Євген Місило ■ ІСТОРІЯ ■ №44, 2019-11-03

Наприкінці жовтня цього року історик д-р Євген Місило зробив виняткове відкриття. В ході праць над книжкою про табір в Явожні він виявив на Раковицькому цвинтарі у Кракові місце поховання 53 українців, які в часі акції «Вісла» були засуджені до смертної кари та розстріляні у в’язниці Монтелюпіх, або там померли. Прізвища, дати народження і смерті, номери цвинтарних дільниць, рядів і могил. Ця інформація базується на польських офіційних документах. Понад 70 років ніхто не знав, де знаходяться могили страчених в’язнів Явожна. Також їхні сім’ї. Аж до сьогодні. Виявлення цих поховань саме напередодні 1 листопада, коли в Польщі відзначаєтся пам’ять померлих, – дуже символічне і надзвичайно важливе для української громади. Також для нашої редакції. Тому ми підготували спеціальне видання тижневика, присвячене цій темі. Євген Місило як дослідник зробив свою справу. Тепер відповідальність за долю цих могил переходить на нас. Не лише на українську громаду в Польщі, а також на українську державу. Зокрема, підняття питання ексгумації та перепоховання тлінних останків розстріляних в’язнів Явожна. Коли на міжнародному рівні обговорюється тема поховань польських жертв на Волині, є виняткова нагода поставити питання про належне вшанування такох жертв акції «Вісла».

Редакція

Убиті «катинським» пострілом

12 червня 1947 року крізь браму табору в Явожні виїхала військова вантажівка. На дні кузова сиділо 16 чоловіків. Один за одним, втиснуті так, щоб не могли встати. Обабіч, з автоматами напоготові, стояли солдати Корпусу внутрішньої безпеки (КВБ), польської формації, яка була відповідником військ НКВД.

Аби запобігти вибухові паніки серед в’язнів та можливим спробам опору, в таборі розпустили чутку, що це перша група українців, призначених до звільнення. Насправді це була перша група осіб, яких після закінчення жорстокого слідства, веденого на території табору 70-особовою групою службовців Міністерства громадської безпеки, було вивезено з Явожна до Кракова. Там над ними мав відбутися суд. Замість обіцяної свободи – чекало їх важке ув’язнення. А на багатьох – смерть. Колишній в’язень табору йосип Мица, багатолітній голова Спілки українців-політв’язнів, свідчив через багато років перед прокурором Інституту національної пам’яті Польщі: «Забрали мене до Кракова на Монтелюпіх. Там відбувся мій процес. Тривав не довше як півгодини на чотирьох звинувачених. Привезено нас 35, в живих залишились 3, може 5».

20 червня з Явожна до Кракова привезено другу групу з 28 в’язнів. Пізніше, що кілька чи кільканадцять днів присилали чергові. І так 2 липня 1947 року – 62 в’язнів, 12 липня – 36, 29 липня – 63, а 22 серпня – 25. Через 3 дні, 25 серпня 1947 року, крізь браму табору заїхав найбільший транспорт – 75 в’язнів. У вересні під суд пішло 219 в’язнів, м.ін., 5 вересня (51), 6 вересня (50), 10 вересня (48), 26 вересня (69). Разом, протягом кількох місяців, з табору було вивезено до Кракова щонайменше 560 осіб, зокрема 90 жінок.

В’язнів Явожна, незалежно від того, що вони були цивільними особами, судив Військовий районний суд у Кракові (далі – ВРС). Ці питання регулювалися тодішнім польським комуністичним законодавством, згідно з яким юрисдикції військових судів підлягали також особи, оскаржені за належність або співпрацю з підпільними збройними та політичними організаціями чи нелегальне володіння зброєю. У випадку українців найчастіше це була співпраця з Українською повстанською армією, чи, як тоді писали в судових актах – з «бандами УПА».

ВРС у Кракові, за винятком перших двох засідань, судив у складі одного військового судді і двох засідателів – рядових солдатів військ КВБ. Частина суддів не мала жодної юридичної освіти. Як, наприклад, поручник Людвік Кєлтика, який, перед тим як у 1945 році добровільно зголоситися до війська, працював інструктором скотарства. Криваву кар’єру військового судді розпочав у Суді Оперативної групи «Вісла» в Сяноці і Ряшеві, де протягом кількох місяців засудив до смертної кари 130 українців. Як суддя ВРС у Кракові видав наступних 107 вироків смерті: 100 полякам, членам незалежницького підпілля, і 7 – українцям, в’язням Явожна.

Садиба суду містилася при вулиці Юзефітів. Однак з огляду на величезну кількість осіб, яких привозили з табору, а передусім – на потребу утримання масових судових процесів у таємниці перед польською громадською думкою і родинами в’язнів, вони відбувалися у в’язниці на Монтелюпіх. Судовою залою служила в’язнична світлиця.

