з хати варто запросити додому спеціального кресового екзорциста, який вижене духа усопшого раба Божого Степана.
Поза домівкою
Неможливо все життя просидіти вдома, навіть якщо наші “чотири стіни” бандеростерильні. Але варто знати, куди не слід ходити і яким видом транспорту не користуватися. Безсумнівно, забудьте про велосипед! Ніби це тільки “ровер”, але згадайте, яке може виникнути непорозуміння, та ще коли велосипед з написом “Україна” – хтось міг би подумати, що це велосипедні диверсійні відділи… І взагалі, не рекомендую їздити на рідні землі, бо тоді є ґрунт, щоб звинуватити нас у будові чогось антипольського в Польщі. Так само, як будете в Ґданську, не заходьте до ресторану “Pod banderą” – причина, мабуть, зрозуміла. Зате пропоную створити громадський комітет для проведення ряду заходів, щоб переконати власників згаданого ресторану змінити цю “неблагонадійну” назву. Просто дивуюся – як можна було на таке дозволити!? Куди дивиться поліція й прокуратура?!
У поведінці і звичаях
З тими, хто не бажає виправити свою поведінку, не можна не тільки зустрічатися, а навіть вітатися, випадково зустрівши на вулиці. Кажуть, буцімто націоналізм передається через дотик – будьте обережні! А ще подейкують, що існують такі бандерівці -характерники, які можуть навіть з великої відстані наслати вроки на доброго патріота, перетворивши його в кровожерну потвору. За деякими переказами, вони вміють за допомогою чаклування навіть щирого кресов’янина перемінити в бандерівця, але я особисто з таким не зустрічався, хоч, як кажуть, у леґендах є дрібка правди. Я отримав інформацію (на жаль, не можу подати джерела – з огляду на безпеку інформатора), що добре відомий усім священик під чорну рясу одягає червону футболку, мовляв, щоб не наврочили. Важко собі уявити, щоб духовна особа вірила в забобони, але життя постійно приносить нові несподіванки, отож, хтозна…
Крім цього, за деякими повір’ями, існують такі запеклі націоналісти, які тільки вночі виглядають як люди, а щойно треті півні заспівають – і вони стають сокирами. Тому точно треба перевіряти кожне знаряддя – це ж для нашої з вами безпеки – ніколи невідомо, що такій сокирі прийде до вістря.
Безсумнівно, треба почати внутрішню акцію перефарбовування піднебінь на якийсь світліший колір. Принагідно забудьмо про старий український весільний, проте в суті своїй злочинний звичай викрадання молодої – це ж просто закамуфльована торгівля живим товаром! Також не можна в дружньому колі співати повстанських пісень, особливо тоді, коли наближається північ, а на чорному небі червоно світить місяць. А тоді, коли нам не вдається щось зробити, то не говорити “до хріну!”, бо хтось може подумати, що ми відсилаємо його під кулі кулемета відомого сотенного.
У похилому віці
Тризуб для декого з біло-червоних – однозначний символ українського націоналізму. І тут особливе звернення до найстаршого покоління: якщо у вас залишилися останні три зуби, то прийдеться один таки вирвати, щоб не було на вашу адресу, дорогі сеньйори, непотрібних звинувачень. Думаю, що спокій життєвий цінніший, ніж той один зуб.
* * *
Це далеко не повний перелік правил з “Етикету українця з Польщі”. Він постійно поповнюється і вміщає не тільки поради автора цього матеріалу. Якщо ви теж маєте власні пропозиції чи зауваження, прошу звертатися через редакцію “Нашого слова”. Повний “Етикет…” наприкінці 2010 р. планується видати окремою книжкою. Думаю, це видання буде всім нам корисне, зокрема молодим батькам, для яких він становитиме дороговказ, як виховувати дітей. Завдяки цьому нас перестануть зневажати, а почнуть шанувати. Ці поради дозволять нам стати стовідсотковими громадянами Польщі, такими, якими нас хочуть бачити. Почнемо шанувати й любити тих, кого треба.
“Наше слово” №22, 30 травня 2010 року {moscomment}
