Кася Комар-Мацинська ■ ПОДІЇ■ №35, 2020-08-30

Відкриття меморіалу воїнам Української народної республіки та Західноукраїнської Народної Республіки у Ланьцуті.

«Єдиною боротьбою, впертою і безкомпромісною, ми показали світові, що Україна є, що її народ живе й бореться за своє право, за свободу і державну незалежність» (Симон Петлюра, головний отаман армії УНР) – з меморіальної таблиці у Ланьцуті.

Праворуч від входу на невелику огороджену площу кладовища знаходиться нова табличка із написом трьома мовами, яка повідомляє, що це – «місце поховання воїнів польського війська (1939)». Але це лише частина більшої кількості контекстів, бо поруч, з іншого боку, розташована дуже схожа таблиця – з синьо-жовтою стрічкою та повідомленням про поховання українських військових (1918-1921).

Це тут гарячого літнього дня, 21 серпня 2020 року, на комунальному цвинтарі в Ланьцуті (Підкарпатське воєводство) за участі численних повноважних гостей відбулося урочисте відкриття відновленого українського військового кладовища воїнів УНР та ЗУНР, які загинули в місцевому таборі інтернування у 1918-1921 роках. Поховання з козацькими хрестами та намальованими на них зображеннями тризуба, відновлений пам’ятник «Вірним синам України», а також меморіальна таблиця Семена Петлюри знаходяться тут поруч із польськими військовими похованнями часів вересневих змагань початку ІІ Світової війни, двома меморіальними таблицями, присвяченими жертвам обох світових воєн, та, зрештою, таблицею Юзефа Пілсудського.

Військове кладовище у Ланьцуті – це одне з місць, де переплітаються різні національні символіки та різні пам’яті. І хоча Петлюра і Пілсудський не стоять на кладовищі безпосередньо поруч, сучасні політики, дипломати та діячі сьогодні опиняються тут пліч-о-пліч і розгортають нову карту польсько-української пам’яті та взаємопошани – у 100 річницю спільної перемоги над Віслою.

Табір інтернування

Під час І Світової війни у Ланьцуті діяв австрійський табір, який у 1918 році перейняло військове відомство відродженої Польщі. Вже тоді там перебували полонені Української галицької армії та інтерновані з Галичини. Після підписання польсько-української декларації про спільні військові дії навесні 1920 року табір перейменували на Збірну станицю українських військ. Симон Петлюра вислав до Ланьцута полковника (майбутнього генерала) Марка Безручка та підполковника Всеволода Змієнка, які створили 6-ту Січову дивізію, названу так з огляду на козацьке минуле командирів, а також родовід воїнів з Українських січових стрільців та Української галицької армії. Саме звідси виводилася славнозвісна дивізія, яка під командуванням Безручка боронила Замостя від більшовиків.

У різний час з 1918 по 1921 роки мешканців табору перевезли до Вадовіц або Стшалкова. У ньому перебували від 2 до 10 тисяч українців, здебільшого – із Західної України, але також, наприклад, частини 5-ї Херсонської дивізії.

Після польського перемир’я з більшовиками вже у листопаді 1920 року станиця стала табором інтернованих вояків армії УНР, у якому опинилось близько 3 тисяч із 30 усіх інтернованих українських військових. Попри несприятливі побутові умови (бідне харчування, відсутність електрики, непорозуміння з комендатурою табору) та часті хвороби, зокрема епідемії тифу, дизентерії та холери, у таборі проводилася культурна та освітня діяльність на дуже високому інтелектуальному і творчому рівні. Діяв Український національний університет, на чотирьох факультетах якого, очолених професорами довоєнних академії та університетів, навчалися понад 500 слухачів. Видавалася газета «Дуля долі» та декілька часописів. Освітньою роботою займалася також Спільна юнацька школа, гімназія та дитячий садок. Працювали драматичні гуртки та відомий хор сотника Дмитра Котка, у якому співали здебільшого члени згаданої херсонської дивізії.

Через напружену атмосферу серед українських воїнів після Ризького трактату та побоювання, що їх можуть відправити до Радянської України, підтримати військових у квітні 1921 року приїхав Симон Петлюра.

Табір закрили у середині 1921 року, а інтернованих перевезли до таборів у Вадовіцах та Стшалові.

