Павло Лоза ■ 60-ЛІТТЯ ШКОЛИ В БІЛОМУ БОРІ ■ №24, 2019-06-16

У цьому календарі ми пишемо про важливі дати для школи у Білому Борі, яка була першою початковою школою з українською мовою навчання у Польщі після виселення українців у 1947 році.

Листопад 1956. Восени цього року до Білого Бору приїхав Олекса Кутинський (колишній вчитель із Сокаля), який тоді працював у М’ястку. На хвилі хрущовської відлиги він вирішив організувати в Білому Борі українську школу, оскільки саме в цьому місті жило найбільше українців у регіоні. Разом із Михайлом Ковальчиком з Білого Бору та Володимиром Серкізом вони розпочали реалізовувати план утворення школи. Перед заснуванням школи треба було створити гурток Українського суспільнокультурного товариства. Спершу місцеві українці порізному ставилися до такої ідеї – одні підтримували, інші дуже боялися і не хотіли мати зі школою нічого спільного; були й такі, які не вірили, що школа справді буде заснована, а ще інші просто стояли обабіч і не втручалися. Загалом ідею українських діячів підтримало тоді 293 батьків з Кошалінського воєводства.Цього року в місті відкрили пункт навчання української мови, який вела Євгенія Козій (пізніше – Ковальчик). Також цього року почала діяти грекокатолицька парафія.

1957. Цього року в місті відкрили пункт навчання української мови, який вела Євгенія Козій (пізніше – Ковальчик). Також цього року почала діяти грекокатолицька парафія.

2 вересня 1958. У приміщенні колишнього будівельного підприємства на вулиці Жимєрського 27, яке перенесли до М’ястка, почала діяти Початкова школа № 2 у Білому Борі. Тоді до школи прийняли 57 учнів, а навчання організували у чотирьох об’єднаних класах. Оскільки школа мала свій гуртожиток, у ній могли навчатися діти з усієї Польщі. У перший рік там жив 21 учень, а сам гуртожиток знаходився у будівлі школи. Слід згадати, що у цьому будинку школа міститься і до сьогодні. Але 60 років тому споруда вимагала капітального ремонту. У школі, а згодом і в гуртожитку, постійно чогось бракувало, тому керівництво організовувало різні забави, на яких збирали гроші; під час свят ходили з вертепом. Першими вчителями у школі були Володимир Шульган (він також був керівником школи; 1958-1971), його дружина Стефанія (1958-1963), Євгенія Козій (1958-1960) та Олекса Кутинський (1958-1961). Вже у 1960 році до школи прийняли Івана Цимбалка (1960-1963) з дружиною Надією (1960-1962). Натомість у 1961 році в школі починає працювати Андрій Вашенко (1961-1965), який був першим керівником гуртожитку. Згодом, у 1962 році, у школу приходить Станіслав Колесар (який невдовзі, у 1965 році, переселився до Кошаліна); окрім нього, працювала вчителька Марія Калимон, яка згодом емігрувала до Америки (1963-1965).

19 березень 1961. Ця дата – визначна в історії школи, оскільки тоді її назвали на честь Тараса Шевченка. З того дня повна назва звучала: Початкова школа № 2 ім. Тараса Шевченка у Білому Борі. Надання школі імені українського поета увічнили на пам’ятній дошці.
1965/1966. У цьому навчальному році в школі почалися проблеми: вона опинилася перед загрозою ліквідації. Тоді у закладі навчалося понад 40 учнів, а працювали з ними 3 вчителів. Будівля школи вимагала капітального ремонту: на першому поверсі згнила підлога, на другому треба була замінити вікна. Новому директору Данилові Древку, який прийшов на цю посаду в 1966 році, допомагали тоді мешканці Білого Бору, які підтримували школу. Протягом 3 місяців провели необхідний ремонт і будинок вже не був у аварійному стані.

