Він промовляв універсальною мовою мистецтва

Ярослав СтехКУЛЬТУРА2012-02-03

{mosimage}

До 75-річчя народження та 10-річчя смерті відомого художника Омеляна МАЗУРИКА

Мистецтво має неосяжну властивість і високу цінність, яка не лише примирює людські почуття, але збагачує їх та дає задоволення в житті людини. Цю тезу глибоко зрозумів і на ділі довів Омелян Мазурик. Він своїм мистецтвом не лише розважав і захоплював, але й удосконалював людину, спонукав її до краси і самовдоволення, творив її своїм мистецтвом кращою.
О. Мазурик народився 1937 р. в селі Брижаві поблизу м. Бірчі.

Майже кожен член родини Мазуриків мав здібності до мистецтва, здатний був творити гарні речі, що викликало велике захоплення й подив серед глядачів. Стрийко майбутнього митця належав до передових різьбярів Польщі. Відомо, що архітектура, різьба, музика й малярство мають універсальну мову, вони є найкращим засобом спілкування навіть між далекими й відмінними народами.
{mosimage}

Омелян, як сам стверджував, ще у початковій і середній школі виконував перші мистецькі твори, які привертали увагу оточення. Він спонтанно формував і заглиблювався у свої твори, це була його стихія і внутрішній природний потяг до мистецтва. Закінчивши середню школу, Омелян вирішив піти у Краківську академію мистецтв, яку успішно закінчив 1964 р. Написав маґістерську роботу “Українське церковне мистецтво”: тему праці спирав на детальні опрацювання українських церков Лемківщини. Під впливом лемківських ікон, якими особисто займався в музеї у Сяноці, детально вивчав сакральне мистецтво Київщини, Волині та Гуцульщини. Для поглиблення доповнював свої знання поїздками до Болгарії, Греції, Македонії та Сербії.
Я мав змогу ближче пізнати Омеляна через його рідного брата Миколу, з яким я навчався під кінець 1950-х рр. у Київському університеті ім. Т. Шевченка. На початку 60-х рр. у Перемишлі Омелян та Микола були моїми частими гостями. Ми разом їздили майже по всьому Закерзонні, спільно болісно переживали цілеспрямоване знищення слідів української присутності на цій землі після акції “Вісла”.
О. Мазурик 1967 р. виїхав з Польщі до Парижа, де продовжував навчання в Паризькій академії мистецтв. Пережив там усі складнощі еміґрантської долі, подолав труднощі й почав творити ориґінальні мистецькі картини. Спочатку це були творчі пошуки, які переродилися невдовзі у знаменитий і неповторний стиль. Серед молодої ґенерації митців О. Мазурик і Андрій Сологуб почали відрізнятися технікою, хоч у кожного з них був інший жанр, стиль, їхні праці показували індивідуальне обличчя. Мазурик вдало поєднував у своїх творах мистецтво Візантії в українській інтерпретації з модерними малярськими напрямками. Він наполегливо працював над творами до першої персональної виставки в “Салоні осені” 1970 р. Його спеціалізацією був іконопис у гарних і кольорових барвах. Відхилившись від традиційного малювання ікон, він писав образи у власному стилі, надав їм нової мистецької вартості, збагативши новою формою й колористикою.
Велике визнання мистець здобув тим, що в нових умовах життя у Франції фарбою зумів передати на полотні свої власні художні проекти з такою силою і з такою космічною величністю, що у світовому мистецтві викликав приголомшуючі відгуки. Його картини сповнені глибокої духовності та філософських думок, тим Мазурик перевищив декотрих митців, і не лише свого покоління. Виразний експресіонізм Мазурика – це його обличчя та новаторство в іконографії. Без перебільшення маляра можна назвати неовізантистом з баченням модерніста. Два роки після приїзду до Парижа митець виконав розписи та цикл ікон для нового іконостасу катедри Св. Володимира на бульварі Сен-Жермен. Усі ікони створені в сучасній манері, а наступні, що їх протягом творчого життя намалював незліченну кількість, наповнені індивідуалізмом і народністю.
Народність лишила помітні сліди в його творах, які нам нагадують образи, створені на склі різними сільськими майстрами в різних частинах України. Такі ікони нашого майстра присвячені патронам та іншим святим: як-от “Архістратиг Михаїл”, “Святий Миколай”, “Святий Алімпій”, “Святий Володимир”, “Святий Петро”, “Свята Ольга” та інші. За власним проектом він намалював безліч інших ікон, а саме: “Благовіщення”, “Свята Трійця”, “Розп’яття”, “Мати Божа”, “Умиління”, “Покрова”, “Свята Параскевія”, “Святий Юрій”, “Воскресіння”, “Пророк Ілля”, “Пасха Господня”, “Лемківська церква”, “Лемківська церква з похиленими хрестами”, “Церква в Репеді”, “Зима в Карпатах”, “Три хати на Лемківщині” тощо. Вражає глядача по-мистецьки виконаний 1971 р. й ориґінально зображений іконостас в українській катедрі Св. Володимира в Парижі.
Особливо розвиває у своїх мистецьких працях творчу динаміку й робить колосальний внесок у скарбницю нашого мистецтва зі світовими вимірами О. Мазурик. Його художня творчість домінує в дивовижних кольорах, у гармонії зіставлених теплих і холодних барв – це надзвичайна палітра й віртуозність майстра. Він мав майже 30 персональних виставок в Нью-Йорку, Детройті, Чикаґо, Клівленді, Торонто, Монреалі, Вінніпезі, Парижі, Римі, Мюнхені, Гамбурзі, Остенде, Києві, Львові… Усі здобули дуже позитивні відгуки в пресі. Високу оцінку мистецьким творам Мазурика дає Жорж Жіродон, Р. Врінат та інші.
Серед плеяди визначних митців на чужині достойно на високому рівні репрезентував українську культуру та її самобутність із українським лицем, серцем і душею наш земляк О. Мазурик. Ось що написав визначний критик Моріс Тассар 1973 р. про Мазурика: “Цей митець українського походження чітко пов’язаний з експресіоністичною тенденцією багатьох малярів Центральної і Східної Європи І пол. ХХ ст. Його краєвиди й портрети зі зворушливими лініями й несамовитими кольорами, які зустрічаються між собою з напруженою силою, несуть у собі більше потуги, ніж чару”. Словом, малярська спадщина О. Мазурика збагатила світове та українське мистецтво. Творча філософія художника, світосприйняття і талант здобули йому широку славу у світі. Його мистецькі твори прикрашають 9 найкращих музеїв світу.
Мазурик – це своєрідна окрема епоха в українському і світовому малярстві, синтез духу, який служить відродженню християнської моралі в новій мистецькій формі. Тому ім’я О. Мазурика завжди викликає нашу національну гордість, одночасно є достоїнством українців Закерзоння. Помер О. Мазурик 13 листопада 2002 р. на 65-му році свого трудолюбивого життя, залишивши дружину Одарку, синів Святослава і Бояна та численних друзів і любителів його прекрасного й ориґінального мистецтва. Твори О. Мазурика немов сонячна батарея – як джерело мистецької енергії-світла, – до якої неустанно треба підключати нашу свідомість.


“Наше слово” №6, 5 лютого 2012 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Культура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*