Історія кладовища

Могили перших померлих знаходилися поблизу бараків. Утім, вже у 1919 році вдалося привести до ладу ділянку на комунальному кладовищі в Ланьцуті, де ховали здебільшого офіцерів. Хоча могили реєстрували у відповідних книгах, ці списки неповні, а після пізніших ексгумацій дуже важко встановити справжню кількість та прізвища усіх похоронених на цьому кладовищі. На самому місці, де знаходиться меморіал, їх понад 550, проте з часом додаткові могили з’являлися на території всього кладовища. Слід згадати, що серед українців спочивають тут і кільканадцять польських військових, які працювали у таборі.

Ще перед перенесенням табору вдалося встановити перший пам’ятник із написом «Вірним синам України – старшини 1919-1920», орнаменти якого нагадували варіант гербу Івана Мазепи та містили козацьку символіку (на інших сторонах пам’ятника були зображені перехрещені рушниця та шабля, а також краєвид зі степовою дорогою, тополею та сільською хатою, типовою для Наддніпрянщини).

Коли петлюрівців у Ланьцуті вже не було, кладовищем опікувався місцевий аптекар, завдяки якому обеліск відремонтували у 1938 році. Після ІІ Світової війни на цвинтарі додалися нові поховання, зокрема офіцера міліції та воїнів польського війська, а українські могили почали занепадати. У 1974 році був знищений головний обеліск, а на його місці поставили пам’ятник австрійському офіцеру.

Лише 1998 року, після зміни політичного устрою в Польщі, українська сторона (на той час – Об’єднання українців у Польщі) почала добиватися відновлення цього місця пам’яті. Через багат формальних перепон, а також відсутність сприяння тогочасної місцевої влади справа затягнулася – до остаточного відкриття минуло аж 22 роки.

Відкриття меморіалу

Захід розпочався національними гімнами України та Польщі у виконанні польського військового оркестру та панахидою, яку провели духівники трьох обрядів: греко-католицького, римо-католицького та православного. Серед запрошених гостей слово взяли посол України у Польщі Андрій Дещиця, віцеспікер Сейму Ришард Терлецький, голова управління у справах комбатантів та репресованих Ян Каспшик, очільник Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович, голова синодального управління військового духовенства православної церкви України митрополит Іоан, підкарпатська віцевоєвода Йоанна Савіцька, членкиня управління цього воєводства Анна Гук, бургомістр міста Ланьцут Рафал Кумек та голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима. На заході були присутні також солдати Литовсько-польсько-української бригади, представники польських та українських скаутських організацій (гарцери та пластуни).  

Ця подія змогла відбутися завдяки ефективній співпраці влади на різних рівнях та добрій волі сторін. А передусім – стійкій позиції Головної управи ОУП, яка звернула увагу посольства України на проблему занедбаних та забутих українських місць пам’яті у Польщі, до яких належало і кладовище в Ланьцуті. Не менш важливим були повне розуміння з боку посольства, зокрема його очільника Андрія Дещиці, та великі зусилля дипломатів, які довели справу до успішного кінця. Безперечно, нічого не вдалося би також без прихильного ставлення місцевої влади Ланьцута, яку під час заходу репрезентував бургомістр разом із групою співпрацівників, зокрема й відповідальним за проведення події секретарем міста Ярославом Речеком.

Окрім цього, військове кладовище у Ланьцуті має ще своїх двох «тихих героїв», які не стояли у першому ряду повноважних гостей. Перший із них – доктор Олександр Колянчук із Перемишля, історик та видатний дослідник долі петлюрівців та української військової еміграції на території Польщі. Саме доктор Колянчук від імені ОУП починав перші переговори щодо відновлення місця спочинку воїнів у Ланьцуті, а також зібрав багато інформації на цю тему, встановив прізвища померлих (які викарбувані на дошці позаду обеліску). Доктор Колянчук присвятив справі поховань петлюрівців більшу частину своєї професійної діяльності та віддав їй серце.

Другою людиною, завдяки якій вдалося повернути меморіал, є Ярослав Ґємза – уповноважений у справах відновлення кладовища, експерт у сфері ікон та церковної архітектури, керівник відділення церковного мистецтва Музею-замку в Ланьцуті. Як представник місцевого середовища він зібрав та опрацював чимало інформації про українських воїнів, а також сприяв відновленню цвинтаря.

