(пл) ■ КРИНИЦЯ ■ 2011-07-01
{mosimage}
Багатоголосна музика людей із Солоних гір про те, що було і що відбувається. Така музика, щоб почути і розповісти, а якщо з’являється таємниця – обірвати впівдорозі звуку… Світ зачаровуємо поліфонією особистостей, культур і обрядів. Відимо – бо відаємо, знаємо, що мистецтво народжується в зустрічі”. Хто вони? Це “Відимо” – жіночий ансамбль із Сянока. Про “відьом”, як вони самі себе називають, розповідає дириґент ансамблю, музиколог Маріанна Яра.
“НС”: У цьогорічному фіналі ХIV Фольк-фестивалю Польського радіо “Нова традиція” у Варшаві ансамбль здобув нагороду публіки “Буря оплесків”. Здивовані?
–Маріанна Яра: Так, ми приємно здивовані, бо ми не дуже “розважальні” – нас треба слухати. Натомість публіка більше любить такі ансамблі, під музику яких можна потанцювати. Однак виявилося, що публіка оцінила і наш жанр та… вміє слухати.
Ми вже вдруге брали участь в цьому фестивалі, попереднім разом теж отримали багато голосів, але замало для “Бурі оплесків”. Цього року з вісімдесяти ансамблів у фінал пройшло 14 – серед них “Відимо”. І вже це було для нас значним успіхом. Однак, за правилами конкурсу, на сцені могло бути лише сім учасників. А нас – 12! Ми вагалися, чи взяти участь – бо або всі, або ніхто. А склалося так, що справа вирішилася сама собою: кілька учасниць не могли поїхати – у нас в ансамблі три молоді мами мають немовляток.
Чи важливо було виступити на такій сцені? Так, бо ми переважно співаємо в малих приміщеннях без озвучення, а спробувати час від часу себе на такому рівні, як цей фестиваль, та ще й при професійному озвученні – дуже важливо. Навіть для власної мобілізації.
Уже десять років минуло, відколи ви вперше вийшли на сцену…
-Ми почали зустрічатися під кінець 2000-го, коли більшість дівчат навчалися в Сяніцькому колеґіумі (пол. PWSZ). Тоді був створений хор та окремо ансамбль дівчат. Починали ми в трохи іншому складі, але “кістяк” лишився. Дехто відходить, але, буває, пізніше повертається. Приходять нові співачки. Деякі засновують свої колективи. Зрештою, майже всі дівчата, крім “Відима”, співають ще й в інших ансамблях. При вивченні репертуару стараємось бути “взаємнозамінні” – тобто кожна з нас знає всі партії пісень. Головне, щоб було нас шестеро на сцені, бо в нас шестиголосся.
Як ми діємо? Стараємось зустрічатися всі разом при кожній нагоді в Сяноці. Бо Сянік – це наша колиска. А дівчата сьогодні живуть у різних місцевостях, наприклад, у Кракові чи Люблині, тому зустрічаємося дуже рідко на спільних репетиціях: здебільшого вони в нас індивідуальні. А працювати над голосами дівчат треба постійно, бо жанр співу a капела, а тим більше – співу голосом відкритим, народним, – не з легких. Голосові струни – дуже чутливий орган, часто впливають на нього різнорідні неґативні зовнішні чинники, тому вчимося правильно користуватися цим органом.
Сьогодні “Відьми”, як ми себе інколи називаємо, – це студентки, докторанти (вже навіть є одна пані доктор філології!), директор “малої Академії мистецтв” (пол. Uniwersytet Ludowy Rzemiosła Artystycznego – ред.), вчительки, художниці, перекладачки, вокалістки, які творять свою музику, а також – молоді мами!
Ви казали, що є в ансамблі кілька молодих мам, які беруть із собою дітей на концерт…
-Буває. Коли виступаємо десь ближче дому, то мами також на сцені. Однак підходимо до справи так, що в житті найважливіша сім’я, а для кожної жінки, яка стала мамою, найважливіше виховання дітей. Зазвичай наші “ансамблеві” діти добре з нами почуваються: і на репетиціях, і на концертах. Пригадую з власного досвіду, коли мій піврічний син (давно це було…) не хотів перед моїм виступом залишитися з тіткою, то ми вийшли разом на сцену. “Віддириґувала” я чотири твори, хор добре співав, а син уважно й чемно слухав… Отож, усе в житті можна поєднати, тільки треба вміти відрізнити, що важливе, а що – найважливіше…
* * *
“Мама”, як кажуть про керівника ансамблю Маріанну Яру члени колективу, крім “Відима”, дириґує ще й “Ірмосом” – церковним хором православної Перемисько- Новосанчівської єпархії, також, як вчителька української мови в Сяноці, опікується українською дитячою театральною групою, пише сценарії та компонує пісні, займається громадською діяльністю, і, як сама каже, – “любить людей такими, якими вони є”.
“Наше слово” №27, 3 липня 2011 року {moscomment}
