Іванна Килюшик ■ ВИБОРИ ■ №27, 2020-07-12

Про інтеграційний досвід, реалізацію художніх ініціатив та проєкт «Вибори» розмовляємо з міждисциплінарною художницею родом із України – Мартою Романків.

Марта Романків

На сторінці, присвяченій проєкту «Вибори», читаємо: «Якщо Ти – іммігрант/ іммігрантка і також вважаєш, що незалежно від місця народження, національності чи громадянства Твій голос важливий, візьми участь в голосуванні!». У чому полягає проєкт?

Я запрошую до символічного голосування у президентських виборах мігрантів, які не мають у Польщі виборчих прав. Я роблю це разом із партнерами проєкту, які мені допомагають, – це низка осередків культури та громадських організацій. Ми хочемо продемонструвати, що іммігрант – це не лише тимчасова людина, яка приїжджає і невдовзі має поїхати геть, не лише сезонний працівник. Це – новий мешканець, його голос також важливий, як і будь-чий інший.

Сам процес символічних «виборів» відбувався з 22 по 28 червня у шести містах: Познані, Щеціні, Ґданську, Варшаві, Любліні і Білостоці. Голосування проходило у стаціонарних пунктах та в публічному просторі міст – наприклад, під Воєводськими управліннями, куди мігранти приходять для легалізації перебування. Пізніше ми зберемо усі урни в одному місці, і в липні-серпні презентуватимемо створену з них художню інсталяцію-скульптуру. Швидше за все, це буде на Варшавській бієнале, (Biennale Warszawa), де я зараз перебуваю на художній резиденції. Ми не будемо відкривати урни та рахувати голоси. Це також символічний жест – що наші голоси не важать, тому немає сенсу їх підраховувати. У рамах проєкту відбулися також дві онлайн-дискусії: «Національність – бар’єр для демократії?» («Narodowość barierą dla demokracji?») та «Інше спільне життя можливе» («Inne wspólne życie jest możliwe»). Ми розмовляли про те, що іммігранти формують реальність країн, які вважаються демократичними – але у той же час в цих країнах немає місця для них як активних учасників політичного життя. Говорили також про те, як іноземці можуть захищати свої права та проявляти солідарність.

Знаю, що ти також писала листи до кандидатів на посаду президента Польщі. На які запитання чекала відповідей та чи отримала їх?

Питання ми сформулювали разом із Асоціацією правного втручання («Stowarzyszenie Interwencji Prawnej»), вони стосувалися невирішених проблем міграційної та інтеграційної політики: біженців, прав іноземців у місцевих виборах, черг на кордонах, мови ненависті, ксенофобії, захисту трудових прав іммігрантів тощо. На жаль, ніхто з кандидатів не відповів. У штабі Шимона Головні сказали, що дадуть відповіді, але пізніше на зв’язок не вийшли. Усі кандидати повністю проігнорували запитання.

Отже, сам проєкт, з одного боку, художній, з іншого – соціально-політичний.

Я розглядаю мистецтво у категоріях Жака Рансьєра, який написав книгу «Естетика як політика». Насправді ці поняття дуже пов’язанні. Мистецтво має силу демонструвати суспільні проблеми. Тому у своїх художніх практиках я хочу розглядати мистецтво з точки зору суспільно-політичних викликів і питань.

Як у тебе виникла сама ідея проєкту «Вибори»?

Поштовхом став перегляд дебатів перед останніми парламентськими виборами. Я помітила, що теми імміграції там взагалі не торкалися. Єдиною партією, яка однобічно про це говорила, була крайня права «Конфедерація». Знаючи, що цього року відбудуться президентські вибори, я хотіла зробити щось із цієї нагоди. Так з’явилася ідея проєкту. «Вибори» – це моя магістерська робота, яку я створюю під керівництвом Александри Ска, Катажини Шешицької та Лукаша Яструбчака.

Чи тема цього проєкту та загалом маргіналізації є для тебе особистою?