В ході багатолітніх архівних пошуків мені вдалося дослідити майже все, пов’язане із в’язнями Явожна, засудженими військовим судом у Кракові. Встановити прізвища 570 осіб, вивезених до в’язниці Монтелюпіх, з-поміж яких принаймні 470 засуджено до ув’язнення з пожиттєвим терміном включно, а 93 – до смертної кари. Прізвища всіх 49 українців, стосовно яких виконали смертний вирок. І те, що екзекуції відбувалися в пивниці в’язниці Монтелюпіх шляхом розстрілу. І ще одна важлива констатація: польських і українських патріотів убивали таким самим чином – т. зв. «катинським пострілом». Тобто ззаду в голову, в потилицю. І закопували нерідко разом у спільних могилах.

Документація злочину

У моїх дослідженнях все ще бракувало однієї, найважливішої інформації. Місця поховання тіл страчених. Не лише у Кракові. Також тих, засуджених до смертної кари військовими судами в Ряшеві, Перемишлі, Любліні, Варшаві, Ольштині. Я розшукував їх від початку 90-х років. В більшості випадків – безрезультатно. Комуністичні кати ретельно приховували місця поховання своїх жертв.

На щонайменше 570 вироків смерті, виданих у Польщі в 1944-1956 роках, досі віднайдено, та й то випадково, тільки могили 19 засуджених до смертної кари Військовим судом Оперативної групи «Вісла» і розстріляних 22 травня 1947 року в лісі біля села Лішна в пов. Сянік та 19 засуджених Військовим судом у Любліні і страчених 29 жовтня 1947 року в лісі біля села Яцня, неподалік Замостя. Лише дві могили! На кількасот страчених українців, жертв комуністичних репресій, які все ще не мають навіть і символічного хреста. Тому встановлення кожного, невідомого досі, місця поховання, є таким важливим.

Завдяки Польсько-українсько-канадському стипендійному фондові «Kалина» я маю змогу працювати над книжкою про українців, ув’язнених у концтаборі в Явожні. читаю слідчі, судові, прокурорські та тюремні акти, виявлені в різних архівах Інституту національної пам’яті. На цій основі пишу біограми в’язнів. Зміст документів дуже депресивний, якщо знаєш, по скільки років мали засуджені і за що були покарані. Останнім документом у тюремних актах кожного в’язня, засудженого до смертної кари, завжди є «Протокол виконання смертного вироку». Це малий клаптик паперу, вкладений до запечатаного конверту, на якому записано від руки, поміж іншим, прізвище жертви, день і годину її смерті. Також прізвище ката. Виявилося, що з 49 українців, страчених у Монтелюпіх, для 44 катом був той самий тюремний наглядач – старший сержант Францішек Срока.

Два тижні тому, в актах одного з в’язнів, засуджених до смертної кари, я вперше виявив, окрім згаданого «Протоколу», ще два, досі зовсім невідомі, документи. Перший – це лист начальника тюрми Монтелюпіх, поручника Болєслава Кубацького, до Уряду цивільного стану (відповідника ЗАГСу) в Кракові на вул. Вєльополе, в якому повідомляє, що 9 липня 1947 року у в’язниці Монтелюпіх «померли нижче згадані особи». Далі подаються прізвища, рік народження та останнє місце проживання «померлих»: Михайла Мачишина, Францішка Зубальського, Володимира Панкевича, Миколи Срібрного і Михайла Стадницького. Всі вони українці, в’язні Явожна.

Другий – з цією самою датою – адресований Міському санітарному закладу (Miejskiе Zakładу Sanitarne) у Кракові, вулиця Прондніцька 80. У листі поручник Кубацький написав лише одне речення: «Прошу видати розпорядження з метою перевезення тіл померлих в’язнів у кількості 5-ти осіб».

В іншому його листі від 19 липня 1947 року, коли у Монтелюпіх за один день було розстріляно сімох в’язнів Явожна, начальник тюрми просить забезпечити транспорт для перевезення «померлих в’язнів у кількості 7-ми осіб». У тому випадку «померлими» були: Григорій Андрусєчко, Йосиф Козловський, Іван Лайкош, Йосиф Меньо, Стефан Павлів, Володимир Пристай, Данило Ткач. Теж – в’язні Явожна, майже всі – мешканці села Голучкова Сяніцького повіту. Ці два листи незабаром виявилися переламними для моїх дальших пошуків.

Уряд цивільного стану при вулиці Вєльополе вже не існує. Також віддавна немає Міського санітарного закладу, який займався в ті часи транспортуванням на цвинтарі тіл померлих жителів Кракова. Після публікації на Фейсбуку прохання про контакт тих, кому щось відомо про місце поховання жертв комуністичних репресій, страчених у тюрмі Монтелюпіх, ще того самого дня я отримав інформацію, що шукати слід на Раковицькому цвинтарі у Кракові.

