Павел Боболовіч ■ УКРАЇНА ■ №19, 2019-05-12

Ексклюзивний репортаж із зони бойових дій на сході України

Припинення вогню

Селище Луганське в Донецькій області − це останній пункт, який контролює українська армія. Його назва постійно повторюється у звітах про ситуацію на фронті. Тутешні військові позиції весь час попадають під обстріл проросійських збройних формувань. Найактивніша фаза бойових дій у цій місцевості тривала до 2016 року, тоді багато будинків було знищено або пошкоджено. Проте сьогодні ті з них, у яких живуть люди − відремонтовані. На воротах та вхідних дверях видно наклейки з інформацією про міжнародних донорів. Свіжа фарба вказує на заново відремонтовані частини будинків, там вставлені нові вікна, на дахах − нове покриття. Але частина споруд залишилася зруйнованою, на інших видно виразні сліди обстрілів. Пенсіонер Іван розповідає, як в його будинок потрапив артилерійський снаряд. Дуже пощастило, що в цій частині дому не було жителів. Мій співрозмовник стверджує, що снаряд був український: «Може, вони й не хотіли стріляти в дім, але у них старе озброєння і снаряд просто не долетів туди, куди мав долетіти. Приїхав якийсь офіцер, щось пояснював, але знав, що він неправий. Від цього всього мені болить серце. Скільки людей тут втратило здоров’я… Ніхто не хоче визнавати, що це через війну. Зараз ми вже знаємо, що, звідки і куди летить. Ми звикли, але це теж погано, бо тоді забуваєш про небезпеку».

Це останнє речення часто повторюється у розповідях і місцевих мешканців, і солдатів. Іван показує уламки, які складає на пні перед будинком. Деякі − більші за долоню. «Знаєш, як нам пощастило, що ми досі живі?». Ми розмовляємо на Страсну п’ятницю під вечір. За 100 метрів на дорозі видно засіки та знаки, що попереджають про міни. Колись цією дорогою за кільканадцять хвилин можна було доїхати до Дебальцевого − міста, за яке багато днів велися запеклі бої у січні та лютому 2015 року. З боку так званих «сепаратистів» воювали російські солдати, з Росії прибували танки та ракетні установки. Тоді постріли та вибухи не припинялися ані на хвилину. Боротьба за місто закінчилася поразкою української армії. У боях в кінці січня-на початку лютого 2015 року імовірно загинуло навіть 180 українських військових, понад 100 потрапили в полон. Сьогодні поодинокі обстріли не справляють на місцевих жителів особливого враження, навіть коли недалеко від співрозмовників вибухають мінометні снаряди. Гуркіт і дим спричиняють радше цікавість − хто й у що влучив, аніж побоювання, що наступний снаряд може поцілити набагато ближче. Ніхто також уже не згадує про те, що теоретично триває великодній режим припинення вогню.

Великодня паска

Український православний капелан, отець Сергій Дмитрієв, регулярно приїжджає до військового підрозділу, який захищає Луганське. Він знає життя бригади та особисті історії бійців. Отець Сергій − не лише їхній духовний опікун, але й товариш, побратим по нещастю і просто друг. Цього року великодню ніч капелан проводить на одній із бойових позицій в окопах. Один зі старших солдатів розпитує його про процес об’єднання української церкви, з іншим отець Сергій розмовляє, граючи в популярну на Сході гру нарди. Уночі ворог двічі обстрілює українські позиції. Не влучає. Українці не відповідають. Позиції так званих «сепаратистів» можна побачити неозброєним оком. Один із військових розповідає про їхні «розваги»: «Іноді, очевидно, під час пиятики, вони грають у щось на спір. Вони вискакують зі своїх окопів, сідають на якийсь час на землю, і потім швидко втікають. Провокують нас. Іноді щось викрикують у наш бік». Активність та поведінка ворога залежать також від ротації його підрозділів: «Коли приїжджають новенькі, вони одразу починають стріляти. Роблять багато шуму. З часом вони заспокоюються. Вони знають нас, а ми − їх». Сторони прослуховують одна одну, перехоплюють розмови та повідомлення. Для стеження використовують дрони і камери.

У бліндажах панує порядок, про свята тут нагадують ікони, свічки та паски, які разом із крашанками є незмінним символом Великодня в Україні. Під ранок один із військових питає отця Сергія, чи вже можна спробувати паску. Хоча зазвичай її починають їсти вже після освячення в церкві під час літургії, життя в окопах підпорядковується іншим законам. Паску з’їдають на сніданок до кави. Вночі на Страсну п’ятницю уздовж лінії фронту бойовики поранили двох військових, у Велику суботу українські позиції обстрілювали з мінометів. Цього разу українські військові також стріляли у відповідь.

Воскресіння на фронті

Пізно вночі у штабі починається великодня літургія. На неї приходять бійці з позицій, що знаходяться навіть за кілька кілометрів звідси. Деякі попереджають, що їх не можна фотографувати. Обличчя ховають передусім розвідники та снайпери. Хтось приносить кошики з їжею, інші приходять прямо з позицій зі зброєю, в шоломах та куленепробивних жилетах. Тримаючи в руках свічки, вони тихо повторюють за капеланом слова молитви; їхні лиця проясняються, коли отець Сергій щедро кропить їх святою водою, коли всі разом голосно повторюють: «Христос Воскрес!» та «Воістину Воскрес!». Ще до ранку отець Сергій у компанії та під охороною одного з офіцерів вирушає в обхід – спершу до медиків, потім до танкістів, а на світанку – на найбільш віддалені позиції. Він везе військовим великодні паски, крашанки та подарунки від волонтерів. Бійці тижнями перебувають в окопах, практично відрізані від світу. Кожна деталь, що нагадує про звичайне життя, має для них величезне значення. Не дивно, що молитва їх зворушує.

Літургійний одяг капелана прикриває куленепробивний жилет, а Біблія лежить у камуфляжній кобурі. Іноді молитву доводиться служити під маскувальною сіткою, іноді – у зруйнованих будинках та зачинених магазинах, які використовуються як пости української армії. На кількох позиціях молитва звучить під відголоски пострілів. Вони занадто далекі, тому не становлять небезпеки, але все одно нагадують про те, що це за місце. У своїх проповідях капелан говорить про Воскресіння Ісуса Христа і про надію на відновлення територіальної цілісності та миру в Україні.

На зустріч із капеланом приходять християни різних обрядів і навіть невіруючі. Трапляється, що якийсь військовий тримається осторонь. Але навіть такі люди не відмовляються від нагоди поговорити з отцем, який серед них має позивний «Падре» і якого вони вважають своїм побратимом.

На лінії фронту виконують свою службу священики різних обрядів. Вирушаючи на бойові позиції, вони часто ризикують більше, ніж солдати, адже в них немає відповідного досвіду. На початку війни капеланів часто сприймали як проблему, зайвий клопіт. Сьогодні їх шанують; ці люди є для військових не тільки символом духовності, а й звичайності життя поза фронтом.

***

Згідно з повідомленнями командування військової операції на сході України, протягом Великодня противник тричі обстріляв українські позиції, зокрема використовуючи 82-мм міномети (заборонені згідно з Мінськими домовленостями – ред.). Позиції в Кримському 10 хвилин обстрілювали з гранатометів. Проте жоден український військовий не загинув і не був поранений.

Фото Павла Боболовича

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii, Україна

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*