ВІДДІЛИ Армії Крайової – учасники вбивства мешканців Сагриня 10 березня 1944 р.

Публікацію підготував Богдан ГукІСТОРІЯ2009-06-25

{mosimage}

Пригадую дві історичні аналогії публікованого тут тексту Зенона Яхимека, де він здійснює перегляд відділів Армії крайової за день до наступу на село Сагринь 10 березня 1944 р.: Гомерів виклад про грецьке військо перед походом на Трою та Сенкевичів перегляд польського лицарства перед битвою з хрестоносцями біля Ґрюнвальда. Грецька армія готувалися до боїв з ворогом – репрезентантом іншої культури, поляки з АК, за словами Яхимека, „Byli w walce nie tylko z ukraińskim nacjonalizmem, ile z barbarzyństwem ukraińskim…”, – тобто робили ідентично. Отож, думка С. Гантінґтона про те, що „Міжкультурні конфлікти найнебезпечніші на лініях розмежувань поміж цивілізаціями”1 може тут бути наведена доречно.

Яхимек не читав Гантінґтона. Народився в інший час та в іншому місці, але вищенаведеним реченням указує на одне з можливих прочитань культурного сенсу його діяльності як командира найкращих, пробоєвих відділів Армії крайової Томашівської округи Люблинської області в 1943-1944 рр. З-поміж інших офіцерів АК на Холмщині в період гітлерівської окупації вирізняється участю у винищенні українців у селі Сагрині – він був командиром цієї акції. Як здається, він діяв згідно з літерою міжцивілізаційного „діалогу” на Холмщині – писаного століттями мирного, але нещасливого співжиття носіїв візантійської та латинської культур.
З. Яхимек (1912-1986), селянський син, народився в Комарові, на південний схід від Замостя. Закінчив гімназію та підофіцерську школу піхоти. Учасник вересневої кампанії Війська польського проти Вермахту 1939 р. Наприкінці того ж року став членом антигітлерівського підпілля в організації, підпорядкованій польському еміґраційному урядові в Лондоні – Союзі збройної боротьби (ZWZ), попереднику Армії крайової, у лавах якої спершу був командиром станиці АК Комарів -Тишівці, а 1942 р. очолив пробоєві відділи бойової диверсії Томашівської округи. У 1945-1946 рр. – член ВіН, у 1946-1955 рр. в’язень УБ. Вийшовши на волю, поїхав до Вроцлава. У відповідь на ініціативу дослідників з люблинського Університету ім. М. Кюрі-Склодовської З. Маньковського та І. Цабана, від 1965 р. писав сам та заохочував інших колишніх вояків АК творити мемуари про події 1939-1944 рр.2 Сам він автор низки спогадів про АК на Томашівщині, з яких я публікую тут спомин „Akcja bojowa Oddziałów Armii Krajowej Obwód Tomaszów na bazę nacjonalizmu ukraińskiego i gniazda rozbójniczego Sahryń”3 („Бойова акція відділів Армії крайової Томашівської округи на Сагринь – базу українського націоналізму та розбійницьке гніздо”).

