Ришард Домбровецький ■ КУЛЬТУРА ■ 2008-12-26
{mosimage}
Різьбяр Владислав Гасьор (1928-1999) був митцем усесвітньої слави. Як людина широких культурних обріїв, інспірування черпав із багатьох художніх напрямків, поєднуючи новітні стилі, передусім дадаїзм та сюрреалізм, з народною творчістю. Був піонером, прекурсором нового виду мистецтва, мистецтва предмета, т. зв. польського поп арту. Його твори поставали зі звичайних, часто пошкоджених, речей домашнього вжитку – чи то ансамблі камерних різьб, чи його колажі, тобто картиноподібні предмети.
Народжений у Новому Санчі в робітничій сім’ї, дитинство провів у малому містечку й на селі.
На уяву хлопчини мали вплив барвисті релігійні обряди та вся місцева колоритність – забави типу народних гулянь, маломістечкові ярмарки і храмові празникивідпусти. Пізнав теж неповторний чар дерев’яних лемківських церковок, а в них сповнені чуда “дошки” – ікони, руські ікони. Оте церковне мистецтво, мистецтво східної святині, міцно діяло на свідомість та підсвідомість молодої людини – пізнішого митця.
Автор даного допису вже в дитинстві мав можливість відчути магічний настрій церкви. І хоч сплило кількадесят років, ці спомини живуть надалі в пам’яті.
Гасьорові були однаково близькими і тематика, і форма образів ікон. Представлені на них архетипи, як одвічне змагання добра зі злом, або питання справедливості, були згідні з його власним відчуттям і розумінням моральності. Після років, на відкритті виставки праць свого приятеля, різьбяра Григорія Пецуха, що родом із Лемківщини, Гасьор так згадував перші творчі інспірації: “Нас виховали бескидні тумани ранкові, сюрреалізм, якого на селі по шию, придорожні каплички, церковки та костелики двох християнських культур, а то й суворий, тим саме красивий, подих реґіону” (“Трибуна”, 12.08.1996 р.).
Загляньмо до авторської галереї В. Гасьора на Яґелонській вулиці в Закопаному. На перший погляд зібрані там експонати можуть викликати шок. “Різьби”, які мають імітувати людей, виконані з усяких старих, навіть зіп сованих предметів, нерідко знайдених на смітнику, та найрізноманітнішого матеріалу. Митець використав побите скло, дерево, шнурок, жмутки волосся, клаптики хутра, помітна повторність заіржавілих та пошкоджених хрестів і хрестиків, тут і частини манекенів, пластмасові ляльки, стерилізатори, здоблення для трун, граблі, вила, коси та кості тварин. Ці камерні різьби створюють атмосферу несамовитості і драматизму, яку ще підсилює настроєва серйозна музика.
Одночасно увагу відвідувачів привертають до себе експонати іншого роду – Гасьорові “прапори”. Завішені високо під стелею, вони кожен кілька метрів завдовжки. На них постаті худорляві, достойні, сповнені святості, часто представлені у фронтальній позиції, які асоціюються з іконами. Прапори – це композиції, виконані з чудової кольористості шовку, витонченого гапту, плакатних вирізків та ілюстрацій, різних дрібних предметів і їхніх репродукцій, підробок. У них замкнута поетичність художника та виражений оптимізм самого творця, як полюбляв казати В. Гасьор, ота його “блакитна надія”.
Зацікавлення й емоційність глядача збуджує сповнений ліризму і драматичності “Прапор Ніобеї”, на якому жінка у фантазійній золотавій шапці й у баг ровому ореолі розпучливо простягає ввись руки, а в її грудях приміщена манюсінька ляля, пробита двома ножиками. У міфічної старогрецької Ніобеї було багато дітей, та Артеміда й Аполлон стрілами з луків убили їх. Художник у своєрідний спосіб унаочнив архетип, прообраз матері-страдниці. На думку автора, ця материнська драма суща повсякчас, бо й надалі гинуть діти на війні та в різних драматичних обставинах.
На “Жертовному прапорі” представлено рибину в кільці виделок, баран ця, що спливає кров’ю, та півня – пряме посилання на Тайну Вечерю.
“Династичний прапор” відкриває перед глядачем достойне лице в буйноволоссі на фоні червоного прямокутника, верхня частина тулуба опоясана кольоровим шнурком, з кольорового шнурка і ноги, а постать струнка, видовжена. У багатьох композиціях помітний гумор з добавкою ґротеску. З іншого прапора, для прикладу, споглядає “Пані керівник” – голова з клаптика чорного хутра, широко розплющені вирізані з ілюстрації очі, червоний ореол, зведені дві коси, замість губів літачок; уся постать у барвистому одязі. На “Прапорі Повітової Атени” – біла сова в ореолі, обведена чорними волосинами, сидить на чорній фантазійної форми тканині, з повислим різноколірним поясом. Ще інша композиція – “Антикризовий прапор” – Мати Божа в народному одязі з квітковим орнаментом, довкіл ореолу фруктовий вінок, а ноги із двох бананів (на фото). Цю композицію початково критикували духовні особи. Поетичність та ліризм так само помітні у “Прапорі піднебної пані”, на якому жінка в ореолі, а її атрибутами є два літачки. Усіх цих композицій кількадесят, серед них ще прапори “Провідника”, “Чарівника”, “Святого пенсіонера”, “Прелеґента”, “Прапор Білої шаленої пані” і “Твердого ідола”.
Гасьорова фантазійність проявилася й у помислі виведення прапорів поза галерею, на пленер. 1973 р. в Лонцьку неподалік Нового Санча він організував “похід” пожежників, які несли його прапори. Ще більш несамовитими і романтичними були сцени у фільмі, присвяченому пам’яті Пйотра Скшинецького, творця краківської “Пивниці під баранами”, колито оці Гасьорові прапори разом з акторами, що декламували поезії, пливли Дунайцем на плотах, освітлені спалахами смолоскипів.
З-поміж інших експонатів у галереї асоціюються з візантійським мистецтвом два іконоподібні колажі: “Святий Франциск із Сопота” (велична постать у золотистих шатах, що промовляє до тварин) і “Чування” – Одигітрія з Дитятком (в горизонтальній позиції), яка своєю маєстатичністю пригадує настінні розписи східного середньовічного храму.
У галереї в Закопаному Гасьор влаштовував авторські вечори, на яких радо бували студенти-курортники. Господар показував та обговорював, зокрема, слайди ікон з православного монастиря в Загорську. Про захоплення церковним мистецтвом свідчить і фото художника на тлі іконостасу, яке він зберігав, та над ліжком православний хрест поруч з католицьким.
Звертаючись до мистецтва східної Церкви, В. Гасьор перетворював його, а поєднуючи з новітніми стилями, реалізував ориґінальні задуми, щоб давати нам твори, які сильно діють на психіку й інтелект не одного адресата його мистецтва.
“Наше слово” №52, 28 грудня 2008 року {moscomment}