 Так. Під час останніх парламентських виборів я відчула, що дуже хотіла би проголосувати. Я розмовляла зі своїми знайомими поляками про вибори, я цікавилася політикою, але голосувати не могла. Ми обговорювали, чому я як людина, що вже стільки років живе у Польщі і є ближчою до політики цієї держави, аніж до української, не можу голосувати.

Чому, на твою думку, тема політичного залучення іноземців відсутня у публічному дискурсі та у передвиборчій кампанії майже всіх кандидатів?

Мені здається, що причина криється у міграційній політиці Польщі, яка запрошує велику кількість трудових мігрантів і водночас не запроваджує жодних інтеграційних механізмів. Мені здається, що польські політики сприймають мігрантів як спосіб вирішення нагальних економічних проблем, і ніхто особливо не думає про них у довгостроковій перспективі. Це – одна з причин. Інші ймовірні причини: мігранти не голосують, тому що політики в них не зацікавлені; існують стереотипи про те, що  мігранти не можуть мати впливу на політику у країні, куди приїхали, тому досить часто вони пасивні в політичному і суспільному аспектах.

Які твої враження від реалізації проєкту?

Досить позитивні. Думки щодо того, чи повинні мігранти голосувати, доволі поляризовані. Одні казали – де це бачено, аби такі люди мали право голосу. Інші – що, якщо хтось живе у певній країні кілька років, то має більше право голосувати, ніж той, хто виїхав з цієї країни багато років тому і не цікавиться політикою. Багато хто з іноземців боявся брати участь у голосуванні. Також я досить часто чула від них: «Якби навіть у мене було таке право, мій голос і так би нічого не змінив, бо політика – це велика підставна гра». Я відчула – передусім з боку українців та білорусів – зневіру щодо того, що люди можуть впливати на політику. Англомовні іноземці так не реагували. Тому я вважаю, що це залежить від ситуації у країнах, з яких люди приїжджають.

Це твій перший такий проєкт? Чи ти вже проводила інші схожі ініціативи? Чи маєш такий досвід в Україні? 

Я організувала кілька проєктів у Польщі, в Україні такого досвіду не мала. Усі вони були пов’язані з темою виключення, маргіналізації та імміграції. Але настільки великий проєкт, який відбувається одразу в кількох містах, я реалізовую вперше.

Під час однієї з минулорічних ініціатив ми з українцями у Кракові шили польський прапор жовто-блакитними нитками. Ми хотіли символічно показати, що також є частиною Польщі і польської культури. Ця подія мала би бути масштабнішою, ми планувати пошити тисячу таких стягів на День незалежності. На жаль, цього не вдалося зробити, тому що проєкт заблокувала міська влада, яка спершу мала спонсорувати подію. Своє рішення вони обґрунтували тим, що до польського прапора не можна додавати жодних сторонніх елементів.

Чи під час проведення цього та попередніх проєктів ти стикалася з якимись труднощами? Якою була суспільна реакція?

Коли у «Газеті Виборчій» («Gazeta Wyborcza») вийшла стаття про нашу краківську ініціативу з поясненням причин, з яких нам не вдалося її реалізувати, я зіткнулася з негативною реакцією навіть з боку своїх знайомих. Я помітила, що польські громадяни дуже прив’язані до своїх національних символів, як-от прапор та герб. Навіть найменше дружнє втручання, зміна, яка мала би на меті покращення та інтеграцію, наголос на спільних цінностях, були неможливими. Траплялися навіть агресивні реакції – наприклад, у коментарях уфейсбуці. Люди підкреслювали, що поєднати з польськими символами я хочу саме українські, і вбачали у цьому загрозу для своєї польськості. Я ж хотіла продемонструвати позитивне об’єднання, показати єдність та інтеграцію, але цю спробу сприйняли агресивно. Багато хто апелював також до спільної історії, яка зараз досить часто нас ділить, а не єднає. Це ж саме, як я зрозуміла, відбувається і з окремими символами, як-от кольори прапорів.

Що ж до проєкту «Вибори» – наразі негативна реакція була мінімальною, я бачила її тільки в соцмережах. Натомість досить позитивно відреагували організації, до яких я звернулася з проханням про партнерство у проєкті. Я навіть не очікувала, що так багато з них погодиться співпрацювати.