На другий день я подзвонив до адміністрації цвинтаря. В телефоні почув голос особи, яка знала те, чого я шукав, і захотіла цим поділитися. Просила назвати прізвище якогось «померлого» з Монтелюпіх. Я вибрав з мого списку кілька випадкових. Підтвердила, що в цвинтарних книгах є інформація про їхнє місце поховання. Наступного дня я сів у поїзд і поїхав до Kракова.

53 могили

Результатом моєї подорожі до Кракова й кількох днів пошуків, проведених на Раковицькому цвинтарі, є опублікований список могил 48 в’язнів Явожна, засуджених на смерть. Тобто всіх, крім однієї! Подаю також інформацію про могили 5 українців – в’язнів Явожна, які були засуджені не до смертної кари, а до ув’язнення, але померли в Монтелюпіх в 1947-1952 роках через різні хвороби. Найчастіше це був туберкульоз.

Список опрацьовано на підставі цвинтарних книг та виявлених у тамтешньому архіві багатьох безцінних, оригінальних записок і документів, зокрема «Свідоцтв про смерть» в’язнів. Прізвища страчених та місця поховання подаються в такому порядку: номер дільниці (kwatera), номер ряду могил у дільниці і номер могили в даному ряду. Всі ці дані подаються мовою оригіналу, тобто так, як їх записано у цвинтарних документах. Могили, в яких поховані в’язні табору, знаходяться на цвинтарі при вулиці Раковицькій (дільниці XXIа, XXVа, XXVв, XXIX, LXXV, LXXVIII, LXXIX) і на давньому військовому цвинтарі при вул. Прандоти (дільниці LXXXI, LXXXII, LXXXIV, LXXXVI).

Могили українські – могили польські

Хоча відомі усі місця поховання тіл осіб, страчених у в’язниці Монтелюпіх, самі могили, окрім однієї, не збереглися. У зв’язку з тим, що їх утримання не оплачувалося, після того, як збіг передбачений законом термін, тобто 20 років, були здебільшого виділені для поховання інших осіб, мешканців Кракова. Частина – ще у 60–70-х роках. Деякі проіснували до 2009 р. Однак, як запевняє адміністрація цвинтаря, останки в’язнів табору в більшості не були усунуті з могил і вони повинні знаходитися там надалі, під новими похованнями.

Тільки у трьох встановлених мною досі випадках (Василь Бушкевич, Стефан Лісєчко і Антоній Войтко), останки було ексгумовано і перенесено до новозбудованої крипти в дільниці ХХІХ. Вона знаходиться під самим цвинтарним муром від південної сторони, відразу поруч із ремонтованим будинком під майбутній мавзолей польських Легіонів. В цій «братській», безіменній могилі з написом «Пам’яті тих, що відійшли» (на фото), спочивають також останки інших ексгумованих осіб.

У випадку поляків, страчених за незалежницьку діяльність і визнаних жертвами комуністичних репресій, захоронених у могилах, які в міжчасі було приділено для поховання інших осіб, Інститут національної пам’яті в останні роки вжив заходів щодо ексгумації та ідентифікації їхніх останків. Питання ексгумації вирішує прокурор ІНП. Для її проведення не потрібна згода родин осіб, похованих у тій самій могилі в пізніший період. З інформації, отриманої у Відділенні пошуку та ідентифікації ІНП, виникає, що ексгумація й ідентифікація останків не включає могил українців – в’язнів Явожна, оскільки їх страта не була пов’язана з боротьбою за незалежність Польської держави. Натомість такі ексгумації можуть бути здійснені індивідуально, на прохання родин, але в цьому випадку мають застосовуватися інші нормативні акти.

Лише одна могила

Якийсь час тому на «Лемківській ватрі» у Ждині, під час презентації моєї книжки «Акція „Вісла”» до мене підійшло двоє мешканців Волині в Україні. Хотіли подякувати за книжку, завдяки якій довідалися про смерть свого батька Романа Дзівіка, в’язня Явожна. Востаннє вони бачили батька на запасній колії залізничної станції в Освєнцімі, коли польські солдати витягли його силою з вагону і забрали до табору. Вони, ще малі діти, поїхали разом з матір’ю далі, до Щецінського воєводства, де страшенно бідували. За якийсь час вирішили виїхати в Україну. Мріяли про одне – аби віднайти могилу батька. І дуже мене про це просили.

Сьогодні можу сказати, що виконав їхнє прохання. Адже на Раковицькому цвинтарі донині уціліла непорушно тільки одна могила. В ній похований їхній батько, Роман Дзівік з Володжа, а також Іван Дубик з Кречкової, Микола Котлярчик і Микола Мачишин з Грозьової. Всі вони були в’язнями Явожна й були страчені в Монтелюпіх одного дня – 6 серпня 1947 року. Ця могила має номер 16 (за іншою, помилковою нумерацією, 13) і знаходиться у дільниці LXXV (75).

Хоча занедбана й без таблички з прізвищами, вона існує. Якщо найближчим часом ніхто не оплатить права до використання цього місця, воно припаде комусь іншому. Може хтось із Дзівіків, родом з Володжа, має їхню адресу й повідомить про віднайдення могили їхнього батька. (маю фото Дзівіка)

Зі 49 засуджених на смерть я не зміг поки що локалізувати місця поховання тільки однієї особи – Василя Кондри, с. Теодора і Анастасії, нар. 14 січня 1916 р. в Лосячі, пов. Борщів, Тернопільського в-ва, страченого в Монтелюпіх 21 листопада 1947 року.

Також не віднайшов могили Стефана Барана, с. Зиґмунта і Катерини, нар. 26 квітня 1921 р. в Цетулі, пов. Ярослав, засудженого до 10 років ув’язнення, який помер у Монтелюпіх 11 жовтня 1952 р. Він знаходиться, правдоподібно, під парканом цвинтарної огорожі при вулиці Прандоти. В обох випадках причиною є відсутність відповідних записів у цвинтарній книзі.

Причина смерті – «Серцевий удар»

Згідно зі змістом записів у цвинтарних книгах і віднайдених в архіві Раковицького цвинтаря оригінальних «свідоцтвах про смерть», тіла в’язнів, засуджених до смертної кари і страчених у Монтелюпіх, щоразу привозили без трун санітарною машиною Міського санітарного закладу. На цвинтарі їх складали в місці, яке називали «спільною залою» (цвинтарна каплиця), де очікували на поховання від одного до трьох днів. Закопували їх також без трун, коштом міста, про що свідчить штамп, який ставили на звороті «свідоцтва про смерть» такого змісту: «Звільняю від оплати за місце на цвинтарі, копання могили і спільну каплицю».

При скривавлених трупах, які привозили на цвинтар, не було ніяких ідентифікаторів, чи хоча б клаптика паперу з прізвищем страченого в’язня. Їх дані (прізвища, дату народження і дату смерті) вписувано до цвинтарної книги на підставі «свідоцтва про смерть», яке виставляв Міський уряд у Кракові. На них видно прізвище, дату й годину смерті в’язня, засвідчені підписом і печаткою лікаря в’язниці Монтелюпіх д-ра Еріка Дорміцького та приміткою III Уряду цивільного стану. У «свідоцтвах про смерть» усіх в’язнів Явожна, страчених через розстріл «катинським пострілом» в голову, як причину смерті д-р Дорміцький вписав кожного разу – «серцевий удар».

„Theatrum Anatomicum”

Не всі тіла засуджених до смертної кари і страчених в’язнів табору в Явожні було відразу поховано на Раковицькому цвинтарі. Частина з них потрапила спершу до Кафедри описової анатомії Ягеллонського університету, яка містилася в будинку при вулиці Міколая Коперника 12. На його фронтоні до сьогодні видніє напис „Theatrum Anatomicum” (анатомічний театр). Трупи використовувалися для дослідів, які провадили студенти медичного факультету. В Ягеллонському університеті тіла страчених утримували від шести місяців до року часу. Те, що від них залишилося, таємно відсилали на Раковицький цвинтар і закопували в безіменних могилах.

Я встановив щонайменше 8 таких випадків. Перший мав місце 12 лютого 1948 року, коли у дільниці LXXIX у спільній могилі № 28 потаємно складено передані з Кафедри описової анатомії Ягеллонського університету останки 4-х в’язнів Явожна: Володимира Панкевича, Стефана Половишака, Миколи Срібрного і Францішка Зубальського. Наступного дня поховано привезені з Кафедри анатомії останки Михайла Стадницького, страченого, подібно як і решта, 9 липня 1947 року.

У невстановленому досі місці «Під парканом» 5 травня 1948 року захоронено передані Ягеллонським університетом останки Владислава Вербового і Михайла Мачишина. У 1952 році на Кафедру анатомії потрапило тіло померлого у в’язниці Монтелюпіх Антонія Войтка. Його останки віддано для поховання щойно через 12 місяців!

Варто підкреслити, що практика передавання останків страчених в’язнів для дослідів студентам медицини Ягеллонського університету не обмежувалася виключно страченими українцями і засудженими за військові злочини німцями, але також – поляками, замордованими в Монтелюпіх за незалежницьку діяльність.

Поминаю складний юридичний і політичний аспект цієї процедури, хоча можна буде припустити, що вона могла бути наслідком якоїсь формальної угоди, укладеної поміж керівництвом Ягеллонського університету і Воєводським управлінням громадської безпеки у Кракові або Міністерством безпеки, яким тоді підлягала в’язниця Монтелюпіх.

Проте залишається питання моральної оцінки співпраці такого поважного навчального закладу з комуністичними органами безпеки, в рамках якої його студенти, майбутні лікарі-медики, здобували знання про анатомію людини на трупах в’язнів, замордованих за вироками комуністичних судів.

Померли, щоб воскресла Вільна Україна

На Раковицькому цвинтарі я був уперше. Закладений у 1803 р., він досі служить основним некрополем Кракова. Головний вхід знаходиться від вулиці Раковицької. В 1920 році цвинтар було розширено за рахунок створеного по сусідству військового некрополя, званого тепер у просторіччі цвинтарем при вулиці Прандоти.

Раковицький цвинтар є місцем поховання десятків видатних поляків. Особливою повагою оточені могили вояків Легіонів Пілсудського, які власне з Кракова вирушили на боротьбу за незалежність Польщі. На алеї заслужених знаходяться могили польських вчених, митців, поетів, театральних діячів, а також мого улюбленого барда – Марека Ґрехути. Але не тільки. Ходячи по цвинтарних алейках, щокроку можна натрапити також на могили людей, заслужених для історії і культури України і Польщі.

Вклонився юрію Новосільському, який спочиває на алеї заслужених, а колір дерев’яного хреста на його пам’ятнику випромінює тепло в морі кам’яних саркофагів сусідів, як ореоли святих на мальованих ним іконостасах. Неподалік, по сусідству, віднайшов могили видатного українського поета і професора Ягеллонського університету Богдана Лепкого, проф. Степана Смаль-Стоцького та міністра УНР Осипа Назарука. Трохи далі, в дільниці № XXIVA знаходиться могила проф. Академії мистецтв у Кракові Лева Ґеца (1896-1971), творця і багаторічного директора Музею Лемківщини в Сяноці (1931-1944), вояка Легіону Українських січових стрільців і Української Галицької армії.

Ґец, подібно як кілька тисяч вояків і офіцерів УГА та інших видатних постатей Західно-Української Народної Республіки, був ув’язнений у 1918-1919 роках у т.зв. Таборі інтернованих у Домб’ю (тепер це дільниця Кракова). Цей трагічний момент в історії польськоукраїнських відносин, як і українців, померлих у цьому таборі внаслідок отриманих ран або хвороб, увіковічує курган з хрестом, який височіє неподалік. Пам’ятник авторства краківського скульптора Тадеуша Преторіуса був відкритий у 2000 р. На таблицях напис українською і польською мовами:

Тут спочивають вояки, офіцери та цивільні особи, що померли в 1919-1921 роках в таборі нр 1 для військовополонених та інтернованих у Кракові-Домб’ю. Померли, щоб воскресла Вільна Україна. Краків’яни 1999 р.

Чи дочекаються таблиці з написом подібного змісту замордовані комуністичною владою і поховані на Раковицькому цвинтарі українці-в’язні Явожна?

В’язні табору в Явожні, засуджені до смертної кари і страчені у в’язниці Монтелюпіх у Кракові в 1947 році, поховані на Раковицькому цвинтарі

Kwatera (дільниця) XXIa – rząd (ряд) 7 – grób (могила) 14 Hryniuk Aleksander, s. Teodora i Ewy, ur. 7.03.1916 r. w Zaniemicy, pow. Lubaczów. Дата смерті: 23.10.1947 r. Дата поховання: 25.10.1947 r.

Kwatera XXIa – rząd 7 – grób 15 Iwasij Piotr, s. Grzegorza i Ewy, ur. 12.07.1916 r. w Zaniemicy, pow. Lubaczów. Szuper Jan, s. Ilka i Marii, ur. 22.05.1928 r. w Werchracie, pow. Lubaczów. Дата смерті: 23.10.1947 r. Дата поховання: 25.10.1947 r.

Kwatera XXVa – rząd 12 – grób 4 Kaczor Michał, s. Dymitra i Katarzyny, ur. 1.10.1928 r. w Studennym, pow. Lesko. Дата смерті: 25.07.1947 r. Дата поховання: 26.07.1947 r.

Kwatera XXVa – rząd 12 – grób 14 Kozłowski Józef, s. Michała i Marii, ur. 16.01.1922 r. w Hołuczkowie, pow. Sanok. Mynio Józef, s. Stefana i Katarzyny, ur. 14.05.1925 r. w Hołuczkowie. Prystaj Włodzimierz, s. Stefana i Marii, ur. 4.07.1922 r. w Hołuczkowie. Дата смерті: 19.07.1947 r. Дата поховання: 21.07.1947 r.

