Від Пилипа Орлика до Андруховича: філософія буття в его-документах

Леся Коростатевич ■ ГРОМАДА ■ №46, 2019-11-17

Вести щоденник – річ доволі звичайна у сучасному світі. Деякі психологи навіть рекомендують це як спосіб терапії. Щоденне занотовування переживань та подій допомагає справитися з негативними емоціями. А от у ХІХ столітті й раніше це був справжній привілей. Вести щоденник могла лише еліта – саме завдяки цьому збереглися уявлення про події давнини. Проте важливими є лише не щоденники, а й автобіографії, мемуари, листування. Цитати з листів відомих осіб стали популярними і в масовій культурі: наприклад, для створення жартівливих порадників. Ось рекомендація від Лесі Українки: «кожна жінка, що себе поважає, не пише ніколи листа того дня, коли вона обіцяла». У таких документах можна знайти безліч цікавих фактів, що допоможуть краще зрозуміти автора. Або ж, наприклад, дізнатися про те, що Пилип Орлик залишив після себе «Діаріуш подорожній». Щоденник він писав польською мовою з окремими вставками латинською.

Особисті документи дають можливість дізнатися про історичні події від самих очевидців, тож вони привертають увагу й науковців.

9 листопада на кафедрі україністики Варшавського університету відбулася міжнародна наукова конференція під назвою «Філософія буття та існування в его-документах (від его – «я» – ред.) українських письменників, митців, кінорежисерів (від Орлика до сучасників)», яку організувала Валентина Соболь. Поважним гостем заходу був Віталій Білий – перший секретар посольства України в Польщі. Подію відвідали історики, літературознавці та україністи, а також інші представники наукових осередків з Польщі та України. Тематично конференція була поділена на дві секції: у першій мовці звернулися «до джерел» та розповіли про его-документи (автобіографії, спогади, листування тощо) емігрантів. Виступ про «діаріуш» Пилипа Орлика та перспективи дослідження щоденників в аспекті антропології пам’яті представила Валентина Соболь. Ця частина також містила реферати про афоризми українського літературознавця Володимира Державина, досвід еміграції відомих учених Дмитра Чижевського та Юрія Шевельова, епістолярій письменниці Дарії Віконської.

Науковці розповіли про спосіб розуміння особистих документів як джерела історичної культури, адже такі свідчення формують суспільну думку про певний менталітет людей та соціальних груп. Тому під час виступів неодноразово згадувалася наукова важливість его-документів.

Друга частина конференції переплітала в собі сучасне і минуле – розмови були присвячені Лесі Українці та її листуванню, подорожнім документам Якова Головацького, спогадам про Шоа (Голокост) в українському контексті, Андруховичу та культурним реаліям у перекладі, а також монодрамам у незалежному українському театрі «PostPlay». До речі, завдання цього театру – привертати увагу суспільства до гострих і незручних питань про війну на сході України, проросійських бойовиків та українських військових. Значну роль у проговоренні цих тем відіграє мистецтво. Тому на конференції звернули увагу на його роль у суспільних дискусіях та на терапевтичну функцію цього. Так, один із виступів був присвячений книзі Валерії Бурлакової «Життя P.S.» та літературному щоденнику як спробі артотерапії (від англійського art – мистецтво – ред.) травми війни. Цей текст – якраз про події, що зараз відбуваються на сході України; про те, що багато людей втратили своїх рідних через війну і, залишившись сам на сам із собою, повинні справлятися з цими травмами, повертатися до нормального життя. Саме такі особисті історії та розділення свого досвіду з іншими допомагають переживати цей біль.

Часові рамки конференції охопили декілька століть, мовці представили життя та погляди різних відомих історичних та літературних діячів. Конференція привернула увагу до особистих документів та показати вплив індивідуального досвіду на створення історії та формування колективної пам’яті.

Поділитися:

Категорії : Події, Статті

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*