1965/1966. У цьому навчальному році в школі почалися проблеми: вона опинилася перед загрозою ліквідації. Тоді у закладі навчалося понад 40 учнів, а працювали з ними 3 вчителів. Будівля школи вимагала капітального ремонту: на першому поверсі згнила підлога, на другому треба була замінити вікна. Новому директору Данилові Древку, який прийшов на цю посаду в 1966 році, допомагали тоді мешканці Білого Бору, які підтримували школу. Протягом 3 місяців провели необхідний ремонт і будинок вже не був у аварійному стані. Невдовзі з’явилася інша проблема. Під кінець 60-х років почався процес ліквідації малих і створення так званих збірних шкіл. Українській школі запропонували об’єднатися з польськими в один комплекс. Дирекція та педагоги на це не погодилися. Зате до школи прийняли нових вчителів. До закладу тоді прийшло понад 20 учнів, тож таким чином її вдалося врятувати. Багато дітей було з колишнього Валецького повіту. У 1974-1975 році навчання розпочали майже сто учнів.

Серпень 1979. Цього року в школі вчилося майже вдвічі більше учнів, ніж на початку, а жодного додаткового приміщення не було. У серпні 1979 року санітарноепідеміологічна станція видала рішення про закриття закладу. Уроки довелося перенести до Початкової школи № 1 у Білому Борі. Українські діти могли вчитися лише в третю зміну. Завдяки старанням директорки школи Ірини Дрозд, яка прийшла на посаду 1975 року, розпочався капітальний ремонт шкільних приміщень, який тривав до 1983 року. Тоді розбудували й саму будівлю — відтак його загальна поверхня становила 740 квадратних метрів.

1983. Попри збільшення місця у школі, вирішити проблему з проживанням учнів у гуртожитку не вдалося. Інспектор праці наказав його закрити. В умовах, коли учнів не було де поселити, школі загрожувало закриття. Тодішня директорка шевченківської школи Ірина Дрозд відмовилася виконувати це рішення і взяла на себе повну відповідальність за безпеку учнів. Завдяки старанням дирекції дітей переселили до гуртожитку технікуму і дозволили навчатися у його приміщеннях. Тоді білобірчани нарешті вибороли згоду на будівництво гуртожитку та ремонт шкільної будівлі. Для реалізації цієї ідеї створили Суспільний комітет побудови гуртожитку для Початкової школи № 2 у Білому Борі.

22 жовтня 1983. Школа відзначила 25-ліття існування. Тоді закладу надали прапор із зображенням Тараса Шевченка, який профінансувало Українське суспільно-культурне товариство (про це на 1-й сторінці номера згадує Ми
рослав Вербовий). У святкуванні річниці школи взяв участь, зокрема, український чоловічий хор «Журавлі».
7 березня 1987. Перед побудовою гуртожитку до його основи заклали акт (документ) про заснування. У травні 1988 року Міністерство освіти частково виділило на будівництво кошти; решту грошей жертвували українці з усього світу. За два роки на вулиці Дворцовій 27 збудували двоповерховий будинок: гуртожиток (16 кімнат), гімнастичну залу з додатковими приміщеннями, будинок з квартирами для вчителів, кухню з їдальнею та котельню.

1989. У новому гуртожитку почало жити 60 людей, тобто половина учнів школи. Головою гуртожитку у 19722007 роках був Богдан Фіцак.

22 вересня 1991. Перед гуртожитком відбулася подія, відома не лише серед українців у Польщі, але й у діаспорі. Цього дня відкрили пам’ятник Тарасові Шевченку. На подію приїхало кілька тисяч людей з Польщі та з-за кордону. Окрім цього, у вересні в школі відкрили нульовий клас.

1 червня 1995. Під час Днів Білого Бору вчителі та учні презентували культурно-мистецькі досягнення школи. Після проведення концерту, на якому виступали учні – солісти та колективи – білобірське свято перемогло у воєводському конкурсі на найкращий захід року.

22 червня 1999. Відбулися урочисті заходи з нагоди прощання з багатолітньою директоркою школи Іриною Дрозд (вона керувала закладом 24 роки). Опісля на керівній посади були Ярослав Миц (випускник школи), Здзіслав Бігун, а у 2004 році директором став Андрій Дрозд (також випускник цієї школи).

Вересень 2016. З початком нового шкільного року початковою школою керує Фонд ДЕКА.

***

Стаття написана на основі матеріалів, розміщених в «НС» № 42 за 2008 рік, зокрема, спогадів Данила Древка (колишній керівник школи) та Михайла Ковальчика (один із ініціаторів заснування школи), а також пам’ятної книги, виданої з нагоди 50-ліття школи. ■

Поділитися: