Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №40, 2019-10-06

Скандал з імпічментом Дональда Трампа, що спалахнув після розмови американського президента з українським колегою Володимиром Зеленським, відкриває нову перспективу на останні події в польсько-українських взаєминах. Спробуймо до них приглянутися — крізь призму американських даних — і по-новому відтворити.

Американські демократи (опоненти Трампа) чекали цього моменту три роки. Ґрунт під імпічмент ексцентричному президентові готували від моменту його виборів.

Україна разом з Зеленським потрапила у вир американської внутрішньої політики мимоволі: спочатку адміністрація Трампа блокувала переказ закладених коштів допомоги Києву перед самим закриттям бюджетного року. Це викликало підозри в Палаті представників, де загалом панує згода, що Україну потрібно підтримувати у боротьбі з Росією. По мірі зацікавлення справою відкривалися нові епізоди, аж дійшло до телефонної розмови Трампа з Зеленським. Один з офіцерів розвідки доніс, що Трамп міг натискати на «якогось закордонного лідера у якійсь внутрішній проблематиці».

Мова йшла про те, що Трамп найімовірніше вимагав від Зеленського почати розслідування щодо родини Джо Байдена — потенційного конкурента Трампа на наступних виборах, перед котрим Трамп поки що програє. Американський президент міг, узалежнити переказ коштів підтримки Києву від допомоги української прокуратури в компрометації супротивника Трампа.

Через натиски парламентаріїв Білий дім виклав стенограму переговорів Зеленського із Трампом. Залишмо справи імпічменту американським політикам і публіцистам (у розмові президентів немає прямої вказівки на домовленість «про послугу за послугу») — для мене стенограма стала цікавою з точки зору того, як Зеленський міг себе поводити з польським колегою Анджеєм Дудою і наскільки це вплинуло на останні події в польсько-українських взаєминах.

Ще на початку червня, коментуючи зустріч Зеленського з Дудою у Варшаві на шпальтах «НС» я звернув увагу, що на публічній прес-конференції тематичний тон задає польський президент — а український лише повторює за ним те саме, лише іншими словами: досить майстерно, але все ж новинок не вкидає. Тоді ж народилося питання — чи й у закритих перемовинах Зеленський так само стає люстром співрозмовника?

Відповідь на нього власне і дає стенограма Білого дому, а найгірші побоювання підтверджують пізніші події.

У телефонній розмові тон так само задає Трамп, а Зеленський лиш повторює або навіть віджартовується: «США дуже добре поводилися з Україною» — твердить Трамп, на що Зеленський відповідає: «Ви маєте повну рацію, не просто на 100%, а на всі 1000%!». Трамп: «було б дуже добре, якби Ви з Генпрокурором зробили все, що можна» — Зеленський: «Наступний Генеральний прокурор стовідсотково буде моєю людиною, […] вивчить ситуацію, особливо щодо компанії, яку Ви згадали у цьому ключі». Трамп: «У мене багато українських друзів, вони — чудові люди» — Зеленський: «У мене також є кілька українських друзів, які живуть у США, коли я востаннє там був, то зупинився у Нью-Йорку поблизу Централ-парку у Трамп-тауер [хмарочос, який збудував Трамп]».

Трамп жодного разу не звертається до Зеленського офіційно (через «пане президенте», «Mr. President»), Зеленський звертається до Трампа «Mr. President» і постійно дякує. Часом Володимир Олександрович переходить межу імітації Трампа — наприклад, коли той оскаржує Анґелу Меркель у бездіяльності, український президент підхоплює і робить досить нерозумну з дипломатичної точки зору заяву: «насправді США є значно більшим партнером [України, ніж ЄС]». Зеленський без сумніву був переконаний, що ця розмова не стане відома громадській думці — зазвичай такі переговори не публікують. Тому розмова цінна з точки зору меж, на котрі насправді готовий новообраний український президент.

Вони — вражають. Серед десятків нахвалювань і комплементів один одному, президент України говорить: що поставить на ключові пости своїх людей, що готовий впливати на генпрокурора, що готовий легко наговорити на своїх європейських союзників — аби тільки Трамп далі до нього дзвонив і говорив комплементи. На які поступки він може піти в інших переговорах, наприклад, у справі українських в’язнів, Донбасу, Криму?

Читаючи стенограму, я чув у вухах голос Володимира Олександровича немовби під час переговорів із Анджеєм Дудою: «Так, пане президенте, дякую, Польща — це чудова країна, у нас багате минуле, дякую, В’ятровича — геть, Новака — геть, дякую, ми їх звільнимо об’єктивно і неупереджено». Обох чиновників, голову Українського інституту національної пам’яті і шефа Укравтодору, про котрих говорили більше у Варшаві, ніж у Києві, звільнено невдовзі після вересневої зустрічі Дуди із Зеленським.

Залишається лише сподіватися, що Зеленський отримав хоч щось взамін – хоч поки цього «чогось» у польсько-українських відносинах не видно. Не то буде взагалі конфуз.

Поділитися: