Вибрав і до друку підготував Богдан Гук ■ ГРОМАДА ■ 2009-11-05
ПРОДОВЖЕННЯ З ПОПЕРЕДНЬОГО ЧИСЛА
–Мирослав ЧЕХ, член Головної ради ОУП
Ми стоїмо на порозі 20-ліття існування ОУП, невдовзі йому виповниться 25 років, тобто тут ідеться про тривалість, виміряну одним поколінням. Треба підсумовувати те, що ми зробили для нашої громади.
Життя навчило мене розглядати власне життя й історію діяльності нашої організації з допомогою одного порівняння: чи склянка напівпорожня, чи наполовину повна. Якби мала бути напівпорожня, то стає нецікаво, тому я вибираю варіант, що склянка до половини повна. Завжди можна нарікати, що могло б бути краще, але виходьмо з аналізу сьогоднішньої ситуації.
Для мене відправним пунктом цього аналізу є документ з 1981 р. Це – перелік вимог щецинського гуртка УСКТ щодо зміни ситуації української меншини. Там є, наприклад, вимога створення 4 ліцеїв з українською мовою навчання. Сьогодні можемо сказати, що ці вимоги виконано. Чи ці ліцеї – це багато? Небагато, але це вміщується в такому певному життєвому стресі, якого я зазнав 1991 р. Пам’ятаєте, ми тоді творили виборчий комітет національних меншин. Ми говорили, що нас 300 тисяч, здавалося, що тільки свиснемо – і вже заявимо про себе, і вже все буде… За наших кандидатів проголосувало 27 тисяч виборців. Овва, таж це менше, ніж 10 відсотків із 300 тисяч! От як далеко пішла асиміляція, скільки людей еміґрувало. (…) Я це кажу, щоб ми знали, що певних процесів не зупинити. Ситуація, у яку нас поставив 1947 р. – виняткова, нас стає дедалі менше.
У діяльності та роздумах про діяльність нашої організації не повинні бути тільки нарікання. Коли дивитися на основу нашої діяльності, то за 20 років ми досягли непоганих результатів у сфері інституціоналізації. Наприклад, у різний спосіб з українського шкільництва живе чи підробляє у ньому близько 500 осіб! Друга сфера, дуже структурована – це наші Церкви. (…)
Натомість слабо йде інституціоналізація у сфері культурної діяльності, об’єднання її не має. Тут дедалі глибша криза, немає нових форм діяльності.
Чи ми можемо досягти інституціоналізації? Народний дім у цьому відношенні – це для нас унікальний шанс. Це виклик! Головне завдання новообраних керівних органів ОУП – це створення концепції функціонування НД як нашої центральної культурної установи. Вона повинна на себе сама заробити, за зразком польсько-німецьких установ, фондів тощо. Ця установа мусить створити музей української культури та архів. Усі держави та нації будують свої музеї. (…)
Я не вірив, що ми будемо мати Народний дім. Однак у Перемишлі сталося чудодиво! Радіємо. Ділимося цією радістю з Емілією Хмельовою та польською громадою в Україні. Ми повинні їх підтримати. (…)
Наше підпорядкування МВСіА… Винний я і Яцек Куронь. Коли ми підготували закон про національні меншини (…), то думали, як побудувати механізм партнерства між державою та меншинами. Ясна справа, що мала бути створена комісія, але з ким? У Міністерстві культури ставлення до воєвод вимогливе. Бракувало нам вирішального чинника, який може ставити рішучі вимоги, тиснути, бути відповідальним за воєвод. Недоля дала те, що 1997 р. я був серед тих, хто голосував за об’єднання Міністерства внутрішніх справ з Міністерством адміністрації. Так ми потрапили знову в ту саму річку, причому тут є нині як користі, так і небезпеки. Якщо в МВСіА знайдеться людина поліцейського складу мислення, то вона захоче контролювати, довбати, підозрювати… Саме така тенденція спостерігалася 2006 р., але тепер є зміна. Нині в парламенті є Мирон Сич, МВСіА співпрацює з нами добре, ми можемо сподіватися на зрозуміння.
–Михайло ПУЛЬКОВСЬКИЙ, голова Товариства “Український народний дім” у Перемишлі
Ми знаємо, що 3 вересня Міська рада Перемишля проголосувала за передання НД державі. Це не було повернення, хоч тут часто так це звучить, тому що Міськрада проголосувала за заміну технічно поганого будинку НД на набагато кращий та більш вартісний будинок на вул. Ґродзькій.
У НД має міститися прекрасна культурна інституція. Ми повинні також знайти золоту середину між культурною діяльністю та ідеями засновника НД Теофіля Кормоша, щоб будинок давав фінансовий прибуток. Адже дотації держави завжди можуть закінчитися, а нам треба дбати також про свою економічну незалежність.
