Олько Маслей ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ 2010-08-12
{mosimage}
Другий погляд
Староста XXVIII Ватри Петро Чухта, розпаляючи єй, сказав: “Розпалюю тя, бис огривала наши серця”. Оген сміло пішов угору.
Над амфітеатром ватряни розбивали намети. “Лемко-Стритом” текла хмара люди. Пан Андрій печаткував руки ансамблям у бурі при вході на ватру.
До каси стояла велика черга люди.
Побіч хижи, розпочавася чергова, юж XVI Спартакіада.
Петро Шафран, головний редактор квартальника “Ватра”, відкривав ватряний кіоск.
Означену зону масового заходу стерегла охорона.
З рейдом “Карпати” прийшов пес, такий невеличкий. Біло-чорний, ішов за рейдом десь з під Мушини.
На сцені виступала львівска “Лемковина”.
Організатори “чистили” крами. Романови забрали до депозиту футболки з Че Ґеварою і з тризубом на його шапці… бо, подібно, контроверсійний. Не знаю што: тризуб чи шапка?
Федір Кузяк кричав на мене, же хлопцю стягнули футболку з написом “Козацькому роду нема переводу”.
Пес рейдовників сміло бігав по ватряному полі.
Заступник голови ОЛ Васил Шлянта, певно, довго не спав останніми ночами. Виглядав на міцно змученого.
На сцені – чергові дітячі ансамблі: згідно з програмою “Ватри”, це їхній день.
Подружжя Гойсаків під сценою дає останні вказівки конферансьєрам, узгоджує з керівниками ансамблів програму виступу й час.
На сцені “Ватрочки” розпочалися конкурси для дітей.
Андрій іде до сцени. Питаю його:
– Котрий раз на “Ватрі”?
– Од 10 років на каждій.
– Ти одкаль?
– Дідове походили з Радоцини, яєм ся вродив во Львові. Няньо добри іщи пам’ятали село, дуже мі оповідали. І вшитко в житю порівнювали до Радоцини. Все было, а в нас то было так і так. Так-єм ріс єдном ногом во Львові, а другом – в Радоцині.
– Чим для тебе є тота “Ватра”?
– Знате, як ту приіжджаме в четвер перед “Ватром”, зараз їхаме до Радоцини на цмоньтір свічки запалити, потім обзиряме село, якого не є, лишива ся лем руїна шкови. Але радіст в нас велика, же-зме ту. Вертаме на “Ватру”, глядаме знакомих, смотриме, што нового на полі ватряним – а ту штороку штоси нове. То нас моцно тішит. Але юж в неділю по Службі Божі смутно, же вшитко так коротко і тре ся вертати. Тота “Ватра” дає мі дуже сили.
– Добрі радиш по-лемківски, як на львів’янина.
– Ховав-єм ся в баби, бесідувала до ня лем по свому, допіро в школі вчив-єм ся літературной. Радоциняне таки сут, мешкают во Львови, Пустомитах, а живуть лем у Радоцині!
Голова ОЛ Штефан Гладик повертат з Новици, де поквав вінок під пам’ятником Б.І. Антонича. У вишивані сорочці, а в руках – повно документів.
Ним дійде до бюра, зо сто рази привитат ся з ватрянами.
– То не є правда, же узгіднили зме з зарядом якіси закази, – каже, сам особисто забрав-єм до депозиту Че Ґевару: він для мене такі сам, як Сталін, не годен носити на береті тризуба. А тим хлопчиском з Перемишля казал єм одобрати український прапор, бо го лем бещестили свойом поведінком. Того люде не видят, але фама вже пішла, што організатори цензуруют “Ватру”.
Наталя Гладик ставит на ноги “Лемківський Єрусалим”. Штефан Телеп пильнує свойой вистави у ватряній хижи.
Юрій Андрухович має більше до сказання, як Анджей Стасюк. Зустріч з обома письменниками – барз цікава.
Забава під сценом, грає “Серенча”, під організаційним бюро грає “склеєний бенд” з різних ансамблів України, під наметом “Тиського” студенти і всі, котрим хочеться “їсти”.
Субота, з’їжджают ся запрошені гості. Доїжджают запізнени ватряни. Під хрестом – панахида за жертви акції “Вісла” у присутності двох владик: вроцлавско-ґданского Володимира з УГКЦ та горлицкого Паїсія з ПАПЦ, а також численного священства. Панахиду кінчає звук Дзвона миру, порушеного руками Івана Криницького.
Гостей від імені оргкомітету привітав голова ОЛ Штефан Гладик. Від місцевих господарів – війт ґміни Устя-Горлицьке Дмитро Ридзанич. Як запросили на сцену владику Володимира та владику Паїсія – то бив історичний момент: першій раз на “Ватрі” владики обох Церков виступали разом. Слава Богу! Слово взяли теж горлицкий староста Мірослав Вендрихович, депутати Сейму Мирон Сич та Вітольд Кохан.
Сцена весь час гуде, Ігор Крета акомпанує майже всім ансамблям зі Словаччини.
Спартакіада йде далі. “Ватрочка” бавить дітей.
Н. Гладик веде на чергову зустріч Ю. Андруховича та Лідію Стефановську. Модератором розмови був Олександр Бойченко. Антонич – так в Ю. Андруховича, як і в Л. Стефановської – затягнув своє знамено. У виповненому шатрі слухачі почули про дороги відкриття творчості Антонича в Стефановської та Андруховича: дороги були різні, але захоплення ним це саме.
Під наметами молодь із західних земель. Питаю:
– Одкаль сте?
– Зе Жміґроду.
– Самого?
– Нє, з- под.
– А чому бесідуєте по-польски?
Усміхають ся:
– Нє умєми.
– Але мене розумієте?
– Так.
– То так вам трудно зачати радити?
– А ким ся чуєте?
– Лемками.
– А лемки ким сут?
– Пшиєхалем ту, бо мама казала.
Відходжу, але думаю – цвана бестія, сама вчити дітей встидалася, а нам таке яйце підкидає.
Рейд “Карпати” шукає когось, щоб заопікувався їхнім псом.
Біля аґреґата, що витворює струм, почорніла лука, монотонно реве на повний газ.
Усюди знайомі – то співають, то бесідують.
У неділю вранці прийшов дощ, легше мені стало: вже я думав, що “Бесіда” про ждинську “Ватру” нічого не напише, а так хоч використають цю саму нотатку, що завжди: “На “Ватрі” в Ждини, як звичайно лаво”.
Дощ не уставав. Програма на сцені рушила. Тяжко співати без публіки. Хоч не всім погода заважала – проф. М. Мушинка стояв на дощі з жінкою і міцно оплескував артистів.
Ватряни звивали мокрі намети.
Дощ помалу гасив “Ватру”.
Під “Тиським” до рана гуділо.
Понеділкова “Газета краковска” написала: “Tegoroczna Łemkowska Watra została ocenzurowana!”
“Наше слово” №33, 15 серпня 2010 року {moscomment}
