15 березня у Домі Культури на площі Ринок у Варшаві відбулась презентація поетичної збірки Юлії Стахівської „Всі можливі речі” у перекладі Анети Камінської.

Юлія Стахівська – одна з важливих молодих українських поеток, яка пише переважно верлібри, пронизані символами й культурними алюзіями. «Поезія Юлії – магічна, –  каже перекладачка Анета Камінська. – Вона несе таємницю. Як свідчить назва, у цих віршах усе можливо, усе можна перетворити на все. Загалом я розумію, чи хороша поезія по тому, як реагує на неї моє тіло, чи бігають по ньому мурахи. Від поезії Юлі – бігають. Попри те, що це невелика збірка, вірші у ній дуже густі, глибокі, насичені різноманітними алюзіями. Кожне дно має ще одне дно, а потім ще одне й ще одне. Мені ніколи невідомо, у якому напрямку поточиться вірш, і це заворожує.»

Варто зазначити, що польські поціновувачі поезії отримали унікальний шанс потримати в руках збірку, якої не існує в українській версії, адже «Всі можливі речі» – це обрані вірші одразу з кількох україномовних збірок Стахівської. Отже, перекладачка сама стає співавторкою. Як каже Юлія, вірш виходить з дому й не повертається. 

Історія того, як Анета Камінська почала перекладати вірші українських поетів і поеток,  – неймовірна. У 2003 році Камінська, яка й уявити не могла, що колись матиме справу з українською поезією, випадково познайомилась з тодішньою стипендіаткою “GAUDE POLONIA” (стипендіальна програма міністра культури й національної спадщини Республіки Польща) Маріанною Кіяновською. Остання саме працювала над антологією нової польської поезії. Тоді Кіяновська пророчим тоном сказала: «ти будеш перекладати українську поезію!». Анета подумала, що це абсурд, адже тоді вона нічого не знала ані про Україну, ані про українську поезію, а тим більше не знала мови. Їй тоді здавалось, що справжній перекладач – це чоловік поважного віку, який зранку до ночі сидить у бібліотеці, по зав’язку обкладений словниками. Натомість виявилось, що перекладачем може бути й завзята молода жінка, котра замість бібліотек і словників сідає до автобуса й вирушає до України, де купує багато книжок і вчить мову з нуля. «Спочатку я думала, що куплю польсько-український словник і цього буде достатньо, – каже Анета. – Але виявилось, що немає такого словника. До речі, він і досі не з’явився.»

Вірші Юлії Стахівської вже знайомі полякам: вони друкувались у польських часописах «Respublica», «RADAR», в антології «Жіночий портрет в оберненій перспективі: 12 поеток із Чехії, Словенії та України» та брали участь у поетичній акції у Варшаві «Вірші в метро». Як зазначає Анета Камінська, українські вірші в Польщі проживають інше життя, ніж в Україні: «Передусім, я обираю саме вірші – не поетів. Іноді я чую, що деякі українські поети більш відомі в Польщі, ніж в Україні саме тому, що я їх перекладаю. Коли я вже обрала вірш, то мені просто необхідно поспілкуватися з автором чи авторкою. Мене цікавлять усі подробиці, пов’язані з написанням вірша: за яких обставин він виник, що тоді оточувало поетку, у яких умовах вона росла, який у неї характер, темперамент. Для мене важлива кожна дрібниця. Тому я завжди намагаюсь провести бодай трохи часу поруч з авторами, яких перекладаю, щоб переконатися, що я добре розумію їхні вірші та правильно інтерпретую те, що вони мали на думці. Хоча кожен має право на власну інтерпретацію твору, я все ж таки хочу достеменно знати, про що саме мали на увазі авторка чи автор. Від цього залежить переклад і те, які метафори чи синоніми я вживатиму. Коли я добре розумію контекст і те, що хотіла сказати поетка, то можу дозволити собі більшу свободу інтерпретації й піти на крок далі від оригінальної версії. Так, наприклад, сталося з перекладом вірша Галини Крук, який нещодавно зачитав Президент Європейської Ради Дональд Туск в українському парламенті. «Усі ми, Європо, так глибоко стурбовані, що деякі навіть убиті», – написала Крук. Я ж використала гру слів, яку в цьому випадку дозволила польська мова й переклала цей рядок так: «My wszyscy, Europo, jesteśmy tak głęboko zmartwieni, że niektórzy nawet martwi».

«В Україні поет виконує також громадянську роль, що дуже дивує іноземців, які не можуть повірити, що поети збирають натовпи слухачів. У важкі часи люди шукають відповідей у віршах», – говорить Юлія. «Натомість я як поетка не можу так швидко реагувати на політичні події. Тож лише один мій вірш у презентованій збірці стосується подій на Майдані. Можливо, в майбутньому Майдан або війна стануть сюжетом для прозового твору. Вірші натомість – це річ глибоко індивідуальна, навіть інтимна». Юлія розповідає, що пише образами. В уяві з’являється кілька картинок, які залишається лише об’єднати. 

чоловік закохується

і вибухає подібно до зерен гранату

чайка пірнає у воду

ріка сплавлюється у дельту

жінка закохується

магнітом серця

піщана мілина посередині ріки

з обох берегів дістатися складно

Поділитися: