Марко Постіл-Яруга ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №12, 2018-03-25

Продовження з попереднього числа

Выгляды над північныма и полудньовыма дверми сут чысто іншы од тых раньше обесідуваных. Сут величезны, але мож іх поділити на три части. Долину при самых дверях маме мали простокутник, середні єст векши, горішні тіж єст великі, але вiн закінчени єст півколесом. Найменши не ма ничого в собі, єст прозори, два понад ним мают вписаны в себе ромбы з крестами, символ переміненой землі, облеченой в Христа. Ромбы тых выглядiв обняты сут двома перерiзаныма простокутниками. Штырi то чысло землi, розмолены долони двигают го, а долгы «рукы» нашых грiхiв тримают нас и спыхают в низ. Тоты ромбы двигают ся крестом, кресты в них вписаны сут чымси в родi щабли драбины нам опущеной з неба. В iх рамах тіж виджу Омеґу, адже Христа, Котри: приде в друге, судити жывых и мертвых. Алфа, як юж єм бесідувал, записана єст в дверьох.

В середині тоты двері и выгляды влучены сут в сьвіт насьцiнного іконопису. В лігницкі церкви не лем іконы, але и двері и выгляды сут важным богословскым переказом, бесідуют о важных річах, провадят не до сьвiта, але сьвiт до Бога.
В ті сьвятыні найдете барз дуже геометричных фіґур, простокутників, трикутників, колес и півколес. Цікава єст західня сьціна, тота з дверми головного входу. То найбільшы простокутны ворота того храму, звінчаны цікавым выглядом. Виджу в ним крест, а хтів бым вздріти дакi вiтраж-ікону з клеймами. Выгляд складат ся з великого центрального простокутника, закінченого півколесом (вписани в нім єст крест) и з меншых бічных (з двох простокутників и штырьох неповных вытинків колеса). В тым выглядi бракує мі лем кольоровой іконы-вiтража. Як виджу тот наддверни выгляд, припоминают ся мі іконы, котры віділ єм на неєдні румуньскі церкви. Румуны в 90% сут православны, в iх церквах іконы розписаны сут не лем в iконостасах ци на внутрiшных сьцiнах храму, але барз часто и на фронтовых.
В середині лiгницкой церкви тот выгляд має чысто інше оформлiня, єст пiвколесом. Видно лем горiшню його част, долiшня заставлена єст сьцiном, вздрiти го мож над хором. Єст півколесом, зложеным з штырьох вытинків колеса. Штырі – то сымвол землі, але тоты штырi трикутникы горiшнi бокы мают заокруглены. А може тото вiкно єст радше символом сонця, бо прецiн має вид пiвколеса и три сонячны проміня, котры вказуют на Трійцю? Під тым выглядом видиме ікону чуда в Кані-Галилейскі. Коли смотриме на ню, то обернены сме на захід, а на захiднi сьцiнi в нашых храмах часто маме iкону Страшного Суду, в лігницкі сьвятині видиме схід Ісуса – Сонця Правды (Ісус почав творити чуда на весілю в Кані Галилейскі). Тот півокругли выгляд західньой сьціны припоминат нам не лем о штоденным «заході» туземного сонця, але передовшыткым Ісуса Христа Сына Божого. Тот выгляд єст частком іконы: Чудо в Кані-Галилейскі. Золоте тло іконы обливат выгляд зо вшыткых стран, но и підпис той іконы над ним ся находит. Выгляд єст пiвколесом, долишнi його круг творит Богородиця, Ісус Христос, двох слуг и староста весiльни, коштуючи перемiненого вина. Госьці весільны сідят лицьом обернены на схід, як мы, вшыткы позбераны сут в сьвяточни бiли одяг, котри символiзує iх гiднiст и нескверненiст. Дуже завдячают Ісусови, як і мы. Они не знают, што ся стало, але мы сьвiдомо вызераме приходу Месийi – Сонця Правды в видi хлiба и вина.¹
Выйдме ищы перед церков, перед головни вхiд, бо одталь ліпше буде видно. По обох боках найбільшых воріт розміщены сут малы выглядчыкы. Кажди з горы заперти єст півколесом, маме іх по пят з каждой страны. Сут символом 10 Божых заповіди, якы праведни Мойсей списал на камiнных таблицях. Два долишні сут більшы, хыбаль односят ся до найбільшых заповіди, в котрых містят ся вшыткы іншы. То о них вченому Жыдови бесідувал Ісус Христос (Мк 12, 28–31). Перша наказує любити Господа Бога нашого цілым серцем, цілом душом, цілым умом и зо вшыткых своіх сил. Друга каже нам люби ближнього свого, як себе самого.