Свого часу П. Тима почав дискусію в НС, і я приєднуюся до неї, що ОУП не повинно йти в напрямку централізованої організації, але стати координаційним центром діяльності всіх українських організацій у Польщі. Тут потрібні зміни в статуті. Я пропоную передумати до наступного з’їзду, щоб членами Головної ради ОУП були всі голови всіх тих українських організацій, які схочуть бути організаціями-прихильниками.
–Андрій КОМАР, член управи Перемиського гуртка ОУП
Рішення Міської ради Перемишля було прийняте, і крапка. Поки що немає іншого формально- правового стану власності НД. Він на сьогодні є власністю міста, яке дало згоду на обмін. Після голосування мер сказав, що процедура передання може тривати навіть півроку, а вибори до органів самоврядування також недалеко. Отож, нам треба мати терпеливість, ведмідь живий… Щойно після нотаріального оформлення власності НД ми відразу візьмемося до великої роботи. У мене є прохання, щоб НД не був тільки Народним домом самого Перемишля. Досі НД мав здатність ґлобально інтеґрувати нас, про це свідчить також перебування президента України в Перемишлі. Усі установи можуть мати тут місце, завдяки цьому збільшиться персонал, бо кожна установа передасть одного працівника у Перемишль.
–Степан ГЛАДИК, голова Об’єднання лемків, Горлиці
Поточного року, 62 роки після вигнання, ОЛ відзначає 20-ту річницю свого існування. У нас є 42 гуртки на рідних та західних землях. Нині в Івано-Франківську відбувається П’ятий з’їзд Всеукраїнського товариства “Лемківщина”, члени якого не є приречені на національну загибель. У Польщі ж іде вперед великий процес денаціоналізації, полонізації. Загрожує нам втрата пам’яті, не записуємо нашої історії, а останні її свідки відходять від нас назавжди, забираючи з собою давню Лемківщину.
Ми хочемо переорієнтувати діяльність ОЛ. Хочемо діяти незалежно від ґрантів. Адже якийсь чиновник може сказати, що після з’їзду українських націоналістів на XXVII “Ватрі” більше “пєнязів на таку імпрезу не дасть”… Фінансова незалежність – це незалежність національна!
Ми живемо на зламі поколінь. Орієнтуємося на молодих. Треба дати їм тверді установи, оживити осередки. Після отримання у власність Народного дому я все- таки боюся дискусії на тему його функціонування… А має ж він функціонувати задля майбутніх поколінь. НД повинен жити сучасними днями, а не за старими принципами його засновників. Наш час лукавий, але це єдиний час, за який ми можемо взяти повну відповідальність. Наприклад, ми в наш час не допускаємо до того, щоб за нас говорили без нас і говорили неправду.
Я за вихід з- під підпорядкування МВСіА, бо там є справжні поліцаї, а не нормальна державна адміністрація! Як воєвода не має грошей, то що він має?.. Може з нами зустрітися, поговорити, творити “діалог”, який не має ніякого значення для того, чи з’являться, чи не з’являться антиукраїнські, антилемківські написи типу “Лемки до газу!”.
Нам треба готуватися до перепису. А я пам’ятаю слова М. Чеха 1991 р.: “Не будемо вже бавитися в вибори…”. Я це добре пам’ятаю!.. Перепис був 2003 р. – то на скільки нас побільшало? Проголосувало нас 27 тисяч, а перепис показав, що з неукраїнськими лемками нас майже 40 тисяч. Чи це нас має задовольняти? Чи ми маємо бути задоволені, що священики в таборах для дітей в Антоничевій Новиці говорять до дітей по-польськи? Вигнав бим їх з тої Новиці… То є профанація!
Від МВСіА треба відійти геть, можливо, що це не так важко, бо нам ніколи не було легко.
–Ігор САЛАМОН, голова гуртка ОУП у Вроцлаві
На з’їзді названо дві Церкви, до яких ми належимо, але насправді ж ідеться про три Церкви, тому що треба враховувати наших членів українців римо-католицького віросповідання. Адже більшість колишніх членів УПА тепер у нас хоронять римо-католицькі священики. У великодню суботу в нас повна церква людей, які приходять туди один раз на рік, а на інші богослужіння народ ходить у костели.
Про стан навчання української мови говорити соромно. Спроби влаштувати навчання рідної мови, культури, обрядів були в нас розвалені своїми, а не чужими…
Продовження публікації виступів – у наступному числі “НС”. Тексти виступів не авторизовані.
“Наше слово” №45, 8 листопада 2009 року {moscomment}
