(пл) ■ ПОГЛЯДИ ■ 2010-11-11
Одні переодягаються за свиней і балотуються з відомим гаслом – “свині до корита”, адже, як кажуть – нам також належить. Хтось вдає Джеймса Бонда з Бендзина, який хоче рятувати місто. Для варшавського району Бемово озброєний лицар хоче мечем вибороти, зокрема, більше басейнів, а для себе, звичайно, – місце в раді. Виявляється, сьогодні форма показу себе та рекламні засоби можуть привабити більше, ніж зміст виборчої програми. Деякі кандидати самі кажуть, що виборці не заглиблюються в програми, тому треба робити щось незвичайне, щоб бути поміченим. А чим приваблюють українські кандидати?
Так, хочу виграти!
Наші кандидати вживають усіх можливих традиційних методів – починаючи від листівок, афіш, білбордів, відеобілбордів (наприклад, Маріанна Яра) і закінчуючи виступами в місцевих ЗМІ. Найкраще рекламувати себе через телебачення, проте на це потрібні великі кошти. Виборчі комітети мають на громадському телебаченні та радіо безкоштовний, приділений всім пропорційно час трансляції, проте головним чином використовують це кандидати на бурґомістрів.
Стандарт – це листівки, які можна роздавати на вулиці… або зайти з ними до виборця особисто. Дехто використовує метод “door to door” (від дверей до дверей): кандидат приходить і відвідує нас вдома. Коли двері зачинені, залишає листівку у дверях, а коли людина відкриває, немає часу пояснювати програми, тому кандидат говорить, хто він, чому прийшов, записує зауваження співрозмовника. Таким чином протягом 5-6 годин можна відвідати до 300 квартир.
Принагідно кандидат може збирати підписи до т.зв. “списку підтримки”. Такий список може мати не тільки сам кандидат, але й його знайомі, а в них реєструється ім’я, прізвище, адреса, телефон та підпис особи, яка погодилася б віддати голос за кандидата. Це – метод збирання голосів не тільки від людей, яких ми відвідуємо, але й голосів знайомих наших знайомих, завдяки чому твориться ланцюжок майбутніх виборців. Дослідження показують, що людина, яка підписалася в “списку підтримки”, у виборах теж голосуватиме за цього кандидата.
Виборча кампанія ведеться також через найбільш відвідувані соціальні мережі – “Facebook” чи “Nasza klasa”, або через власну виборчу веб сторінку. Це – безкоштовна реклама кандидата в Інтернеті, вона буває двомовною (наприклад, сайт Ксені Довгань-Доманської). До презентації додані статті, відеозаписи з телебачення про кандидата, кількість осіб у “списку підтримки”, таким чином видно, скільки людей підтримує кандидата. Тут уже діє соціотехніка. З шести кандидатів до сеймиків, яких я шукав в Інтернеті, знайшов конкретну інформацію лише про двох.
– Якщо хтось балотується, то не повинен це робити тільки для того, щоб себе перевірити, але для того, щоб виграти! – говорить Ксеня Довгань-Доманська.
Дія, залучення та час
Навіть якщо хтось не був, скажімо, членом міської ради, проте був залучений в меншинні чи в місцеві справи, – як співорганізатор різних заходів, їхній спонсор був громадським діячем, вів безкоштовні семінари тощо, – то це також елемент кампанії, а кандидат стає відомий завдяки своїй активності. Підтвердженням цього прикладу може бути мер Вроцлава, який, як кажуть, “діяльністю переміг уже перед виборами”. Використовується, як рекламний метод для кандидата, також добродійний концерт.
Дехто проведенням кампанії вважає похід з листівками у руках і відвідання кількох тисяч домівок, адже така техніка найкраща, коли йдеться про вибори до рад міст або ґмін.
Проте, щоб обиратися до сеймику, людина мусить бути відома. Найкращим методом для цього є білборди, відеобілборди, преса, теле- та радіопередачі, бо ж ніхто, мабуть, не в силі відвідати особисто кожного виборця в повіті. Важливо брати участь у конференціях, організованих власним комітетом, чи організувати конференцію самому і запросити до участі відомих людей.
Часто на українських заходах можна побачити представників влади міського або воєвідського рівня – це також елемент кампанії, бо треба бути відомим. Однак для декого “бути відомим” означає, що його знає громада, знають його в церкві. Але чи такої виборчої кампанії вистачить?
Інше питання – це ефективне використання часу. Бувало, що майже в останній день якась політична партія зверталася до членів нашої громади, щоб балотуватися з її списку. Однак ті, хто хоче бути обраними, повинні почати свою кампанію уже першого дня виборчої кампанії. Проте часом виявляється, що дехто друкує листівки та афіші щойно за два тижні перед виборами.
Цьогорічна виборча кампанія почалася наприкінці жовтня. Місяць – це досить короткий час. А у виборах – як у перегонах: виграє той, хто перший з’явиться у свідомості людей. Бо з кожним днем на вулицях щораз більше листівок та афіш – і тоді вже важко зосередитися на інформації, яка на них вміщена. Це емоційна кампанія, у якій ставиться на шоу.
– Усі комітети кладуть натиск на медіальний переказ, який є емоційний, а немає часу, щоб проводити публічні дебати, які б “розраховували” за дані обіцянки з попередньої кампанії. Тепер найважливіше – спільна праця усієї групи, усього комітету, а не лише одного чи двох людей зі списку, – підказує Роман Білас.
Хто був активним від першого дня кампанії, той має час на аналізи, а деякі комітети проводять щотижневі зустрічі і обговорюють, поправляють методи й виборчі техніки.
– Під час виборів нічого не робиться навпомацки. Ми найняли фірму, яка підготовлювала стратегію, – говорить К. Довгань-Домананська.
Що ж, невдовзі виборчий марафон закінчиться, тоді й побачимо, чиї методи були найбільш ефективними і допомогли досягти мети – стати самоврядником.
“Наше слово” №46, 14 листопада 2010 року {moscomment}