Kwatera XXVa – rząd 12 – grób 15 Andrusieczko Grzegorz, s. Michała i Rozalii, ur. 1.01.1920 r. w Hołuczkowie. Łajkosz Iwan, s. Onufrego i Paraski, ur. 19.12.1913 r. w Hołuczkowie. Pawłów [Pawliw] Stefan, s. Józefa i Marii, ur. 5.10.1918 r. w Hołuczkowie. Tkacz Daniel, s. Jana i Anny, ur. 2.01.1913 r. w Trzciańcu, pow. Przemyśl. Дата смерті: 19.07.1947 r. Дата поховання: 21.07.1947 r.

Kwatera XXVb – rząd 11 – grób 23 Łukacz Andrzej, s. Łukasza i Marii, ur. 13.09.1916 r. w Płonnej, pow. Sanok. Tymcio Władysław, s. Jana i Katarzyny, ur. 25.05.1915 r. w Woli Krecowskiej, pow. Sanok. Дата смерті: 14.07.1947 r. Дата поховання: 15.07.1947 r. Разом з ними були поховані засуджені до смертної кари і страчені того самого дня поляки: Malarz Józef, ur. 18.09.1927 r. w Koninie, pow. Limanowa i Wygoda Wojciech, ur. 20.04.1901 r. w Pychowicach, pow. Kraków.

Kwatera XXVb – rząd 14 – grób 18 Stadnik Michał, s. Jana i Marii, ur. 28.02.1901 r. w Śliwnicy, pow. Przemyśl. Pisarski Włodzimierz, s. Dymitra i Julii, ur. 17.08.1908 r. w Śliwnicy. Mindza Grzegorz, s. Michała i Ahafii, ur. 10.03.1921 r. w Nienowicach, pow. Jarosław. Дата смерті: 16.08.1947 r. Дата поховання: 19.08.1947 r. У книзі Раковицького цвинтаря за серпень 1947 р., поз. 1775-1788, поруч із прізвищем Стадника Михайла і 13 інших в’язнів табору, страчених 16.08.1947 р. у в’язниці Монтелюпіх, в рубриці «Зауваги» дописано від руки таке:

Привезені комунальною санслужбою без трун. Жодних прізвищ при померлих не було. Невідомо, в якій могилі хто похований (хоронили по 3 особи разом).

Із записок у цій книзі виникає, що їх поховано 19.08.1947 р. у дільниці XXVб – ряд 14, в могилах № 18, 19, 20, 21 та дві особи (Мідянка Микола і Горба Йосиф) у дільниці XXVа – ряд 15 – могила № 10.

Kwatera XXVb – rząd 14 – grób 19 Masnyk Jan, s. Jana i Katarzyny, ur. 2.07.1916 r. w Trójcy, pow. Przemyśl. Baran Andrzej, s. Leszka i Marii, ur. 14.01.1920 r. w Beresce, pow. Lesko. Hawrylicz Michał, s. Jana i Marii, ur. 12.11.1924 r. w Olszanicy, pow. Lesko. Дата смерті: 16.08.1947 r. Дата поховання: 19.08.1947 r.

Kwatera XXVb – rząd 14 – grób 20 Wolański Jan, s. Józefa i Katarzyny, ur. 25.07.1926 r. w Ropience, pow. Lesko. Franczak Michał, s. Michała i Tekli, ur. 10.10.1927 r. w Tyskowej, pow. Lesko. Podolak Jan, s. Michała i Zofii, ur. 15.06.1893 r. w Śliwnicy, pow. Przemyśl. Дата смерті: 16.08.1947 r. Дата поховання: 19.08.1947 r.

Kwatera XXVb – rząd 14 – grób 21 Majchrowicz Andrzej, s. Jana i Katarzyny, ur. 24.12.1903 r. w Korytnikach, pow. Przemyśl. Kocik Mikołaj, s. Jana i Anny, ur. 22.11.1897 r. w Rokszycach, pow. Przemyśl. Kozak Teodor, s. Andrzeja i Katarzyny, ur. 23.02.1895 r. w Suchej Woli, pow. Lubaczów. Дата смерті: 16.08.1947 r. Дата поховання: 19.08.1947 r.

Kwatera XXVa – rząd 15 – grób 10 Horba Józef, s. Kiryły i Justyny, ur. 8.01.1922 r. w Leszczawie Dolnej, pow. Przemyśl. Miedzianka Mikołaj, s. Jana i Katarzyny, ur. 19.12.1914 r. w Starzawie, pow. Przemyśl. Дата смерті: 16.08.1947 r. Дата поховання: 19.08.1947 r.

