Григорій Сподарик ■ ПОГЛЯДИ ■ №30, 2020-07-26

Відповісти на таке запитання можна, співставивши дані перепису населення з 2011 року та результати виборів, надані Державною виборчою комісією (ДВК). На основі цього порівняння важко робити аналітичні висновки, але це може бути цікавим спостереженням щодо політичних симпатій місцевих громад, у яких більш-менш помітну частину становлять українці.

Перепис із 2011 року показав, що найбільше людей, які визнають себе українцями за національністю, проживає у Вармінсько-Мазурському воєводстві –  трохи понад 13 тисяч осіб. Десять і більше відсотків населення вони становили у ґмінах: Лельково (19,7%),  Бані-Мазурські (13,4%), Будри (12,3%) Круклянки (12,2%), Позездже (10,7%) та Пєнєнжно (10,2%). Понад 10% населення українці становлять також у ґмінах Команча (Підкарпатське воєводство) та Білий Бір (Західнопоморське воєводство).

За даними ДВК, переможець президентських виборів Анджей Дуда у найбільш заселеному українцями Вармінсько-Мазурському воєводстві поступився своєму опоненту Рафалові Тшасковському – 46,84% проти 53,16 %. Але у ґміні Лельково натомість переміг саме Дуда, здобувши 58,56% голосів виборців. Тут понад половина з них проголосувала за нього вже в першому турі. Натомість у Банях-Мазурських переміг Рафал Тшасковський із 51,09% голосів. В першому турі лідером там був чинний президент, який мав тоді підтримку 43,13% виборців. Рафал Тшасковський отримав 28,8 % голосів, а Шимон Головня – 18,09%. У ґміні Будри, знову-таки, з помітним відривом переміг Анджей Дуда – 63,46 %. Понад половину голосів він мав там уже в першому турі. У ґміні Круклянки набагато більше людей проголосувало за Тшасковського – 60,03%. Кандидат від опозиції став переможцем і в ґміні Позездже, здобувши 53,53% голосів. А Анджей Дуда із 60% голосів лідирував у ґміні Пєнєнжно. Він переміг також у Команчі (53,84%), а поступився Рафалові Тшасковському – у Білому Борі (50,7%).

Отже, вісім «наших» ґмін поділилися рівно наполовину за політичними симпатіями. Варто відзначити, що у 2015 році Анджей Дуда, хоч і переміг свого конкурента Броніслава Коморовського за загальним результатом по всій країні, поступився йому в кожній з цих ґмін. Але вже за чотири роки партія «Право і Справедливість» обійшла «Громадянську коаліцію» у всіх цих регіонах. Тоді у ґмінах Лельково і Пєнєжно виборці могли голосувати за представника нашої громади Мирона Сича, який балотувався зі списків «Громадянської коаліції». Найвищу підтримку йому вдалося здобути в Лельково – 16,39 % (тобто 138 голосів, на 20 менше, ніж отримав переможець від «ПіС»). Серед кандидатів від своєї партії Мирон Сич мав також найкращий результат у ґміні Пєнєнжно, отримавши 212 голосів (близько 10%). Такий результат дав йому друге місце після кандидата від «ПіС», який здобув 236 голосів.

Тепер приблизно три наступні роки ми можемо відпочивати від виборів. Статистика показує, що польське суспільство – і, цілком можливо, й українська громада в його межах – розділилися на дві майже рівні частини. Одна проведе цей час, задоволена перемогою своїх політичних представників, інша – в очікуванні наступного шансу на зміни. Він з’явиться, ймовірно, у 2023 році, коли ми обиратимемо своїх представників у Сеймі та Сенаті. Тоді ми знову зазирнемо до Лелькова, Крукланок чи Команчі й побачимо, що відбувається на полі тамтешніх політичних симпатій. 

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*