АК проти українських селян
На початку 1944 р. Люблинська область АК мала завершену організаційну структуру та повні персональні склади керівництва всіх видів та рівнів. Це була міцно структурована територіальна одиниця з чи не найбільшими відділами АК в масштабі всієї підпільної Польщі. Її збройні сили очолювали здебільшого офіцери довоєнного ВП.
Будучи партизанським армійським формуванням загальнонаціонального типу, АК виконувала збройні завдання, які випливали з націоналістичної ідеології та стратегії польського еміґраційного уряду в Лондоні. Стратегія командування АК щодо української проблеми була однозначна від самого початку й незмінна до розпуску цієї формації: без огляду на методи домогтися на українській етнічній території, яка в 1918-1939 рр. була частиною політичної Польщі, відновлення польської державності. Хтозна, чи ці настанови не були причиною того, що на Холмщині, попри замостянську політику окупанта, сили АК були неспівмірні з силами, підпорядкованими гітлерівській адміністрації – тактично вони могли бути призначені для боротьби з окупантом, стратегічно ж – з українською людністю.
Для здійснення антиукраїнської акції Замостянський інспекторат АК мав достатньо збройної сили. Якщо на 4 інші інспекторати Люблинської області припадало 1500 вояків АК у бойових відділах, то сам інспекторат у Замості мав у розпорядженні 1000 гвинтівок. Замостянська АК становила чи не найбільш змілітаризований інспекторат АК на землях, заселених (побіч з польською) також українською людністю. І. Цабан та З. Маньковський признали: „Люблинська область, а в ній Замостянський інспекторат, у якомусь розумінні становили провідну територію щодо розвитку партизанського руху в масштабі країни”4.
У склад військового з’єднання АК, підпорядкованого З. Яхимекові з метою здійснити наступ на Сагринь, увійшли такі відділи: 1) 2 сотні бойової диверсії Томашівської округи АК – прибл. 200 вояків; 2) 50-особова лісова сотня; 3) 3 сотні з ІІІ округи АК – прибл. 300 вояків; 4) 2 відділи кіннотників- розвідників – прибл. 80 вояків; 5) чота з IV району – прибл. 30 вояків; 6) чота з Грубешівської округи – прибл. 30 вояків; 8) 22 озброєні колоністи. Усього – прибл. 800 дуже добре озброєних вояків. Провідну роль виконували дві пробоєві сотні обласного Керівництва диверсії Томашівської округи, у структурі командування прямо пов’язані з вищим командуванням в Люблині та центральним у Варшаві.
Увагу привертає те, що не відомо про будьчий письмовий наказ про наступ на Сагринь та значну територію поблизу нього. Про консультації з політичними силами – також не відомо. Як показує реляція томашівського „Віктора” З. Яхимека, наказу мабуть і не було. Сценарій ухвалення рішення про наступ мав максимально спрощену форму: під час наради в Ликошині на усну пропозицію ініціатора – командування Грубешівської округи АК, свою усну згоду дало командування Томашівської округи АК. Сенс акції ніхто не заперечував. Погоджено її перебіг, встановлено мету й заплановано наслідки. Наступ мав відбутися 9-11 березня 1944 р. Отож рішення про велику збройну акцію, заплановану як таку, що має принести можливо якнайбільшу кількість жертв у людях, було прийняте на низькому організаційному рівні. У Замостянському інспектораті АК вона радше не була чимось надзвичайним і, найімовірніше, не зустрілася з доганою вищого командування, хоч була одною з найбільших наступальних збройних операцій АК у всій окупованій Польщі, а найбільшою з проведених на Холмщині. Операція не викликала також застережень зі стратегічного погляду, хоч відділи АК 9-11 березня могли здійснити широкий наступ на окупаційні сили ІІІ Рейху або на відділи радянських партизан.
Причини проведення операції проти цивільних мешканців Сагриня та 10 інших українських сіл маловідомі й вимагають детального вивчення в майбутньому. Яхимекові формули „база українського націоналізму” та „розбійницьке гніздо” виздаються непереконливими. І не згідними з фактами – Сагринь не становив ніякої реальної загрози. Сагринська поліційна станиця виконувала те, до чого професійно та згідно зі своїм статутом була призначена – охороняла гітлерівський інтерес серед підкореної ІІІ Рейхом людності, причому була фраґментом національної політики цієї держави на сході Європи.
Перебіг та наслідки акції з’єднаних відділів АК 9-11 березня 1944 р. на Холмщині доказують, що це був спланований винищувальний наступ проти української цивільної людності. Натомість це не була акція проти станиці поліції чи самооборони – крім Сагриня, знищені були села, де не було ні станиць поліції, ні самооборонних груп. У І половині березня 1944 р. в жодному зі знищених сіл не знаходився ні один відділ УПА.
Як на здобування станиці поліції та подолання опору самооборони, 800 вояків – це завелика сила (порівняно з силами, вжитими УПА в такого типу акціях проти польських сіл – удвічі більша; напр., у наступі на базу АК у великому селі Острові в березні 1944 р. взяло участь прибл. 400 вояків УПА). Крім цього, АК мала в селі розвідку та знала про мешканців села радше все. У підготовці до наступу не зустріла з боку цього небезпечного „ґарнізону” найменшої перешкоди. Ніхто не висилав з нього стеж, не знати, чи виставлена була нічна сторожа. Зрештою, о 5 год. ранку вона і так була вже знята, а мешканці мали починати господарювання. Як на здійснення масового вбивства всіх мешканців села та тих, хто в Сагрині схоронився з навколишніх сіл, 800 вояків – сила повністю відповідна, зокрема, якщо призначено їй завдання взяти село в перстень, аби з нього не зміг ніхто втекти.

1 Huntington S.P. Zderzenie cywilizacji. Warszawa, 2004: Muza SA. C. 22 (переклад з польської – Б.Г.)
2 Біографічні інформації про З. Яхимека подано на основі: Związek Walki Zbrojnej Armia Krajowa w Obwodzie Tomaszów Lubelski. Relacje, wspomnienia, opracowania, dokumenty. Opracowanie i słowo wstępne Ireneusz Caban. Lublin, 1999: Oficyna Wydawnicza „Czas”. С. 23.
3 Ориґінал зберігається у Відділі рукописів Воєвідської громадської бібліотеки ім. Г. Лопацинського в Люблині як: I. Caban, Z. Mańkowski, Relacje członków AK i innych organizacji podziemnych na Lubelszczyźnie w latach 1939-1944, 2007, tom D-J.
4 Caban I., Mańkowski Z. Związek Walki Zbrojnej i Armia Krajowa w Okręgu Lubelskim 1939-1944. Część pierwsza. Zarys monograficzny. Lublin, 1971: Wydawnictwo Lubelskie. С. 124. Навесні 1944 р. Замостянський інспекторат АК мав 43% всіх відділів Люблинської області; раніше, у ІІ половині 1943 р. на Замостянщині зосереджувалося аж 80% збройних сил області. Див.: там само, с. 128, a також примітка ч. 50.

(Фото за: Caban I., Mańkowski Z. ZWZ i AK w Okręgu Lubelskim 1939-1944. Zarys monograficzny, Lublin, 1971. S. 124)

„Наше слово” №26, 28 червня 2009 року

Частина 2

Сагринь „проти” АК

Сагринська станиця Української допоміжної поліції містилася в мурованому будинку, мала прибл. 6 поліціантів. Це була збройна сила, проте не призначена до ведення бойових дій, а до виконування поліційних обо в’язків. Будинок станиці міг бути пристосований до короткочасної оборони перед невеликим військовим загоном, але вже не до захисту від облоги значних сил.
Цілком випадково напередодні наступу прибула в Сагринь 16-особова озброєна група дезертирів з 5 поліційного полку дивізії СС „Галичина” з Замостя1. Імовірно, вона об’єдналася з поліціантами та перебувала на станиці або поблизу неї. Таким чином, кількість боєздатних оборонців станиці (але не села) зросла до 22 осіб.
Сагринь мав самооборону. Це могла бути група селян без вишколу та без професійного командування. Її функції могли зводитися до нічного сторожування та повідомлення пострілом станиці поліції про наближення небезпеки. Вона не мала також навіть мінімального військового досвіду, бо не брала участі в збройних операціях.
У вірогідному звіті М. Скаба від 18 березня 1944 р. вказано розміри самооборони: 60 озброєних осіб2, причому якість та кількість зброї не подана. Підсумовуючи: самооборона села Сагриня не представляла значної військової сили. Перебіг наступу показав, що Сагринь самооборони практично не мав, відомі реляції жертв не фіксують збройного опору. За звітом М. Скаба, самооборона відстрілювалася протягом 30 хвилин3. Практично це означає окремі хаотичні постріли, а не бій, прийнятий без несподіванки, на заздалегідь підготованих оборонних позиціях, напр., з за валів чи з окопів. Мілітарну ситуацію в реґіоні та шанси українських селян врятуватися з’ясовує фраґмент звіту повітового УДК в Грубешеві від 11 березня 1944 р., підготовленого після знищення 11 сіл, серед них і Сагриня: „На наші прохання і представлення до місцевої влади про небезпеку в повіті від польських банд в часі нападу банд і дотепер влада нічого не робила та не робить, хоча в місті є військо, жандармерія, частини СС дивізії „Галичина”, а в околиці Грубешева є три сотні Волинського леґіону”4. (бг)

Akcja bojowa
oddziałów Armii Krajowej Obwodu Tomaszów na bazę nacjonalizmu ukraińskiego i gniazda rozbójniczego Sahryń oraz okolice: kolonię Sahryń, wieś Terebiń, Strzyżowiec
5, Malice, Wronowice, Turkowice, kolonię Brzeziny, Miętkie, Małżów, Pasieki (Stara Wieś) w dniach 9 i 10 marca 1944 r. pod dowództwem dowódcy Dywersji Zenona Jachymka ps. „Wiktor”

[…]
W nocy z 5/6 marca 1944 r. na Rejon I Obwodu Tomaszów Lubelski przybył komendant Obwodu Hrubieszów AK ob. kpt. Marian Gołębiewski6 ps. „Irka”, „Ster”. „Korab” oraz komendant Rejonu Południe-Wschód, por. Stefan Kwaśniewski ps. „Luks”, „Wiktor” – hrubieszowski7. Spotkanie nasze odbyło się w Łykoszynie u „Motora” Stanisława Świeżawskiego8. a-Przyjechali do mnie prosić mnie jako dowódcę odcinka wschodniego przeciwukraińskiego9 na Obwodzie Tomaszów o pomoc w rozgromieniu, w zniszczeniu bardzo silnie uzbrojonego w broń gniazda ukraińskiego, a znajdującego się na ich terenie Sahrynia-a. Towarzyszyli mi na to spotkanie 1) por. „Lech” Sioma Eugeniusz; 2) oraz Obozów [повинно бути „oddziałów” – Б. Г.] Leśnych ppor. „Lemiesz” d-ca kompanii „Łaszczów” Władysław Wiśniewski; 3) starszy sierżant „Korczak” – Władysław Zygałło10 pełniący wówczas funkcję komendanta rejonu I; 4) por. „Ligota” Witold Kopeć z kadry rejonu V, a uczestniczący w walkach na wschodzie oraz 5) por. „Zawisza” Edward Suprymowicz, pełniący funkcję komendanta Rejonu II-go na Obwodzie [Tomaszów Lubelski].
Na wspólnej odprawie zostało ustalone: że oddziały AK Obwodu Tomaszów i Oddziały Obwodu AK Hrubieszów б-przeprowadzą akcje bojowe przeciwko Ukraińcom w dniach 9 i 10 marca. Dwie-trzy doby pozostawi się na zmobilizowanie, przegrupowanie oraz dojście oddziałów do rejonów ich działań.
Ustaliliśmy, [po] pierwsze, że oddziały hrubieszowskie Armii Krajowej вprzeprowadzą akcję na Szychowice, Prehoryłą i inne miejscowościв. – гzaś oddziały AK Obwodu Tomaszów przeprowadzą dwa uderzenia:
1) pierwsze zgrupowanie na Uhrynów i okolice,
2) drugie zgrupowanie uderzy na Sahryń i okoliceг.
I. Na dowódcę pierwszego zgrupowania oddziałów Obwodu Tomaszów został wyznaczony por. „Lech” Eugeniusz Sioma (d-ca plutonów leśnych AK), którego zadaniem było zniszczyć Uhrynów i okolice, na zastępcę jego d-ca kompanii „Łaszczów” ppor. „Lemiesz” – Władysław Wiśniewski.
Dla tego ugrupowania przydziela się następujące siły: 1) kompania „Łaszczów”; 2) kompania „Telatyn” pod dowództwem st. sierż. „Szarfy” Sieśleczko Władysława; 3) kompania „Poturzyn-Łykoszyn” pod dowództwem „Araba” st. sierż. Opiełko Jana, czyli całe siły rejonu V-go oraz 4) dodaje się 1/2, [czyli] połowę kompanii z plutonów leśnych a) „Kata”, Władysława Pordusa, b) „Antona” – Antoniego Wróbla c) „Śwista”, zastępcy. Rozdziela się siły zwiadu konnego, 94 ludzi, na dwie części. 5) przydziela się: do zgrupowania pierwszego por. „Lecha” – 44 konnych pod dowództwem st. wachmistrza ps. […]ґ.

1 Спогад І. Залуського / Процюк В. Книга пам’яті. Львів, 2004: Сполом. С. 186.
2 Горний М. Сагринь. Історична довідка / Сагринь: біль і печаль наша. Львів, 2007: Каменяр. С. 9.
3 Там само. С. 9.
4 Повідомлення УДК в Грубешеві до УЦК в Кракові / Процюк В. Книга пам’яті. Львів, 2004: Сполом. С. 186.
5 В оригіналі помилково Szczyżowice.
6 М. Ґолембєвський – комендант територіального організаційного утворення в рамках Грубешівського округу Люблинської області АК у період листопад 1943 – липень 1944 р. Його попередником у період листопад 1940 – жовтень 1943 р. був А. Рихель – „Римвід”, „Аньол”, який заразом був командиром ІІ пробоєвого відділу спеціального призначення Грубешівського округу. Рихель, передвоєнний судовий працівник, був творцем перших підпільних відділів АК на Замостянщині. Не дотримуючись основних правил обережності, не маючи охорони та даних розвідки про небезпеку на шляху свого прямування, він 6 жовтня був застрілений під час втечі неподалік Сагриня українськими поліціантами, імовірно, зі станиці в цьому селі.
7 Розрізнення при допомозі прикметника „грубешівський” – невипадкове: псевдонім „Віктор” носив також С. Кваснєвський, командир з Грубешівського округу АК.
8 С. Свєжавський – „Мотор”, шляхтич-землевласник, надав для цієї зустрічі свій двір у Ликошині.
a-a У публікації І. Цабана цей фраґмент набув, зокрема, такого змісту, якого нема в опублікованому вище ориґіналі: „…przyjechali (…) dla omówienia zbrojnego odwetu na ukraińskich nacjonalistach.” – Див.: Związek Walki Zbrojnej Armia Krajowa w Obwodzie Tomaszów Lubelski. Relacje, wspomnienia, opracowania, dokumenty. – Opracowanie i słowo wstępne Ireneusz Caban. Lublin, 1999: Oficyna Wydawnicza „Czas”. C. 173.
9 У зв’язку зі збройним спротивом української людності Холмщини перед винищенням, здійснюваним АК та БХ, польське командування створило для боротьби з відділами Української самооборони та окремими боївками спеціальні „східні відтинки”, забезпечені окремими військовими силами.
10 Повинно бути: Andrzej Dżygało, пс. „Korczak”, творець у ІІ пол. квітня 1944 р. та командир спецвідділу АК, названого „залізна компанія”, у склад якого ввійшло прибл. 150 чоловіків із сіл, що постраждали від сутичок з українськими самооборонними формуваннями.
б_б У публікації споминів З. Яхимека, підготованій І. Цабаном: „… przeprowadzą w dniach 9 i 10 marca akcję bojową przeciwko ukraińskim nacjonalistom”. C. 173. За ориґіналом, бойові заходи не були спрямовані проти „українських націоналістів”, а проти українців як цивільної людності непольської національної приналежності, визнаної за ворожу та призначену на фізичне знищення.
вв У публікації споминів З. Яхимека, підготованій І. Цабаном: „…zaatakują ukraińskie ośrodki w Szychowicach, Prehoryłem i w innych miejscowościach…” C. 173-174.
г_г У публікації споминів З. Яхимка, підготованій І. Цабаном: „…natomiast nasze, działając w dwóch ugrupowaniach, uderzą na Sahryń i Miętkie”. C. 174.
11 Усього ці формування нараховували прибл. 100 вояків, озброєних майже 20 кулеметами, кільканадцятьма автоматичними ґвинтівками та карабінами (дані за: „ZWZ-AK w Obwodzie Tomaszów Lubelski”, Lublin 1999, s. 42).
ґ Тексту немає.

