Леся Коростатевич ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №49, 2018-12-09

Напередодні 85-х роковин Голодомору, 23 листопада, у Польському театрі на камеральній сцені відбулася прем’єра спектаклю «Було так приємно, було тихо… знову лихо. Червоний голод».

Фото – із сайту Польського театру

На шляху становлення українська нація зазнавала спроб знищення та перешкод у розвитку культури, між іншим – з боку Росії. Уже чотири роки триває війна на сході України, де кількість смертей щоденно зростає. Збройний конфлікт розпочався у 2014 році, проте інформаційна війна, а саме – спотворення та приховування інформації, почалася набагато раніше. Саме це робила також радянська влада: замовчувала, приховувала кількість жертв, що в страшних муках помирали під час штучно створеного голоду.

В архівах продовжують знаходити нові дані, статистику, докази, що доводять навмисне знищення українців. В Україні першим художнім твором, який відверто описує всю моторошність та страхіття тих подій, є «Жовтий князь» Василя Барки. А на міжнародній арені ця тема представлена науково-популярною працею польсько-американського історика, письменниці та журналістки Енн Епплбаум «Червоний голод: війна Сталіна проти України». Цим виданням авторка вирішила продовжити тему висвітлювання злочинів, здійснених радянською владою. Раніше опубліковано її книги «Історія ГУЛАГу» (2005) та «Залізна завіса. Приборкання Східної Європи. 1944–1956» (2013). Праці перекладено більш ніж 20-ма європейськими мовами.

Енн Епплбаум неодноразово наголошувала на тому, «що розуміння проблеми Голодомору дуже важливе для відносин між Україною й Росією сьогодні» і важливо донести росіянам, що голод був штучний. Присутня певна ізоляція у висвітленні питань Голодомору на міжнародній арені, тому подібні книги просто необхідні. (Більше про позицію Енн Епплбаум щодо проблеми подання теми Голодомору – в інтерв’ю у № 12 «Нашого слова» від 25 березня 2018 року).

У «Червоному голоді…» авторка пише не тільки про голодну смерть, а й про діяльність проти інтелектуальної і політичної еліти України, зокрема про переслідування українських митців. Енн Епплбаум розкриває, що ж насправді відбувалося в Україні між 1917–1934 роками, особливо в 1932–1933 роках, які події були передумовою Голодомору, хто відповідальний за них, а також не забуває про широкий контекст історії України та багато інших не менш важливих питань. Голод розглянуто як політичну зброю, спосіб здобування влади та наголошування на тому, хто ж насправді цим процесом керує. Е. Епплбаум, між іншим, описує процеси формування політичної та культурної свідомості українців, створює фундамент, завдяки якому читач краще розуміє подальший розвиток подій, котрі призвели до голоду в 1930-х роках. У книзі представлена сучасна і широка перспектива, що дозволяє читачеві поглибити свої знання й поглянути на історичні та сьогоднішні політичні процеси під іншим кутом.

Варшавським глядачам запрезентували видання в театральному форматі. Спектакль «Було так приємно, було тихо… знову лихо. Червоний голод» побудовано на фрагментах із доробку авторки. Тексти вибрали й опрацювали Іза Хруслінська та Петро Тима. Глядачеві представлено історію, зіткану зі спогадів і документів, що реконструюють події в Україні, зокрема в 1932–1933 роках. Описи передають усю моторошність трагедії. Влучно відображено події, які відбувалися на території сучасної України з 1917 року до часу проголошення незалежності. Актори Ева Доманська та Марцин Єнджеєвський оповідали про взаємодопомогу, спроби виживання і про все те божевілля, яке довелося пережити українцям під час голоду: жахливі смерті, канібалізм, знищення запасів їжі солдатами.

Спектакль справив сильне враження, неодноразово сльози наверталися на очі. Емоції переповнювали від самого початку та ще довго після його закінчення. На мою думку, цьому сприяло також вдало підібране аранжування. А від українських народних пісень у виконанні української вокалістки Роксани Вікалюк по шкірі пробігали мурахи. До речі, співачка наступного дня виступала у Перемишлі.

Пісні міцно впліталися в текст, створюючи цілісність. Книга «Червоний голод…» отримала свій голос – і був він безмежно глибокий і сильний. Думаю, що в залі спектакль нікого не залишив байдужим. Окрім цього, враження підсилювала мультимедійна візуалізація, підготовлена Роксаною Вікалюк та Вольфрамом Спірою. На сцені звучали також вірші українських поетів, між іншим, Тараса Шевченка й Павла Тичини.

Представлені фрагменти завершилися текстом про проголошення незалежності України та цитатою «Ще не вмерла України…», що в цьому контексті звучало доволі влучно. Наприкінці виступу актори згадали п’яту річницю Євромайдану, яку відзначали у Варшаві напередодні, та про те, що і далі потрібно боротися за право бути українцем, власну незалежність, демократію.

Завершився спектакль давньою лемківською піснею «Пливе кача…», що стала реквіємом Небесній сотні. Глядачів переповнювали емоції: виконання останньої композиції слухали стоячи, тамуючи подих, а після завершення зал вибухнув оплесками.

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*