Без них, їхньої копіткої праці, відданості та переконання, що місце пам’яті має велике значення як для польської, так і української сторони, ця подія навряд чи відбулася би, і ми навряд чи змогли би стільки дізнатися про табір та кладовище у Ланьцуті.

“Ми відновлюємо й утверджуємо справедливість, горизонт якої – 100 років”

– Минулого тижня у польській столиці ми відзначали 100-ліття Варшавської битви, – сказав посол України у Польщі Андрій Дещиця. – Але сьогоднішній день є для нас не менш важливим.  Бо, відновивши це кладовище, ми віддаємо сьогодні честь тим, хто боровся біля Замостя. Тут спочивають герої України та Польщі. Я переконаний, що, пам’ятаючи про них, ми будемо розвивати наші добросусідські відносини.

– У 1920 році Польща вела війну, яка допомогла утримати щойно здобуту незалежність, – взяв слово віцеспікер Сейму Ришард Терлецький. – Бойові дії посилилися після підписання договору між Юзефом Пілсудським та Симоном Петлюрою, українці з поляками пішли відбивати Київ. Ця війна мала дати Україні незалежність у союзі з Польщею. Цього не сталося – більшовики рушили на Захід, найважливіші бої відбувались у Центральній Польщі, зокрема під Варшавою, яку охороняла, серед інших, 6-та Січова дивізія Марка Безручка під Замостям. Польща не отримала відповідної підтримки Заходу, щоб добити комуністичного монстра. Українські воїни боролись пліч-о-пліч польських товаришів по зброї. Це – важлива подія в історії наших народів і держав. Українці допомогли нам виграти війну, а ми не змогли їх підтримати. Господи, май в опіці це місце та воїнів, які тут спочивають. Господи, май в опіці Польщу та Україну.

На людський вимір трагедії звернув увагу голова Інституту національної пам’яті України Антон Дробович.

– Це складне місце пам’яті, бо тут спочивають солдати, які не загинули в бою. Ці воїни лишилися у таборах. Уявіть собі, як їм було прикро помирати від хворіб, далеко від Батьківщини, усвідомлюючи, скільки вони зробили для Польщі і для Європи. Хотілося би більше згадувати про спільні перемоги, особливо зараз, коли Росія знову прагне захопити інші країни. Я кажу це, щоб підкреслити, що тут відбувається не просто гарна церемонія:  ці люди зраділи би, якби побачили, що зараз є незалежні Польща та Україна, спільна Європа, що ми не забуваємо про них, хоча їхнє життя і могло закінчитись у зневірі. Я щиро дякую кожному, хто прийшов сюди. Ми відновлюємо й утверджуємо справедливість, горизонт якої – 100 років. У нас – України та Польщі – є багато важких спогадів, про які складно говорити. Але це – місце, де можна вшановувати пам’ять, і такі ініціативи варто поширювати по обидва боки кордону, – сказав голова Інституту.

Згодом митрополит Іоан відзначив за заслуги перед помісною українською православною церквою та побожним народом тих, хто долучився до спорудження меморіалу: Ордером святого архистратига Михаїла ІІ ступеня – посла Андрія Дещицю, Ордером святого рівноапостольного князя Володимира ІІІ ступеня – доктора Олександра Колянчука, бургомістра Рафала Кумека, секретаря Ярослава Речека, керівник відділення церковного мистецтва Музею-замку в Ланьцуті Ярослава Ґємзу, голову Об’єднання українців у Польщі Петра Тиму та очільника Громадської ініціативи з догляду за могилами воїнів УНР у Варшаві Юрія Рейта. Відзнакою за жертовність і любов до України відзначили Василя Йордана та Василя Зварича, а почесною грамотою – Віталія Білого. Від імені митрополита перемисько-варшавського Української греко-католицької церкви отець Богдан Степан подякував та вручив медалі ім. Кирила і Методія людям, які на місці допомагали відновлювати меморіал.

Згодом присутні поклали квіти до обеліску пам’яті українських воїнів та до меморіальної таблиці Юзефа Пілсудського. А біля пам’ятної таблиці Симона Петлюри разом посадили два кущі калини.

Фото авторки статті

Поділитися:

Категорії : Події, Репортаж, Статті

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*