Христина Заник ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №46, 2019-11-17

«Ціна правди», драма/триллер, 2 год.21 хв, режисерка – Аґнєшка Голланд. Дата виходу в Польщі – 25 жовтня 2019 р.

Це стрічка про складний вибір, про внутрішній стержень і про цінності.

Головний герой фільму – молодий валлійський репортер Гарет Джонс – мріє зробити інтерв’ю зі Сталіном. Як перший іноземний журналіст він вже записав розмову з Гітлером на борту найшвидшого в Німеччині літака. В передчутті невідворотності нової війни Джонс сповнений рішучості добитися свого. Його веде журналістська допитливість. Гарет володіє чотирма мовами і працює радником британського прем’єра Девіда Ллойд Джорджа, тому добре знається на політичній ситуації міжвоєнної Європи.

Правдами і неправдами Джонсу вдається поїхати в Москву. Але столиця Радянського Союзу не лише дивує мешканця західного світу іншим стилем життя. Джонс шукає відповіді на запитання: звідки в Москви гроші? Звідки економічний потенціал СРСР і яку ціну він за нього платить? З цим запитанням 27-річний валієць звертається до своїх колег – кореспондентів в столиці СРСР. Тут перед глядачами постає ще один важливий герой фільму і також реальна особа тих часів – відомий американський кореспондент «Нью-Йорк таймс» Волтер Дюранті. Він роками живе у Москві та пише про Радянський Союз, але доволі некритичні матеріали – хвалебні оди колективізації. За свою роботу Дюранті отримав Пулітцерівську премію. Він живе розкішним та розпусним життям, що різко контрастує з буднями радянських громадян, і в цьому відчувається явний привілей. Світ Дюранті не приваблює Джонса. Більше того, вони стають ідейними противниками, адже молодий репортер критично оцінює сталінський режим, він живе потребою докопатися до правди, а не жагою насолоди.

У фільмі добре змальована соціальна напруга та відчуття всюдисущого страху, нагляду за приватним життям з боку держави. Тут в дрібних жестах, натяках читається відчай, бідність, сірість та безпорадність простої людини перед системою.

В цих умовах тотального контролю побіжно з’являється любовна лінія, саме симпатія Гарета – Ада Брукс, асистентка Дюранті, яка допомагає йому в пошуках інформації. Ця героїня постає перед глядачем сильною ззовні, проте наляканою всередині, вона перебуває в пошуках компромісу з ситуацією, в якій опинилася, та намагається виправдати сталінський режим, протиставляючи його гітлерівській Німеччині. Проте виникає відчуття, що сама вона мало в це вірить.

Попри заборону виїзду поза Москву, Джонсу вдається вскочити до потяга, який їде на захід – в Україну. Туди веде його також особиста історія. До революції його мати працювала гувернанткою на сході теперішньої України. І там молодому журналістові відкривається трагічна правда про «золото Росії». Він дізнається, що це зерно, котру Радянський Союз експортує на захід, яке відбирає в селян під час першої п’ятирічки свого режиму. А трагізм в тому, що в той самий час українці, які це зерно вирощують, пухнуть від голоду.

Пусті хати, безнадія, смерть, відчай – це те, що знаходить Джонс в селах, куди він так сильно хотів потрапити. Особливо важкий момент випадкової зустрічі з голодними дітьми. Пізніше Гарет і сам відчуває муки голоду.

У фільмі немає багато масових сцен, трагедія Голодомору розкривається через призму окремих образів та історій «крупним кадром». Коли сам Гарет страждає від голоду, сцени картини зняті в особливий художній спосіб – оніричний – де розмита межа між реальністю та маренням. Присутні також моторошні сцени, де глядач розпізнає канібалізм та божевілля людей.

Після повернення в Британію Джонс не вагається – він готовий ризикнути, він хоче відкрити світові правду про голод в Україні. І цей безкомпромісний підхід – не вигадка, цей журналіст справді перший в західній пресі під своїм ім’ям опублікував статті про те, що відбувалося в 30-ті роки в Україні. Проте виявилось, що західний світ не готовий почути цю правду. Вона невигідна в світлі політичних обставин. Чи не нагадує це ситуацію з війною на сході України тепер? Джонс став символом боротьби за правду, Дюранті ж тим, хто заради вигоди приховував її.

Фільм залишає багато рефлексій, породжує морально-етичні запитання. Адже в кожен час існують подібні теми. Теми, про які краще не говорити. «Я не дам закрити собі рота», – говорить Гарет Джонс.

Його вбивають у 1935 році, через два роки після публікацій про Голодомор в Радянській Україні. Є підозра, що це помста радянських секретних служб. Дюранті ж помер у віці 73 років на Флориді, його Пулітцерівську премію не було відкликано.

Режисерка фільму Аґнєшка Голланд зустрілася з глядачами під час фестивалю українського кіно у Варшаві, де показали картину. Вона зазначає, що віддавна цікавилась комуністичними злочинами. режисерка додає, що хоча фільм є історичним, він актуальний досі в багатьох аспектах.

«Він вважав, що його завдання просте – дослідити факти і переказати громадськості. Такого типу журналістика – найбільше потрібна у споляризованому світі, в якому ми живемо, повному небезпек і дуже піддатливому на маніпуляцію, на пропаганду, на фейк-ньюси, на ці реальності пост-правди», – вважає Аґнєшка Голланд.

Режисерка додає, що Джонс «не планував свого героїзму», його вели цікавість і амбіції розкрити таємницю. Але коли настає ключовий момент, він приймає конфронтацію з реальністю і готовий переказати громадськості те, чого став свідком. Не плануючи бути героєм, він бере на себе ризик за викриття правди про сталінський режим.

«Те, що досі належним чином не відбулось засудження злочинів Сталіна, є небезпекою для нашої сучасності та майбутнього», – переконана пані Голанд.

Вона додає, що прочитала багато літератури про Голодомор під час підготовки до фільму, та нагадує про жертви – від 4 до 10 мільйнів осіб, за даними різних істориків. Режисерка розповіла про те, що під час зйомок в Україні зустріла трьох жінок, яким було біля 90 років, які ще пам’ятали голод, бо пережили його дітьми. Але говорили про це неохоче. Вона не знає, чи тому, що не хотіли повертатися думками у ті часи, чи тому, що досі залишився той страх.

Фільм „Obywatel Jones” (дослівно – «Громадянин Джонс»), який українською мовою переклали як «Ціна правди», покажуть в Україні 28 листопада.

Зйомки відбувалися в Польщі, Україні та Великій Британії(Шотландія). У кінофільмі звучать англійська, російська та українська мови.

Проект фільму переміг у конкурсі кінопроектів Держкіно, з бюджету якого фінансувалася частина зйомок – 26 мільйонів гривень з 262 мільйонів – загального кошторису.

***

«Ціна правди», драма/триллер, 2 год.21 хв, режисерка – Аґнєшка Голланд.

Дата виходу в Польщі – 25 жовтня 2019 р.

Поділитися:

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*