„Наше слово” №27, 5 липня 2009 року

Частина 3

Następnie wyznacza się na czas akcji а-mjr. dypl. (mag. szefa sztabu) „Sasa” do przyjęcia dowództwa nad samoobroną odcinka wschodniego (przeciwukraińskiego) w zastępstwie moim. St. sierżant „Korczak” – Dżygało zostaje pod naszą nieobecność na Rejonie I. Por. „Zawisza” Suprymowicz Władysław przejdzie z częścią swych sił rejon[u] II (drugiego) w rejon na wschód od Łaszczowa-Telatyna do wzmocnienia tych sił, które pozostaną na miejscu.
II. D-cą zgrupowania drugiego oddziałów Obwodu [Tomaszowskiego] AK zostałem ja, tj. ściśle dla prawdy historycznej, dla sprostowania i przeciwko przywłaszczycielom – podaję: Zenon Jachymek, ps. „Wiktor”.
W skład mego zgrupowania weszły:
1) 1 kompania (pierwsza) Oddziału Dywersji Bojowej1 pod dowództwem por. „Renety” Franciszka Bednarskiego. Są to plutony:
1) – pluton pierwszy (Księżostany, Krzywystok, Komarów), d-ca „Burza I” Eugeniusz Wiśniewski; zastępca „Srala” Jan Rawski,
2) pluton drugi (Majdan Kryniecki), dowódca sierż. „Orzeł” później ppor. Stanisław Gontarz. Zastępcy: plutonowy „Szczepan” Szczepan Dec II-gi z-ca plut. Zieliński Ksawery.
3) pluton III, dowódca sierż. Wojciech Pokrywka (Majdan Sielec Dzierążnia) ps. „Kasprzak”
2) 2 kompania (druga) Oddziałów Dywersji Bojowej pod dowództwem st. sierż. „Muchy” Władysława Żuka (por. „Muryna”, ranny, nie brał udziału). Są to plutony:
1) I-szy (pierwszy) pluton „Cukrownia Wożuczyn” pod dowództwem plutonowego „Teczka” Antoniego Knichała; zastępcy: plutonowy „Młot” Bolesław Nowak, plutonowy „Dziadek” Piwko Józef;
2) pluton II, d-ca sierż. Aleksander Wronko ps. „Zagłoba” (pluton „Pukarzów”); dowódca plutonu, sierż. Cieśla Józef, ps. „Struna”, nie brał udziału [w walce];
3) pluton III, d-ca plutonowy „Bekas” (Siemnice, kol[onia] Pukarzów, Czartówka, Moratyn, Nadolce, Małoniż, Łaszczów) popularnie zwany „Czarny Jasio”, tj. Jan Kozaczyński (d-ca plutonu „Mucha” przejął dowództwo kompanii za por. „Murynę”).
4) połowę kompanii z plutonów leśnych AK pod dowództwem por. „Ligoty” Witolda Kopcia, a wśród tychże: 1) „Matros” – Mieczysław Berezecki, 2) „Czarny” – Józef Menzel, 3) „Kręcicki” – Edward Skiercz, 4) „Mogiłka” – Jan Turzyniecki, 5) „Barcisz” – Tadeusz Jurkowski, 6) Bamburski, 7) Bolko Półtorak i wielu innych, około 50 ludzi.
Jak wyżej moje macierzyste oddziały dywersyjne, niżej dołączyły 3 kompanie rejonu III-go AK, jeden pluton rejon IV oraz zwiad konny w sile 40 ludzi. Są to plutony:
5) 1) pluton, plut. Antoniego Dziegla, ps. „Wilk”;
6) 2) pluton II (drugi) pod dowództwem plut. Antoniego Plizgi, ps. „Depko” (z rejonu Krzywego Stoku, Księżostan);
7) 3) pluton III (trzeci) [pod dowództwem] plut. Antoniego Misztala, ps. „Kętna”, „Oczywista”;
8) z-ca Stanisław Obuchowicz (pluton janowiecki);
9) 4) pluton IV (Komarów-Siemień-Siemierz) pod d-ctwem sierż. „Wira” Władysława Karpińskiego;
10) 5) pluton V (komarowski) pod dowództwem st. sierż. Bolesława Jachymka, ps. „Boy”;
11) 6) pluton VI (II komarowski – Wolicy Brzoz. Kraczew) pod dowództwem plut. Antoniego Planety, ps. „Borsuk”;
12) 7) pluton VII (Czartowczyk) pod dowództwem Antoniego Siomy „Zezuli” (przy tych plutonach z-cą komendanta rejonu III – [był?] „Granit” Bronisław Bochenek oraz d-ca kompani I-szej „Głaz” sierż. Paweł Dziurbas) oraz
[13] kompania tak zwana tyszowiecką (z gminy Tyszowce) pod dowództwem chorążego Pilarskiego Marcina, ps. „Grom”. W skład tej kompanii wchodziły plutony:
14) 1) pluton Wakijów, Czermno-Ziel[?] [pod dowództwem] sierż. „Konrada” Rybczyńskiego Władysława; 2) pluton Sobol, d-ca Józef Chałas;
15) 3) pluton miasta Tyszowce – б-d-ca ?;
Kompania ta jako trzecia, dowodzona przez „Groma” Pilarskiego, otrzymała oddzielne [zadanie] i nie było jej w natarciu na Sahryń.
16) kompania ta otrzymała zadanie zniszczenia Turkowic oraz ubezpieczyć w lesie turkowickim, las Lipowiec moje działania od kierunku Tyszowiec (zadanie wykonała);
17) do mego zgrupowania drugiego doszedł pluton z Rejonu IV AK od „Tomasza” por. Niedziałkowskiego Tadeusza dowodzony przez Osucha Franciszka, ps. ? zamieszkałego w Polanówce (wśród tychże [znajdowali się?] Muźlicz Mieczysław, ps. „Mewa” i Gałka Eugeniusz, ps. „Gołąb” z Dąbrowy oraz:
18) zwiad konny – kilka sekcji około 40 ludzi pod dowództwem „Szkwała” Jankowskiego (który ginie od Ukraińców w 2 dni po tej akcji);
Poza wyżej wymienionymi plutonami przyłączyły w czasie walki żołnierze w sile około plutonu Obwodu Hrubieszowskiego AK z miejscowych oraz
19) 22 zbrojnych mieszkańców znajdujących się w kolonii Zagajnik, którzy zostali wykorzystani jako przewodnicy do zajęcia postawy wyjściowej do natarcia poszczególnych grup czy do przerywania przewodów telefonicznych itp. Wśród tychże ostatnich uzbrojonych znajdował się osobiście mi już znany przedtem ppor. „Liść” (nauczyciel) z Modrynia z oddziałów BCH – od „Rysia”.
в-Jeden żołnierz z oddziałów „Rysia”, a ściślej jego ówczesny zastępca i ppor. „Liść”, który znalazł się na kolonii Zagajnik lub nawet tych 22 mieszkańców Zagajnika, nawet gdyby byli żołnierzami BCH, nie mogliby tych 19) osiemnaście) plutonów wyszczególnionych jak wyżej. Tych 22 uzbrojonych – nie mogło się porównać liczbowo i pod względem uzbrojenia nawet z jednym z żadnych plutonem. Ale według danych ci ludzie należeli do Rejonu Południe-Wschód [pod dowództwem] „Luksa”, „Wiktora” hrubieszowskiego, Kwaśniewskiego Stefana2. Oddali wielką przysługę doprowadzając [nas] w ciemną dżdżystą noc na wyznaczone stanowiska.
Odbiegłem od tematu – przedstawienia samej akcji, a podaję zbyt szeroko skład osobowy oraz oddziałów (plutonów), ale czynię to dlatego, by się przeciwstawić takim „historykom” różnym lub tendencjom politycznym, lub wręcz fałszom, lub przywłaszczycielom cudzego wysiłku, ofiarności, poświęcenia. Takim historykom, co akcje na Sahryń opisali jako akcje przeprowadzone przez oddziały BCH. Wśród tychże historyczny pisarz pan Sulewski3.
Dla wszystkich oddziałów, plutonów, kompanii, których miałem zostać dowódcą, zostało wyznaczone miejsce koncentracji: las Lipowiec (turkowicki) tuż przy Gajówce, w nocy do godz. 24-tej. Przed tym wydałem odpowiednie rozkazy co do zaopatrzenia w broń – ilość amunicji oraz wydałem hasła – dla bezpieczeństwa przemarszu i porozumień.
Osobiście dołączam do oddziałów tych, które podciągnęły do kolonii Czartowiec z rejonów zachodnich powiatu. Przy mnie znajduje się patrol łącznikowy z powiatu hrubieszowskiego pod dowództwem por. „Pogoni” Mariana Plewako. Zadaniem ich jest doprowadzić do miejsca akcji do Sahrynia. Na pierwszą koncentrację na łąki kolonii Czartowiec-Sobol podciągam z (2) dwoma kompaniami Oddziałów Dywersji Bojowej, to jest pierwszą dowodzoną przez por. „Renetę” i drugą, dowodzoną przez sierżanta „Muchę”. Na łąkach widzę masę ludzi. Mimo ciemności „Granit” Bronisław Bochenek, z-ca „Grota” Hieronima Białowolskiego komendanta rejonu III-go AK melduje mi stan dwóch kompanii przybyłych z rejonu Komarowa. Zapytuję o kompanie „Tyszowce” dowodzoną przez Pilarskiego „Groma”, otrzymuję odpowiedź, że zamelduje się w lesie Lipowiec, do którego bezpośrednio pomaszeruje.
Zauważam brak dyscypliny wśród przyjętych raportem. Nakazuję zbliżyć się wszystkim jak najbliżej, powiadam, żadnych paleń papierosów, żadnych rozmów w marszu jak i na postojach dla wypoczynku, aż będzie rozkaz – wolno palić.
Zarządzam kolumnę marszową z ubezpieczeniem przez łąki wieś Mikulin kierunek las Lipowiec. W lesie Lipowiec przybyły już inne oddziały. Jest: a) drużyna wschodnia, b) 1/2 kompani leśnych, c) zwiad konny, d) pluton z rejonu IV, e) jest i cała kompania tyszowiecka. Chorąży „Grom” zdaje mi raport, zarządzam postój 1/2-godzinny.
Reorganizuję kolumnę marszową. Wyruszamy, г-po drodze oglądamy wymordowane rodziny polskie na kolonii. Przybyliśmy do kolonii Zagajnik. Tam spotykamy 22 ludzi uzbrojonych, a będących w samoobronie. Ludzie ci w przyszłej nocy będą przewodnikami dla poszczególnych kompanii czy plutonów do zajęcia podstaw wyjściowych, zajęcia wyznaczonych stanowisk bojowych. Ubezpieczamy swój postój ze wszystkich stron. Nikt nie może wyjść na zewnątrz bez mego zezwolenia, a każdy kto wejdzie, powinien być zatrzymany do czasu wyjścia oddziałów do zadania.
Zarządziłem dla żołnierzy przymusowe spanie całodzienne w dniu 8 marca 1944. Przed północą rozpoczął się ruch. Wychodziły kompanie, plutony na swoje kierunki wraz z przewodnikami w różnym czasie, gdyż dla niektórych droga była dłuższa д.

а-а Так в ориґіналі.
1 Відділи бойової диверсії – прийнята тільки на Замостянщині назва відділів спеціального призначення, створених командиром АК ґен. С. Ровецьким-„Ґротом” 22 січня 1943 р. наказом ч. 22 про створення Керівництва диверсії („Кедив”). Керівництво диверсії було структурним підрозділом АК; підпорядковані йому відділи мали напівреґулярний характер та як пробоєві становили найкращі мілітарні формування АК, зокрема ліквідували особи, щодо яких існувала обґрунтована (щодо українців часто необґрунтована) підозра у таємному співробітництві з ґестапо або поліцією.
б-б Так в ориґіналі.
в-в Так в ориґіналі.
2 У Łunach nad Huczwią i Bugiem є інформація про те, що це був рій БХ під командуванням А. Фурмаги-„Лісця”, с. 175. Там же вказано на участь (імовірно, без дозволу С. Басая-„Рися”) іншої бехівської частини – окремої Модринської ланки під командуванням Г. Ратини, с. 176.
3 В. Сулевський – автор белетризованих параісторичних книжок, присвячених, зокрема, боротьбі з ОУН та УПА. У книжці „Ryś” w akcji (Варшава, 1966) Сулевський приписав відділові „Рися” проведення цілої сагринської операції. Ця неправдива інформація спростовувалася, напр., у книжці Łuny nad Huczwią i Bugiem, Zamość 1992, с. 71.
г-г У публікації споминів З. Яхимека, підготованій І. Цабаном: „Po drodze napotykamy trupy rodzin polskich wymordowanych przez UPA”, с. 176.
д Пропущено слово „ścieżki”, яке не пасує до решти речення.

„Наше слово” №28, 12 липня 2009 року

Частина 4

1) kompania pod dowództwem „Głaza” Pawła Dziubasa, w skład której wchodziły plutony: 1) „Depki” Antoniego Plizgi, 2) „Kętna” „Oczywisty” Antoniego Misztala, 3) „Wilka” Antoniego Dzięgiela miały zająć stanowiska z zachodniej strony Sahrynia i nacierać w kierunku na wschód, obejmując prawym skrzydłem natarcie na folwark (nacierał pluton „Depki”); lewym skrzydłem zająć kolonię Sahryń na północ od łąk (nacierał pluton „Wilka” Antoniego Dzięgiela). Na łąkach w środku zajął stanowisko pluton janowiecki – Antoniego Misztala ps. „Kętna”.
2) z drugą kompanią wyszedł jako jej d-ca „Granit” Bronisław Bochenek, w skład której wchodziły plutony: 1) pierwszy „Wira” Władysława Karpińskiego, 2) i drugi „Głowacza” Antoniego Planety, które miały zadanie zająć las na północny wschód od Sahrynia z zajęciem stanowisk na skraju tego lasu w kierunku na Sahryń. Plutony te miały spełniać rolę worka dla uciekających, tak też było.
3) trzecia grupa bojowa pod d-ctwem „Beja” Bolesława Jachymka w składzie: a) jego pluton macierzysty wzmocniony przez b) pluton AK – Obwodu Hrubieszów przysłany do mej dyspozycji c) oraz dwie drużyny z plutonu rejonu IV – Osucha Franciszka. Jako samodzielna grupa miała za zadanie zająć las Terebin, osiąść okrakiem na drodze Sahryń – Hrubieszów [i]: [po] pierwsze – ubezpieczać moje działanie od strony Hrubieszowa; po drugie – zająć południową stronę lasu Terebin i a-spełniać rolę worka dla napędzanych nacjonalistów ukraińskich od strony Sahrynia-a. Poza tym utrzymać łączność z grupą „Granita” od wschodu (las Sahryń) i zamknąć worek od strony zachodniej z plutonem działającym w kolonii Sahryń i plutonem „Wilka” Antoniego Dzięgla z kompanii „Głaza”;
4) pluton „Teczki” Antoniego Knichała z 2 kompanii ODB otrzymał zadanie samodzielnie, wzmocniony jedną drużyną rejonu IV, zająć cegielnię w Sahryniu leżącą na skraju wschodniego Sahrynia, zamknąć drogę w kierunku na Modryń-Mircze od strony Sahrynia i działać w miejscu, nie opuszczając stanowiska;
5) kompania tyszowiecka pod dowództwem „Groma” Pilarskiego Mariana wyszła z początkiem nocy do samodzielnego zadania. Miała uderzyć po 3-ciej godzinie nad ranem na Turkowice [i] zniszczyć [je], następnie wycofać się do lasu Lipowiec-Turkowice i zaryglować od świtu drogę Tyszowce-Sahryń celem zabezpieczenia moich działań w Sahryniu i rejonie Sahrynia. Zadanie zostało wykonane;
6) 4 sekcje zwiadu konnego (każdy po 6 ludzi) [i] dołączonych kilku konnych uzbrojonych z miejscowych ludzi otrzymały zadanie przeprowadzenia zwiadu w okolicach szosy Modryń-kolonia Modryń-Mircze z zadaniem ubezpieczenia mych działań z tego kierunku. Dowódcą całości zwiadu konnego [został] podch. „Szkwał” Jankowski, zaś 2 sekcje zwiadowców konnych zatrzymałem do własnej dyspozycji;
7) pod moim dowództwem bezpośrednim pozostała reszta jako główna siła uderzeniowa, w której skład wchodziły: a) pierwsza kompania ODB pod dowództwem por. „Renety” Franciszka Bednarskiego, b) druga kompania – pod dowództwem st. sierż. „Muchy” Władysława Żuka, c) 1/2 kompani leśnych pod dowództwem por. „Ligoty” Witolda Kopca, d) drużyna wschodnia ODB w sile plutonu pod dowództwem „Gila” p. Janusza Michockiego, e) oraz 2 sekcje zwiadu konnego pod d-ctwem podchorążego z Ratyczowa zajęła lasek na północ od Sahrynia w odległości 1 km jako pozycje do podstawy wyjściowej do natarcia w kierunku na Sahryń) tj. z północy na południe kierunek natarcia.

Rozmieszczenie i kierunki natarcia otrzymały kompanie jak i w ramach kompanii poszczególne plutony. Kierunki natarcia [ustaliłem] następujące:
a) pluton (1/2 kompanii) leśnych por. „Ligoty” – natarcie na Sahryń po stronie zachodniej od traktu Tyszowce-Sahryń;
b) pierwszy pluton 1 kompanii „Renety” pod d-ctwem „Burzy” Wiśniewskiego Eugeniusza nacierać wzdłuż traktu Tyszowce-Sahryń po stronie wschodniej (prawe skrzydło w kierunku na kościół-cerkiew);
c) na prawo od plutonu pierwszego naciera pluton II „Orła” Stanisława Gontarza, lewe skrzydło [na] cerkwi, prawe [skrzydło na ]cmentarz (trafił na największy opór);
d) pluton III pod dowództwem „Kasprzaka” Wojciecha Pokrywki naciera na prawo od cmentarza w Sahryniu; 2 kompania (druga) pod dowództwem „Muchy” Władysława Żuka naciera na prawo od kompanii I, tj. na prawo, czyli:
e) zajęcie pozycji na wschód, a kierunek natarcia na Sahryń, tj. w kierunku północnym szło natarcie;
f) prawe skrzydło nacierającej kompanii winno uchwycić styk z lewym skrzydłem plutonu „Teczki” od cegielni; są to plutony „Bekasa” i „Zagłoby”.
Przy swoim m[iejscu] p[ostoju] początkowo w lasku na północ od Sahrynia 1 km, gdy plutony wyszły do zajmowania stanowisk dla swych kierunków natarcia, pozostawiłem sobie w odwodzie drużynę g) wschodnią w sile około 50 ludzi pod d-ctwem „Gila” J. Michockiego h) oraz 2 sekcje konnego zwiadu. Przy mojej sile odwodowej znajdowało się jeszcze około 10 ludzi z miejscowych zbrojonych rodaków.

a-a У публікації споминів З. Яхимека, яку підготував І. Цабан: „… zablokować jednocześnie możliwości ucieczki do lasu terebińskiego”, с. 177.

„Наше слово” №29, 19 липня 2009 року

Поділитися:

Категорії : Історія

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*