(пл/гс)ГРОМАДА2011-05-05

{mosimage}

Хочу людям допомогти списатися

– говорить Аня Феснак з- під Перемишля, яка на початку квітня з близько 20 -ма волонтерами брала участь у вишколі для тих, що хочуть позитивного результату української громади в цьогорічному переписі населення в Польщі. Тепер тих волонтерів з комп’ютерами, мобільним Інтернетом і летючками можна зустріти на українських заходах, у домівках, біля церкви тощо.

Вишкіл проходив у Варшаві. У рамках проекту з Фонду Баторія організувало його Об’єднання українців у Польщі у співпраці з Об’єднанням лемків та Союзом українців Підляшшя. З волонтерами та координаторами працювали Анна і Наталія Кертичак та Ігор Горків. Інформації про стратегію щодо перепису представили голова ОУП Петро Тима і головний редактор “НС” Ярослав Присташ. На кошти з ґранту працює також сайт рerepys.pl, надруковано 25 тис. летючок, близько тисячі афішей, закуплено техніку для мобільного Інтернету тощо.
Мобілізація в громаді була необхідна, хоч би тому, що на запитання про рекламу перепису серед меншин представники Головного статистичного управління (пол. GUS) невтомно відповідали, що все йде правильним шляхом. Сьогодні відомо, що ГСУ не зовсім впорався з завданням. Інформаційні афіші мовами меншин фактично з’явилися, але досі немає обіцяних летючок та рекламного ролика для публічного телебачення. Він мав заохочувати до виявляння меншинної або подвійної національної ідентичності. Нагадаймо, що для меншин відповідна інформаційна кампанія має остільки значення, що цьогорічний перепис проходить переважно на базі самоперепису в Інтернеті. Поінформованість та особиста активність у громадах – це властиво єдині способи на внесення в державну статистику чіткого сиґналу про свою присутність. Коли його не буде, або показники щодо непольської ідентичності будуть невеликі, то не можна сподіватися, що хтось незабаром пам’ятатиме про потреби українців, німців чи литовців над Віслою. У ході варшавського вишколу на дошці чітко записано мету “нас має бути 50 тисяч”. Станеться так чи ні, залежить не лише від волонтерів, яких думки друкуємо нижче, але також від особистої активності кожного з нас.
Анна Феснак: Я проживаю в околицях Перемишля. У нас інформації щодо перепису дуже обмежені. Дещо можна почути лише в церкві. Особисто хочу перш за все помогти людям усвідомити, що перепис – це важлива для нас справа. Хочу допомагати взяти в ньому участь, зокрема, людям літнього віку, які не мають доступу до Інтернету. Також хочу знайти ще інших осіб, які приєднаються до акції, які поїдуть в одне чи друге село розвісити інформаційні плакати тощо. Люди мають знати, до кого вони можуть звернутися про допомогу.
Данило Ярий: Не всі схочуть прийти до домівки, щоб там скористатися нагодою взяти участь у переписі. Тому ми, волонтери, будемо мусили самі відвідувати тих людей, про яких знаємо, що вони українці. Нам треба взяти комп’ютер з Інтернетом і просто бути як між своїми ровесниками, так і між старшими людьми. Треба пояснювати і переконувати, що сьогодні участю в переписі робимо щось для прийдешніх поколінь, які виростатимуть у цій державі і схочуть почувати себе українцями.
Олександра Яворницька -Новосад: Якщо я інформую за допомогою Інтернету, що записалася українкою, то заохочую інших зробити подібне. Поза переписом 2002 р. запитання про національність через 70 років ніхто нам не ставив. До цього, хоча б з огляду на наслідки акції “Вісла”, українці воліли вкривати, ким вони є. Соціологічні дослідження показують, що повернення цього запитання до перепису розбудило в людях свідомість, вони почали задумуватися над своєю ідентичністю. Додатково, якщо в державі діють програми, які спрямовані проти дискримінації, тоді люди більше відкриваються. Я думаю, що в нашій громаді також є багато таких осіб, що дозріли до цього, щоб не стидатися і бути гордим зі свого українства.
Адам Вевюрка: Я вірю, що розповсюджування летючок та інформацій про перепис має великий сенс, бо виявляється, що люди часто мають проблеми з основними питаннями. Тут особливо представники старшого покоління не знаходять різниці між національністю і громадянством. Звідси береться думання, що якщо хтось народився і живе в Польщі, то він обов’язково поляк. Саме перепис дозволяє заявити, що не конче так мусить бути, бо маючи польське громадянство, можна почувати себе кимось іншим, так як ми – українцем. Волонтерові напевно доведеться не раз такі речі пояснювати, але найважливіше, щоб той, хто допомагає переписатися, і той, хто переписується мали до себе довіру і свідомість, що спільно діють для добра нашої громади.

“Наше слово” №19, 8 травня 2011 року {moscomment}

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*