Kwatera XXVb – rząd 15 – grób 12 Sawka Józef, s. Antoniego i Katarzyny, ur. 24.12.1894 r. w Wielopolu, pow. Sanok. Horba Jan, s. Dymitra i Marii, ur. 24.01.1921 r. w Leszczawce, pow. Przemyśl. Дата смерті: 23.08.1947 r. Дата поховання: 25.08.1947 r. Разом з ними був похований засуджений до смертної кари 11.08.1947 r. i страчений 23.08.1947 r. партизан відділу Йосифа Курася «Оґня» – Sobolewski Wincenty, ps. „Przemytnik”, s. Franciszka i Anny, ur. 22.02.1922 r. w Bukowsku, pow. Sanok.

Kwatera XXVb – rząd 16 – grób 15 Żydyk Jan, s. Maksymiliana i Marii, ur. 30.10.1903 r. w Zahoczewiu, pow. Lesko. Horbacz Włodzimierz, s. Iwana i Marii, ur. 7.04.1927 r. w Limnej, pow. Przemyśl. Дата смерті: 5.09.1947 r. Дата поховання: 6.09.1947 r.

Kwatera XXVb – rząd 18 – grób 23 Buben Piotr, s. Iwana i Rozalii, ur. 7.08.1925 r. w Średnim Wielkim, pow. Sanok. Antoniów Jan, s. Andrzeja i Marii, ur. 7.06.1925 r. w Osławicy, pow. Sanok. Дата смерті: 30.09.1947 r. Дата поховання: 1.10.1947 r.

Kwatera LXXV – rząd 11 – grób 16 Dubik Jan, s. Jana i Katarzyny, ur. 20.01.1901 r. w Krzeczkowej, pow. Przemyśl. Dziwik Roman, s. Jana i Marii, ur. 12.01.1911 r. w Wołodżu, pow. Brzozów. Kotlarczyk Mikołaj, s. Pawła i Zofii, ur. 6.05.1924 r. w Grąziowej, pow. Przemyśl. Maczyszyn Mikołaj, s. Semena i Jadwigi, ur. 6.12.1911 r. w Grąziowej. Дата смерті: 6.08.1947 r. Дата поховання: 7.08.1947 r.

Kwatera LXXVIII – rząd 18 – grób 76 Nisiewicz Michał, s. Mikołaja i Cecylii, ur. 20.07.1900 r. w Dobrej Szlacheckiej, pow. Sanok Suszko Jurko, s. Iwana i Fenny, ur. 5.05.1905 r. w Wisłoku Wielkim, pow. Sanok. Szpak Stefan, s. Szymona i Katarzyny, ur. 8.04.1927 r. w Siemuszowej, pow. Sanok. Дата смерті: 30.07.1947 r. Дата поховання: 31.07.1947 r.

Kwatera LXXIX – rząd 1 – grób 27 Nestorak Jan, s. Andrzeja i Ahafii, ur. 18.01.1913 r. w Mrzygłodach, pow. Lubaczów. Дата смерті: 2.12.1947 r. Дата поховання: 3.12.1947 r.

Kwatera LXXIX – rząd 3 – grób 54 Stadnicki Michał, s. Józefa i Anny, ur. 9.05.1928 r. w Koniuszy, pow. Przemyśl. Дата смерті: 9.07.1947 r. Дата поховання: 13.02.1948 r. Тіло привезено з Кафедри описової анатомії Ягеллонського університету.

Kwatera LXXIX – rząd 4 – grób 28 Pankiewicz Włodzimierz, s. Iwana i Marii, ur. 12.08.1926 r. w Brzeżawie, pow. Przemyśl. Srebrny Mikołaj, s. Stefana i Anny, ur. 20.10.1924 r. w Dzwiniaczu Dolnym, pow. Lesko. Zubalski Franciszek, s. Nazara i Anny, ur. 3.04.1926 r. w Borysławce, pow. Przemyśl. Дата смерті: 9.07.1947 r. Дата поховання: 12.02.1948 r. Їх тіла були привезені з Кафедри описової анатомії Ягеллонського університету.

Kwatera LXXIX – rząd 4 – grób 28 Połowyszak Stefan, s. Iwana i Tekli, ur. 20.01.1928 r. w Woli Miechowej, pow. Lesko. Дата смерті: 6.10.1947 r. Дата поховання: 12.02.1948 r. Тіло привезено з Кафедри описової анатомії Ягеллонського університету.

Поховані на цвинтарі при вулиці Прандоти

Сквер у північній частині цвинтаря, званий «Під парканом». Згідно з цвинтарною документацією, тут поховано кількадесят осіб, здебільшого німців, засуджених до смертної кари і страчених за військові злочини. Поховання могли здійснюватися в різних пунктах вздовж паркану цвинтарної огорожі, однак найбільше в місці, де тепер встановлені два туалети ToyToy. Як припускає Відділення пошуку та ідентифікації Інституту національної пам’яті у Кракові, за наказом краківського Воєводського управління громадської безпеки, там могли бути закопані також тіла членів польського підпілля, зокрема, ймовірно, «Оґня».

Werbowy Władysław, s. Teodora i Ireny, ur. 22.07.1920 r. w Korniach, pow. Tomaszów Lub. Дата смерті: 13.11.1947 r. Дата поховання: 5.05.1948 r. Тіло привезено з Кафедри описової анатомії Ягеллонського університету.

Maczyszyn Michał, s. Kseni Maczyszyn, ur. 5.04.1927 r. w Grąziowej, pow. Przemyśl. Дата смерті: 9.07.1947 r. Дата поховання: 5.05.1948 r. Тіло привезено з Кафедри описової анатомії Ягеллонського університету.

В’язні табору в Явожні, засуджені до тюремного ув’язнення, які померли у в’язниці Монтелюпіх у Кракові у 1947-1952 роках

Kwatera XXIa – rząd 16 – grób 12 Lewko Aleksander, s. Bazylego i Marii, ur. 1.12.1929 r. w Hrebennem, pow. Tomaszów Lub. Дата смерті: 10.11.1947 r.

Kwatera LXXXI – rząd 9 – grób 10 Buszkiewicz Bazyli, s. Aleksandra i Marii, ur. 1.02.1921 r. w Hrebennem, pow. Tomaszów Lub. Дата смерті: 13.10.1948 r. Похований разом зі страченими у в’язниці Монтелюпіх: 1) Edmund Zdrojewski, ur. 29.08.1915 r. w Toruniu; 2) Lorenz Landstorfer, ur. 8.10.1914 r. w Oranienburgu; 3) Johann Reinl, ur. 18.11.1902 r. w Regensburgu. У 2008 р. тлінні останки Василя Бушкевича були ексгумовані і перенесені разом з іншими до могили в дільниці XXIX.

Kwatera LXXXII – rząd 12 – grób 39 Łobas Józef, s. Iwana i Anny, ur. 19.03.1922 r. w Cetuli, pow. Jarosław. Дата смерті: 23.04.1950 r. Похований разом з 3-ма іншими бездомними особами, які померли в Прихистку для бідних ім. брата Альберта.

Kwatera LXXXIV – rząd 13 – grób 5 Lisieczko Stefan, s. Józefa i Rozalii, ur. 11.12.1918 r. w Rakowej, pow. Sanok. Дата смерті: 27.04.1951 r. Похований разом з 7 іншими особами, в т.ч. 4 дітьми. У 2009 р. ексгумований і перенесений разом з іншими до могили в дільниці XXIX.

Kwatera LXXXVI – rząd 14 – grób 20 Wojtko Antoni, s. Michała i Marii, ur. 2.02.1923 r. w Orelcu, pow. Lesko. Дата смерті: 25.12.1952 r. Похований 17.12.1953 р. у спільній могилі разом з тілами 6 інших осіб, привезених із Кафедри описової анатомії Ягеллонського університету. У 2009 р. ексгумований і перенесений разом з іншими до могили в дільниці XXIX.

Вічна їм пам’ять!

Кілька днів, проведених на цвинтарі, від світання до смеркання, вчать покори щодо життя. Але теж зроджують надію на віднайдення наступних могил українців, страчених за вироками комуністичних судів у Польщі у зв’язку з акцією «Вісла».

Дякую від щирого серця пані Аґнєшці Руднік з Управління комунальних цвинтарів у Кракові за допомогу в розшуку могил. Дякую також пані Марті Ґорайчик з Відділення пошуку та ідентифікації ІНП у Кракові за те, що поділилася своїми знаннями на тему ексгумації останків членів польського підпілля, страчених у в’язниці Монтелюпіх, яка проводиться на Раковицькому цвинтарі.

Дякую Стипендійному польсько-українсько-канадському фондові «Калина» за можливість поїздки до Кракова з метою розшуку могил на Раковицькому цвинтарі в рамках праць над книжкою про табір у Явожні.

Дуже прошу про контакт усіх осіб, які могли б допомогти віднайти родини в’язнів табору в Явожні, страчених і похованих на Раковицькому цвинтарі. тел. +48 793 443 991, e-mail: eugeniuszmisilo@gmail.com

За додатковою інформацією прошу звертатися до: Zarząd Cmentarzy Komunalnych w Krakowie 31-510 Kraków, ul. Rakowicka 26, tel. +48 13 619 99 00 www.zck-krakow.pl

Переклад Галини Сварник. Фото надані автором статті

Поділитися: