Фестиваль “Українська весна” завершився – які основні підсумки можна зробити? Що вдалося реалізувати, які задуми не втілено?
-Якщо порівняти з попереднім роком, то тоді, звичайно, для нас було головне, щоб фестиваль узагалі відбувся. Ми не допускали думки, що фестивалю не буде, проте доклали чимало зусиль для його проведення. Як відомо, апетит з’являється під час їжі, а тому мені здається, що ювілейний – п’ятий фестиваль – найкращий. Найкращий насамперед тому, що цього року було чимало різних тем, нас відвідала дуже широка і різноманітна публіка, нам повезло з артистами.

Простежити за абсолютно всім – досить складно. Звичайно, у нас траплялися моменти, коли в останню мить хтось з учасників не міг до нас прибути, але в цілому все склалося гарно. Нам вдалося реалізувати план промоції. Отже, ми дуже задоволені.

Плануючи “Весну 2012”, Ви, напевне, хотіли втілити щось нове, привнести певні зміни. Які саме нововведення реалізувалися цього року?
-Суворо кажучи, вже рік тому ми думали, щоб фестиваль дещо змінився. Треба пам’ятати, що перший фестиваль організовано 2007 р., тобто тоді, коли Польща та Україна здобули право проводити Євро 2012. При нагоді скажу, що я не вважаю Євро 2012 приводом для особливої радості, але чемпіонат став тим “гачком”, на який ми хотіли привернути увагу до нашого заходу. Звичайно, мас-медіа підігрівали справу, і на тлі цього зацікавлення своє слово сказала громадськість. Відтоді сформувалася певна структура – знову ми маємо театр, маємо кіно, знову маємо чималу дозу українського фольклору, який є міжнародною візитною карткою України. Маємо політологічну дискусію під час фестивалю, яка стала його розпізнавальним знаком. Отже, це захід, де українські митці зустріли дуже теплий прийом з боку мешканців нашого міста. Супутнім заходом цього року став Перший економічний польсько-український форум.

У Познані місцева українська громада – дуже нечисленна. Хто є адресатом фестивальних подій?
-Власне в цьому сенсі наш фестиваль відрізняється від інших фестивалів української культури в Польщі. Він адресований насамперед до локальної спільноти. З самого початку був призначений для Великопольщі, для познанян. Великопольща в останні роки своєї історії була досить далеко від України, тут не було української меншини, не було зацікавлення українською культурою. Думаю, що наступило своєрідне культурне збідніння після ІІ Світової війни, а тому ініціативи подібного роду – потрібні. Головна мета нашого проекту – збагатити великопольську та познанську культуру спадщиною нашого сусіда.

Ви продовжуєте справу свого покійного батька, ставши почесним консулом України в Познані…
-Рішення, яке я прийняв рік тому, було складне, але воно продовжує ініціативу мого батька відносно популяризації української культури. Вирішивши продовжувати фестиваль, ми керувалися насамперед тим, щоб не розгубити громадського капіталу, який придбав мій батько. Тобто головними були не спогади про концерт, а відносини між людьми. Продовження того, що жителі Великопольщі звикли до України. Адже це дуже легко знищити, закрити, забути. Тому ми хочемо зберегти подібний капітал. Це найважливіше. Дізнавшись, що ми хочемо продовжити фестиваль, посол України Маркіян Мальський запропонував мені посаду почесного консула. За це я йому вдячний. Але це рішення стосовно діяльності товариства є вторинним.

Як Ви особисто оцінюєте зацікавлення мешканців Великопольщі фестивалем? Адже цей захід проводився не лише в Познані.
-Цього року ми проводили фестиваль у Лешні, Ґнезні, Буку, а навіть поза Великопольщею – у Ґлогові (місто дуже хотіло, щоб фестиваль організувати в них). Однак це традиція, започаткована раніше. Попередніми роками ми були в Шамотулах, у Курнику, в Лешні. Ми просто продовжуємо традицію й поширюємо нашу географію. Наприклад, Ґнезно є дуже важливим містом Великопольщі, символічним. До нас звернувся Новий Томисль, щоб наступного року влаштувати фестиваль і в них.
Сподіваємося, що ми тепер знаходимося в групі найважливіших культурних заходів нашого міста. Уже маємо досвід – і це нам також допомагає продовжувати організування фестивальних зустрічей.

Економічний форум цього року – нова ініціатива. У мене склалося враження, що Ви підійшли до нього як до найдорожчого дитяти.
-Швидше як до виклику, аніж до коханої дитини. Цим дитям стала для нас радше культурна частина фестивалю. Звичайно, я є підприємцем, я знаю, як вони думають, умію говорити їх мовою. І тому я прагну, щоб І Великопольсько-український економічний форум продовжувався, став певною традицією. Я отримав пропозицію і від підприємців, і від локальної влади – провести його наступного року. Але треба пам’ятати, що економічне життя невідривне від суспільно-культурного. Це і нові ініціативи, і нові авіасполучення, і розвиток туризму. Міста не інвестують альтруїстично в культуру – вони в культуру вкладають, щоб підвищити кількість гостей, поліпшити комфорт мешканців. Це все взаємопов’язане.

Як Ви оцінюєте перспективи того, що польські та великопольські підприємці реально зацікавляться інвестуванням в Україну?
-Усупереч тому, що ми іноді чуємо, зацікавлення польських підприємців Україною є дуже великим. Є чимало даних, які свідчать про реальні інвестиції над Дніпром. Потрібно лише подбати про те, щоб вони прорахували всі ризики, пов’язані з інвестиціями. Нашою місією в цій галузі є систематична праця над розширенням знань підприємців, полегшення доступу до знань і прийняття рішення: чи я інвестуватиму, чи чекатиму дальше, поки не наступить полегшення. Адже складнощі в Україні є, вони реальні, проте вони не всюди однакові, вони відрізняються з огляду на географічний поділ. Є місця більш сприятливі, а є – менш. Наше завдання – донести до підприємців компетентну інформацію, чого варто уникати, а що варто робити.

Пане консуле, Ви дієте на дуже широкому просторі польсько-українських відносин – від культури до бізнесу. Як Ви вважаєте, на що в першу чергу варто звернути увагу в українсько-польських відносинах?
-Нам бракує кілька років спільної праці над принципами взаємного зрозуміння і співробітництва. Це базова робота. Наприклад, великий ґала-концерт під час фестивалю або народна культура – це дуже добре, це частина образу України. Однак в нашому розумінні вони повинні заохочувати щось робити далі – привести до взаємного зрозуміння, до обміну досвідом, до зацікавлення справжньою економічною, політичною, суспільною ситуацією в наших країнах тощо. Це все має заохочувати перейти ментальні кордони, які існують у нас.

Насамкінець досить традиційне вже питання – які плани на наступний рік? Я впевнений, що це не лише розширювання географії, а напевне задумуєте щось нове.
-По-перше, шостий фестиваль напевне відбудеться. Є певні нові ідеї, проте говорити про це ще зарано. Діяльність у товаристві ми хочемо організувати таким чином, щоб ми спільно приймали рішення, спільно реалізували наші завдання та спільно відповідали за нашу роботу. Ми напевне вже знаємо, що саме варто змінити наступного року, тож будемо намагатися спільно опрацьовувати потрібну стратегію. Ми хочемо збільшити кількість відкритих заходів, тобто вийти до мешканців нашого міста, проте наскільки це гарна ідея – побачимо наступного року.

“Наше слово” №25, 17 червня 2012 року {moscomment}