«Вдячні поляки поставили йому пам’ятник, а на батьківщині нема жодного»

 Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №34, 2020-08-23

У Варшаві, неподалік місця поховання, відкрився сквер імені генерала армії Української народної республіки, захисника Замостя від Конармії генерала Будьонного, Марка Безручка. На відміну від Варшави, його мала батьківщина все ще повертає пам’ять про свого земляка.

Ігор Ісаєв

Гостем церемонії відкриття парку імені Марка Безручка у Варшаві став його нащадок, 67-річний Анатолій Безручко, котрий нині мешкає в Києві. Під час урочистості він наголошував, що не усвідомлював навіть, ким був його двоюрідний дідо, більше того: ходячи до совєтської школи, слухав про «петлюрівські банди». Батько А. Безручка помер у 1981 році – родина знала, що є якась таємниця про дідуся, проте батько до кінця життя боявся розповісти про сімейну історію, оскільки «це було б великою помилкою» з точки зору майбутнього дітей.

Щойно після проголошення акту незалежності України про сімейну таємницю пану Анатолієві розповіла понаддев’яносторічна тітка Катря – яка дожила до 1993 року. Вона повідала, що її дядько був одним із найвідоміших «петлюрівських бандитів», який захистив Польщу проти більшовиків. Родина Безручків мусила втікати від сталінських репресій у 1930-ті роки з рідного Токмака на Запоріжжі до Маріуполя – там будувалася «Азовсталь», величезний промисловий заклад, і тому можна було сховатися від НКВД.

«Я живу в Маріуполі. Сьогодні в 14 км від Маріуполя проходить лінія фронту. Це також тому, що багато років ми не знали, ким були наші родичі. А сьогодні ми виразно бачимо, до яких руйнувань та страждань може довести мовчання», – наголосив Анатолій Безручко.

Фото Павла Лози

Під час урочистості він також підкреслив, що повертає пам’ять про свого пращура на його малій батьківщині, завдяки місцевому краєзнавцеві Олександру Лінчукові. Від 2003 року вони організовують у Токмаку громадські Безручківські читання та конференції. Завдяки матеріалам цих заходів інформація про відомого земляка з’явилася в місцевій пресі і збірниках.

Хоча важко сказати, що відвага кількох громадських діячів активізувала місцеву владу. В Україні є вулиці та проспекти імені Марка Безручка, у Вінниці, Рівному і Києві – проте не на його батьківщині. Тут ще донедавна були вулиці Будьонного, з яким змагався Безручко. У рамках декомунізації у Дніпрі її перейменували на Данила Галицького, а в Запоріжжі – на Світлу. У Сімферополі, Севастополі, Луганську і Донецьку вулиці Будьонного далі існують, при чому в Луганську це одна з головних вулиць у центрі міста, а в Донецьку – це центральна вулиця цілого Будьонівського району. Декомунізація не повернула ім’я Безручка на його батьківщині – Запоріжжя вирішило декомунізувати свої вулиці на історичні або нейтральні назви (типу Світла, Темна, Напівсолодка). У Дніпрі частково пошукали місцевих героїв, хоч до Безручка не дійшли, а частково вирішили перенести до себе галицький канон – звідси на мапі міста з’явилися імена Данила Галицького чи Андрія (не Андрея) Шептицького – колишня Карла Маркса, і голосно обговорювалася вул. Степана Бандери.

Такий бардак пам’яті – досить показовий у степовій Україні, хоч він свідчить не тільки про проблему, але також про те, що процес триває і триває пошук. У локальному довіднику «Міста та села Запорізької області», у томі, що присвячений Токмаку, можемо прочитати розлогий і патетичний матеріал, що присвячений Маркові Безручку – поряд із такими ж патетичними одами совєтським героям-токмачанам. Хоча й у цьому краєзнавчому виданні 2015 року є речі, котрі взаємно виключаються. У невеликій статті саркастично і недвозначно кидається камінь у Польщу: «„Вдячні” поляки привласнили собі цю перемогу Української Армії, охрестивши її „чудом над Віслою”». Відтак іде досить самокритичне речення: «Вдячні поляки, цінуючи подвиги Марка Безручка в 20-му році та пам’ятаючи, хто врятував їх від Будьонного, встановили йому пам’ятник [ідеться ймовірно про пам’ятник воїнам УНР загалом, окремого ген. Безручко не має  – ред.]. На батьківщині ж героя немає жодного». Тут уже поляки вдячні без лапок і сарказму.

Фото Павла Лози

У довіднику можемо прочитати що «вперше про долю свого сина токмацька земля довідалася 10 жовтня 2000 р., коли газета „Таврія” надрукувала матеріали доцента Тернопільського технічного університету Михайла Романовича Петрика. З кінця 80-х рр. ХХ ст. він веде пошук матеріалів про найвиразніших представників української еліти і подвижників нації. Слід зазначити, що в офіційних (навіть найновіших) підручниках з історії України інформація про нього відсутня».

Ми бачимо, як на наших очах місцева пам’ять і герої степової України вертаються додому, зробивши величезний гак через Польщу і Галичину. Мовчання можна переламати. Для цього потрібна терпеливість, витримка і добрий піар. Акція «Полум’я братерства», що народилася в польсько-українських середовищах Польщі, розширюється все далі на схід України. Туди, звідки походила величезна кількість еліти Української народної республіки. Туди, де й сьогодні вирішується доля всієї Європи.

Поділитися:

Категорії : Погляди, Події

Схожі статті

Частина наживо, частина онлайн: як пройшла українська наукова конференція у Перемишлі

Кася Комар-Мацинськак ■ ПОДІЇ ■ №38, 2020-09-20 У Перемишлі в українському Народному домі пройшла ІІ Міжнародна наукова конференція «Українці та їхні сусіди протягом віків: політика,...

Коментарі

  1. високоповажані,
    позвольте до Вас звернутися прозьбою. Я народився й виріс у Бельгії куда родичі після 2ої світової війни виеміґрували. Батько походить із села Футори на Любачівщині а його родину вивезли під час акції Висла на Польське приморря десь не далеко від Кошаліну. Батько звався Козій Володимир, були у нього брати й сестри. Здається що брат Костик Козій тримається звязком з Українькою громадою. Він сам інваліда після поломання черепа. Батько за життя з ним переписувався. Я сейчас на пенсії та пишу історю моїх родичів. Збираю інформації про родину й про Олешиці й Футори. Я жодних адрес у Польщі не маю та не знаю до кого звернутися. Польською мовою не володію. А що до Безручка. Мій дід був Січовим Стрільцем а, після договору Петлюри з Пільсудським, визволяв Польщу, оскільки батько нам жартом оповідав, що на шоломі носив наш дід печатки Австро-Угорської та Польської “курки” а межи ними “тризуб”.
    Дуже хочу навязати контакт з родиною в Польщі або із вивезенцями з Любачівщини.
    Прошу ласкаво чи можете дати е-адрес особи з якою міг би провадити кореспонденцію в справах моїх питань.
    Щиро дякую за увагу й допомогу,
    Др. Joris Козій
    J_Koziej@hotmail.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*