Вшыткых двери в лiгницкiм храмi нарахувал єм семеро, не припадком тівко іх в ті церкви єст. Маме сім тайн и сім дарів Духа Сьвятого, а и тыжден сім дни прецін має. Семеро церковных двери – то навязаня до опису сотворіня сьвіта, шіст дни Бог творил, а семого одпочывал. Мы семого дня тіж одпочываме. Недiля єст семым дньом, єст найбільшым дньом тыжня, зато єй образом сут найбільшы ворота лігницкой церкви.² Находят ся в західні сьціні, през них єгомосьць урочысто впроваджат молодята на вінчаня, ци діти до Ісуса Христа по перші сьвяті сповіди. Семеро двери лігницкого храму припоминат, же маме сім доріг, сім ріжных способів дотертя до Царства Божого. Бесідуют, же так як до церкви на Службу Божу можеме гвойти єдныма з тых семеро двери, так на Вічну Службу в Всевышнього Бога провадят ріжны дорогы. Кажди з нас інакше, кажди по свойому и то каждого дня, не лем в неділю, може там гвойти. Фурт памятати мусиме лем о єднім, най все в памяти нам бренчыт: Єлицы в Христа крестистеся, в Христа облекостеся, все мусиме быти медже тыма, котры не забудут, як наказує св. Павло, жыти не для себе, а для Христа, товды в Нього облечеме ся.
Внутро лігницкой церкви єст цікавше, ищы не вшытко сме си повiли, адже вернийме до нього. Середина вдарят богатством, котре не нищыт гармонiі и простоты того храму. Коли гвойдете головныма дверми, перед очами стане вам, як в кажді церкви, іконостас – отворена панорамічна Євангелия. Лігницка сьціна ікон єст деревяна, царює в ні золото, сігат неба ничым лествиця Якова. Голубе небо виджу в кресті Господнім, значыт, же крест сiгат неба. Крест для каждого християнина єст драбином до Царства Небесного, фурт крестом печатаме себе для Бога, бо боронит нас од лукавого. Гнеска оддаєме цисарьови што цисарскє, але як приде властиви час, Богу будеме мусіли оддати себе, бо мы сме Божым дукатом, не цисарскым. На дукаті была подобизна цисаря, а мы сме прецін сотворены на образ и подобу Бога самого. Бог товды отримат од нас дійсно: Своє од Своіх.
Розпис насьцінных ікон того храму єст переповнени золотом, оно єст тлом не лем лігницкых ікон, але и фресків. Лем же на сьцінах не єст оно юж правдивым золотом. Золото в іконі не єст кольором, єст символом присутности Всевышнього Бога. Золото ікон єст ехом Івановых слів: Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог. З Богом було воно споконвіку. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього. У ньому було життя, і життя було – світло людей. І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява (Й 1, 1–5). В іконі Споконвічне Слово записане єст золотом, в лігницкі сьвятыні Сонце Правди сьвітит не през выгляды. Сьвітло Боже сьвітит з іконостасу и з фресків, з євангелиi, з апостола и з проповiди, присутне єст и в лiтургiйным сьпiвi.
Во внутрі того храму выгляды мают барз подiбны формы, навет як ся рiжнят, то мают штоси, што iх лучыт. Шыби в бiльшосты сут в них прозоры, затримуют повітря туземного сьвіта, до середины входит перефiльтруване. Молящы, осьвітлены соняшным сьвiтлом, оддыхают Богом. Вшыткы видят Бога перед собом, в выглядi східньой сьціны. Лем тото схiднє вiкно має в собі вітраж, ікону Воскресшого Ісуса Христа приходящого до нас з чашом Господнього Спасіня. Видно Го лем зо середины, зо двору Господа вздрит ту лем тот, котри был юж в тiм храмi на молитвах, або коли осьвітит Го сьвітло лігницкой вечерньой молитвы.
Бесідуют, же вартат Пац палаца, а я повiм, же лігницкі храм вартат того, жебы назвати го собором. Криничане давно тому выбудували величезну церков и клебанiю, бо мали аспiрациi на єпископство, думам, же в лiгницкi церкви мiг бы на постiйно правити єпископ. Товды Лiгниця мала бы другого католицкого єпископа. Знате, смотрю на тоту сьвятыню и така думка на мысель мi приходит, же тот, хто єй проєктувал, не лем добрi знал, што робит, мал величезне знаня як архiтект и богослов рiвночасно и, як старинны iконописцi, мусiв быти пiд натхненьом Сьвятого Духа. ■

____________

¹ Люде, молячы ся в церкви, сут весільныма госьцьми, недiля єст дньом Воскресiня, весiля, зато некотры, як наказує 20 канон Никейского вселенного собора з 325 р., на недiльнi Службi Божi не клячают. И они и мы вдячны сме Ісусови, они в Канi чекали на вино а мы на кров: новаго завіта, яже за ви і за многи ізливаємая во оставленіє гріхов. (Мт 26, 28)
² В нашiм церковным жытю недiля єст семим дньом тыжня, а латинникы бесiдуют, же першым, хоц и они мают четвер, пятницю и вiторок, то прецiн и в ных четверти, пяти другi ден тыжня, адже и недiля мусит быти семым, а не першым дньом.

Поділитися: