Дарина Попіль / Павло Лоза ■ ПОГЛЯДИ ■ №40, 2020-10-04

Українці у Польщі – серед них і наші читачі – розповідають про свій досвід боротьби з коронавірусом.

За даними університету Джонса Гопкінса, у світі від початку пандемії коронавірусом заразилися понад 30 млн людей, видужали – понад 20 млн. Частина з них ще тривалий час після одужання може мати проблеми із здоров’ям. Проте які саме – на це питання навіть науковці поки що не готові дати обґрунтовану відповідь. Адже дослідження довгострокового впливу вірусу тільки розпочалися і можуть зайняти близько року. Ми відшукали кількох українців – наших читачів – які одужали після хвороби. Вони розповідають про свій досвід і діляться думками щодо пандемії.

Стефан Лашин, штат Нью-Йорк, США

Я лікувався у лікарні під кінець квітня. Син віз мене на планове медичне обстеження, дорогою я втратив свідомість. Медики одразу почали перевіряти, чи немає в мене проблем із серцем. Я мав вибір – лишитися у лікарні або піти додому. Вирішив, що зостанусь. За десять днів до того у мене була висока температура, але тоді я ще не знав, що це коронавірус. Коли у лікарні зробили тест, виявилося, що я хворий на COVID-19. Протягом перших чотирьох діб у госпіталі я щоночі думав, що не доживу до ранку. Кожні вісім годин мені збивали температуру, руки тремтіли. Я не міг їсти, ніщо не смакувало. Одне добре – у мене був нормальний рівень кисню у крові, тож я не потребував респіратора. Мені давали гідроксихлорохін. За шість днів гарячка минула. Мене б, мабуть, і не взяли у лікарню, якби я не знепритомнів – тож мені у певному сенсі пощастило. Лікарі перевірили також членів родини, з якими ми разом живемо – ні в кого з них коронавірусу не виявили.

COVID-19 – це не лише фізична хвороба, вона діє і на психіку. Відколи я вийшов з лікарні – а з того часу минуло вже понад чотири місяці – я боюся сідати у машину. Просто відчуваю непевність. За яку роботу не візьмуся – нічого не завершую. Є також проблеми з пам’яттю. Але зараз я почуваюся набагато краще, ніж два місяці тому. Може, це через те, що я не хворів у настільки важкій формі, як інші пацієнти, яких треба було підключати до апаратів штучної вентиляції легенів. Проте коли хтось стверджує, що ця хвороба – вигадка і нісенітниця, він не знає, про що говорить. У містечку, де я проживаю, хворіли четверо людей – двоє з Польщі, одна з України та одна з Білорусі. Українка розповідала мені, що протягом двох місяців, ідучи до туалету, трималася за стіни. Їй не допомагали 5 різних ліків.

Я не приховую, що хворів на коронавірус. Але знаю, що є люди, як навіть не кажуть, що хворі – не хочуть іти на карантин, оскільки тоді не зможуть бути на роботі. Я ж розмовляю про це відкрито, особливо з людьми з мого містечка, які також заразилися. Маю враження, що багато хто думає: «мене це не стосується». Дійсно, якщо ця хвороба не зачіпає безпосередньо нашу сім’ю, сусідів, знайомих чи мешканців району, у якому ми проживаємо, – то це для нас абстракція. Але люди вмирають кожного дня. Експерти з Польської академії наук зазначають, що заперечувати існування пандемії – неетично і нечесно. Це аморально хоча би щодо пам’яті тих, хто помер від коронавірусу, щодо їхніх родин та близьких.

Ця хвороба – не вигадка. Тому я приєднався до досліджень, які проводять психологи Варшавського університету. Вони допомагають організаціям, що працюють з людьми, котрі перехворіли на COVID-19. Я сам також поширюю інформацію про їхню роботу, де тільки можу. У її рамах проводяться анкетування та розмови з пацієнтами. Я люблю допомагати, тому зараз і сам долучився до підтримки людей, які мали коронавірус.

Данута, українка з невеликого села у Поморському воєводстві

Мені стало погано, коли я була на роботі. Оніміла ліва рука і лопатка. Мій сімейний лікар скерував мене до невролога. Щоби мене прийняли на обстеження в лікарню, треба було зробити тест на коронавірус. Він виявився позитивним. У мене не було жодних симптомів, ані задишки, ані втрати запаху чи смаку. Просто нічого. Два тижня була підвищена температура. Проте, як виявилося пізніше, це був наслідок інфекції сечовивідних шляхів. Коли я почала приймати ліки, вони збили температуру. Через тиждень після першого тестування мене знову перевірили на коронавірус – я вже була здорова.

На роботі я контактувала із 40 людьми. Усіх їх протестували, хвороби ні в кого не знайшли. Також виявилися здоровими усі члени моєї родини.

Лікар сказав мені, що я – не заразна. Однак через цю ситуацію ми з чоловіком не змогли бути на весіллі нашої дочки. Але зараз я можу здати кров і врятувати комусь життя.

Ярина Брилинська-Трояновська, референт українського видавництва «Свічадо»^[1]

Україна

Знаю, що багато хто хворів, хтось хворіє зараз і воліє про це не говорити, а є такі, хто продовжує стверджувати, що коронавірус – це вигадка і його не існує.

Я людина, яка дотримується правил. У цьому випадку – це правила карантину. Ношу маску, дезінфікую руки, хату, протираю клямки, уникаю контактів, але ковід все ж мене знайшов. Де це відбулося? Невідомо. Багато людей мене запитували як я заразилася. Придумала собі відповідь – якби я знала де, то туди б не ходила.

Для себе я виділила кілька важливих моментів, на які треба звернути увагу тим, хто думає, що захворів. Перший – сімейний лікар. У моєму випадку — це правильний вибір, який увінчався укладенням декларації. Лікар мене оглядав, призначав плр-тестування, контактував постійно у вайбері, створював електронні направлення в лікарню і на обстеження. Ми разом думали і шукали виходу. І врешті, якось побороли цю хворобу.

Другий момент – швидкість реагування. Після трьох днів високої температури зранку, яка нічим не збивалася, я записалася на КТ легень і отримала вирок – двобічну пневмонію. Я люблю затягувати з такими речами, але насторожили моменти, які зі мною ніколи не відбувалися за жодної хвороби. Тому добре знати свої звичні стани при респіраторних захворюваннях. Повірте, якщо це ковід  – ви знайдете щось особливе. Але навіть якщо знайдете – не факт, що зможете щось передбачити. Іноді тобі здається, що в твоєму тілі оселився “чужий” і на діалог не йде. І от цей момент найстрашніший.

В нашій сім’ї хворіли четверо. Мій стан був найважчим, всі інші хворіли досить легко, але доволі довго. Неприємні симптоми: слабість, субфебрильна температура, головні болі і все таке інше трималися у всіх доволі довго –десь біля двох місяців. Зараз хворіє щоразу більше людей. Дуже багато моїх знайомих, які телефонують і розпитують що і як. Іноді я нагадую собі консультанта з ковіду. Було би смішно, якби не важкий перебіг хвороби у декого з них. Є серед моїх знайомих і ті, хто з хворобою не впорався…

Мені прикро читати коментарі, у яких кажуть, що ковід – це вигадка, що від грипу також помирають і мають ускладнення. Тут можу сказати лиш одне – від грипу є вакцина. І щоразу, коли насувається епідемія, кожен може мати добру і непримушену волю зробити собі щеплення і жити та працювати далі. З цим вірусом, поки що так не вийде. Він молодий, невивчений, непередбачуваний і тому страшний. Принаймні, така моя думка.

Так, всі хворіють по-різному. Хтось легше, хтось важче, хтось критично важко. Невідомо у яку групу тебе запише Господь. Тому, друзі, береженого Бог береже. Будьте уважними до себе – це допоможе вашому здоров’ю.

---

^[1] Директором видавництва і чоловіком Ярини є Богдан Трояновський, українець з Польщі. Його батьки  у Бартошицях багато років є вірними читачами «Нашого слова».

Поділитися: