Втратив свою Лемковину, як сам розквитав

Наталя Кравчук ■ ЛЕМКІВСЬКА СТОРІНКА ■ №19, 2018-05-13

Старший читач «Лемківской сторінкы» памятат знамениты оповіданя Семана Мадзеляна, якы талановитий автор писав соковитою лемківскою говіркою. В них представлено Бескидский край і долю лемка, який все боров ся за свою гідність як людини. Пана Семана доля вписала «в пейзаж ХХ столітя, і пришло смакувати му єй терпкых овочів. Як нелегко приодівати мундуры чужых арміі, бороти ся за не своі ідеі, так нелегко погодити ся на розогнаня родины по далекых закутинах землі, погодити ся на вічну втрату вітцьовизны, на втрату рідногокраю – Лемковины».

Того вшыткого досвідчав Семан Мадзелян, його братя, родиче. Смакували той долі десяткы тисячів лемківскых родин, – писав Володислав Грабан на початку збіркы споминів і оповідань «Смак долі» Семана Мадзеляна. Маме місяц май, який в нашій выгнанскій долі приносит лем прикры думкы, до якых пропонуєме прилучыти і прочытати єдно з тых Семановых споминів. Іх выдала «Наша Загорода» 2000 р., а до друку підготовив Володислав Грабан – відомий лемківский поет з Криниці.

Семан Мадзелян вродив ся 18 лютого 1922 р. в Білцареві. Його родиче – Василь і Олександра познали ся і поженили в Гамериці і з двома сынами, Васильом і Миколайом, вернули до рідного села. І ту як наймолодший вырастат Семан, приспособлений до ґаздуваня. Няньо ж довгы рокы тяжко зарабляв «за млаком», то ґаздівка векшала (24 гектары землі, в тім 7 га ліса). Але настав час війны. В 1940 р. молодий Семан трафлят на примусовы роботы до Німеччыны. Звідтам втікат, укрыват ся, арештує го гранатова поліция, родиче выкупуют го. Приходит 1945 р. і вчасном весном Семана заберают до Червеной арміі, а родичів і брата Миколая переселяют на Радянску Україну. По році вертат з війска, з чого 9 місяців пролежав в шпыталях, бо быв тяжко ранений в празкій офензиві. О тім страшнім часі опише барз образно в єдному з оповідань, яке друкувало ся наприкінці 80-х років в «Нашому слові». Семан, зазнавши вояцкой долі, вертат до рідного села, але ту юж родичів неє. Перед другым выселіньом бере шлюб (цивільний) з Євгеньом з Галябурдів, а церковний юж на выгнаню. З Білцаревы выганяют іх разом з родином жены 30 червня 1947 р. і везут до повіту Любін за Вроцлав. По році жытя кутом в нашых люди находят зруйновану хыжу в Тшмелю коло Хоцянова. Роками ремонтуют дім, аж приходит колективізация і вышмаряют іх на край села та понижают. І знов терплят біду. Там родит ся ім пятеро діти. Выховуют іх на свідомых лемків. Потім, коли діти підросли, Семан з родином поселив ся в Гамериці над ріком Гадсон. Там юж мешкав його брат Василь з талантом до малюваня. І одтамаль пан Семан слав на «Лемківску сторінку» своі спомины. На стары рокы вернув до «свойого» юж Тшмеля і тыж писав оповіданя і все му ся цнила зелена гора Зелярка на Лемковині. Оставив той світ 17 липця 2014 р. на 93 році жытя. Однайдме його талант і душу в тому оповіданю, якым вчыв нас, як быти собом, як кохати свою рідну землю.

Поділитися:

Категорії : Лемки

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*