«Вогник миру» міністра Чапутовича

ПОГЛЯДИ ■ №51, 2018-12-23

Останніми днями від владної коаліції лунають голоси про потребу «згладжувати кути» політичних конфліктів у Польщі, про те, що партійні лідери мають припинити мову ненависті стосовно політичних опонентів, утихомирити розгойдані в минулому політичні пристрасті в суспільстві. З історії знаємо період, названий «Pax Romana», або римський мир: у І ст. до н. е., в ім’я збереження ладу в країні, яку нищили як внутрішні, так зовнішні протистояння, з Риму всім оголошено перемир’я.

Нині приводом до такого своєрідного бажання миру з боку керівників влад них структур на політичній сцені Польщі є не зовсім задовільні для влади результати самоврядних виборів і корупційні скандали в банківській сфері. Над Віслою перекочується хвиля суспільних протестів поліції, фермерів, лікарів і вчителів. Не без значення також і те, що в 2019 році в Польщі проходитимуть вибори до Європарламенту та Сейму. Привид непередбачуваності їхніх результатів почав кружляти над державою, примушуючи політичних лідерів до певної коректності в поведінці, особливо щодо їхніх висловів у мас-медіа.

А як справа виглядає в контексті польсько-українських відносин?

Треба сказати, що після захопливого ставлення в Польщі до Майдану та Революції гідності у відносинах настав символічний «час застою», навіть ледве прихованої ворожості. Звучали вислови, що «зі Степаном Бандерою Україна ніколи не ввійде до Європи», були прямі звинувачення стосовно історичної політики Києва. Мораторій України на ексгумаційні розкопки, зокрема на Волині, ледве не став приводом «гарячої» дипломатичної війни Варшави з українською столицею. Польські силові служби пробували притягували до судової відповідальності тих українців, які у своїх автівках мали «крамольну символіку». Не згадуватиму детально пропаганду «кресових бультер’єрів», котрі у своїх виступах у медіа відрами чорної фарби змальовували Україну та її лідерів. З боку Києва ми спостерігали політику «но пасаран», тобто ні кроку назад: мовляв, не будуть сусіди вчити нас історії рідного краю.

Що стосується української нацменшини, слід згадати про рішення «силовиків» щодо збору на місцях інформації про непольські громадські організації та їхніх лідерів, подання представником державної адміністрації позову до суду на д-ра Григорія Купріяновича за «образу польського народу», нехтування правоохоронними органами проявів наруги над українською символікою, побиття, антиукраїнські написи в багатьох містах тощо. Можна продовжувати далі цей перелік.

Однак майбутні подвійні вибори в Польщі, військовий інцидент, провокований Росією в Керченській протоці, дали зрозуміти політичним лідерам Польщі, що у відносинах з Україною обрано не той шлях.

На європейській політичній сцені Варшава почала втрачати свою дотеперішню позицію «адвоката України».

Звідси останні ініціативи міністра Чапутовича стосовно санкцій проти Росії.

На географічній карті Азовське море, здавалося б, не близько, але не лише спеціалісти знають, що сучасні балістичні ракети мають радіус дії у кілька тисяч кілометрів, – їм не дуже далеко, щоб влучити в польську територію.

На мою думку, свого роду «вогник миру» 23 листопада повіз у Київ польський міністр Яцек Чапутович. Після зустрічі з українським колегою Павлом Клімкіним, за повідомленням Польського радіо, Я. Чапутович так сказав стосовно головного досі каменя спотикання в міждержавних відносинах – відновлення знищених українських місць пам’яті в Польщі: «Якби нам з нашого боку вдалося здійснити якісь рішучі заходи з цього питання, то я думаю, що українська сторона теж може зробити певні кроки й допустити польських дослідників до можливих ексгумацій. Потрібна добра воля з обох сторін. Ми цю добру волю продемонстрували».

Зі свого боку очільник українського МЗС висловився в подібному дусі, вказуючи на те, що лише надмірна емоційність стає на заваді порозуміння.

Невже нині можемо сподіватися на перезавантаження в польсько-українських відносинах?

Для української громади істотне значення має «оновлення» закону про Інститут національної пам’яті (IPN), щоб не повторювалися інциденти на зразок того, в якому взяв участь люблінський воєвода.

Мені хотілося б, щоб останнім проявом дотеперішнього «часу застою» в польсько-українських відносинах стала постанова сейму рп , яку ухвалено саме під час візиту Я. Чапутовича до Києва. Хоч у документі згадується про значення для Європи добрих польсько-українських відносин, однак раніше там говорилося так:

«У соту річницю відновлення польської незалежності Сейм РП віддає шану незламним захисникам Львова, які боролися за Вітчизну, що відроджувалася». Далі у схваленій заяві йдеться: «У нас живе особлива пам’ять про малолітніх захисників, яких у нашій традиції називають Львівськими Орлятами. У перший період боїв вони доклали великих зусиль до того, аби утримати місто в руках поляків, незважаючи на значну перевагу противника».

У контексті перспективи польсько-українських відносин, можливо, в майбутньому не слід і далі вперто вживати по відношенню до України слово «противник»? А в контексті майбутніх парламентських виборів у Польщі нашому виборцеві слід поцікавитися, хто і як голосував у польському парламенті стосовно цієї ухвали.

Одне напевно стає очевидним – волинське антиукраїнське паливо, розпалене в польському суспільстві одноіменним фільмом, вигорає. Уже не приносять політичного прибутку антиукраїнські вилазки «кресових бультер’єрів», яких поступово перестають слухатися польські політичні лідери. Мені принаймні хотілося б у це вірити.

Поки у Варшаві та Києві не згаснуть політичні пристрасті, заклики до перезавантаження державних відносин будуть звучати як лозунги радянської пропаганди, яка закликала про «мир між усіма народами».

Поділитися:

Категорії : Погляди

Схожі статті

Прокуратура розкриває мережу злочинів серед коментаторів антиукраїнського порталу

Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №31, 2019-08-04 Більшість наших читачів знає портал Kresy.pl, який нерідко, маніпулюючи інформацією, стає джерелом ненависті проти українців у Польщі....

Коментарі

  1. Jak można właśnie w okresie świąt Bożego Narodzenia używać takich wyrażeń jak „kresowe bulteriery”? wstyd redaktorze. Jakie nazwisko takie maniery

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*