Труднощів нам додав коронавірус. Спершу ми мали реалізували проєкт до 10 травня – дня, коли повинні були відбутися вибори. Коли у Польщі запланували кореспонденційне голосування, у нас усе скасувалося. Тож тепер я рада, що все вдалося.

Поділися власним досвідом міграції. З якими труднощами ти зіткнулася в процесі адаптації та інтеграції після приїзду до Польщі?

Польща для мене – виняткова країна. Я закохалась у мову, хотіла жити у Кракові. Тому, переїхавши до Польщі у 2015 році, я здійснила свою мрію. Я не користувалася жодними інтеграційними програмами, навіть не знала про них. Мову я досить добре вивчила ще до переїзду, тому що ходила на курси в Україні. Інтегрувалась я досить швидко. Причиною цього є моя любов до Польщі і всього польського, тож я досить швидко влилась у місцеву культуру. Спочатку я не хотіла, аби інші знали, що я з України, тому навчилася розмовляти польською мовою без акценту. Моє коло друзів – це переважно поляки, але найкраща подруга – також українка, яка переїхала, коли їй було 11 років.

Чому ти не хотіла, щоб інші знали, що ти з України?

Я відчувала, мабуть, суспільний тиск, навіть коли заходила в магазин. Мені здавалося, що на мене відразу дивляться інакше, коли чують акцент і розуміють, що я з України.

Траплялися випадки нетолерантного ставлення через твоє походження?

Так, щось таке було, особливо у соціальних мережах, уфейсбуці передусім. Також – коли я переїжджала до Щеціна і шукала квартиру. Коли я дзвонила за номерами, вказаними в оголошеннях, перше питання, яке мені ставили, було – чи я студентка, а друге – чи я полька. Я відповідала, що українка, після чого мені відмовляли в оренді. Це було для мене дуже боляче. На той момент я вже досить добре говорила польською, жила тут кілька років, у мене навіть не було акценту. Але люди не хотіли здавати мені житло тільки тому, що я приїхала з України.

Як виглядає ситуація із фінансуванням та пошуком коштів на проєкти?

Дуже складно. Це стосується насправді усіх художників і митців у Польщі. Вони живуть від проєкту до проєкту. Зазвичай у них немає постійної роботи, хіба що вони працюють десь додатково. У Польщі навіть не має опрацьованої страхової програми для митців. Тому зазвичай вони фрілансери. До 2015 року не вважалося навіть, що художникам потрібно платити за виставки. Лише зараз ситуація змінюється, але це й так не приносить великих доходів.

Чи хотіла би ти щось додати до нашої розмови?

Підкреслю лише – якби ми усвідомлювали, що Земля є спільною, а кордони штучно створені людьми, то теми іммігрантів взагалі би не було.

Марта Романків – міждисциплінарна художниця, авторка інсталяцій та відеоробіт. Народилася у Львові, від 2015 року живе і працює в Польщі. Навчалась у Львівському державному коледжі декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша, потім продовжила навчання у Польщі: спочатку в Краківському педагогічному університеті, пізніше – в Академії мистецтв у Щеціні.

Проєкт «ВИБОРИ» – це спроба художниці ініціювати неможливі події. Він з’явився у результаті роздумів про необхідність змінити сприйняття ролі і фігури іммігранта.
Це – символічна акція, яка має на меті зібрати голоси людей, що залишилися поза сьогоднішньою виборчою системою. У «голосуванні» могли взяти участь іммігранти та іммігрантки, які проживають у Польщі. Урни із зібраними «виборчими бюлетенями» не будуть відкриті, а голоси не будуть підраховані. Закриті урни з «недійсними» голосами стануть маніфестацією необхідності пошуку нових рішень, які спиралися би на відкритість.

Фото надані Мартою Романків

Поділитися:

Схожі статті

Повелися на розіграш: як польська прокуратура заблокувала боротьбу з агентами Кремля

Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №40, 2020-10-04 Під натиском польських націоналістів керівництво забрало у варшавського прокурора Мацєя Млинарчика справи, що стосувалися розпалювання ворожнечі проти...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*