Кася Комар-Мацинська ■ ПОДІЇ ■ №41, 2019-10-13

Авторська зустріч та презентація книжки «Вигнані на степи» з доктором Романом Кабачієм у Народному домі в Перемишлі.

Сам про себе Роман Кабачій каже, що має аж чотири малі батьківщини: Херсонщина, де він народився, Вінниччина, з якої походять його батьки, Київщина, яку вибрав і де зараз проживає, та Закерзоння – яке його причарувало і якому він присвятив багато років досліджень. Результатом стала польська публікація про переселення українців з Польщі на південь України в 1944-1946 роках, що її видало у 2012 році Об’єднання українців у Польщі та видавництво «Тирса» (рецензію Яна Пісулінського можна почитати в «НС» за 8 березня 2012). Цього року завдяки фінансовій підтримці Українського культурного фонду була підготовлена та видана українська версія цієї книги. Перші вісім примірників автор привіз прямо з друкарні на презентацію до Перемишля, яка відбулася 19 вересня.

Роман Кабачій закінчив історичний факультет Херсонського державного педінституту, згодом у рамках стипендії Європейського колегіуму польських та українських університетів вступив на аспірантуру та захистив наукову роботу в університеті Марії Кюрі-Склодовської в Любліні. Його книга «Вигнані на степи» про виселення українців Закерзоння в 1944-1946 роках, опублікована видавництвом «Люта справа» – дуже важлива в контексті усвідомлення та повернення пам’яті про цю частину історії серед громадян України. У своїй роботі Роман Кабачій прослідкував долі людей, розселених у чотирьох південних областях: Одеській, Херсонській, Миколаївській та Запорізькій. Уже під час навчання в херсонському університеті Роман досліджував тему відносин селянства з тоталітарним режимом. Так він натрапив на дві справи переселенців з Польщі, їхні розпачливі листи до Виконкому (Виконавчого комітету, адміністраційного органу тодішньої влади – ред.) про жахливі умови життя в колгоспах. Звідси й бере початок дослідження Кабачія.

Закінчення ІІ Світової війни позначилося на багатьох народах Європи депортаціями, обмінами населенням чи іншими методами соціальної інженерії, які застосовували тоталітарні режими. В Україні виселення 1944-46 років часто помилково називають «Віслою», тому що акція «Вісла» мала свою окрему й знану назву, а вигнання людей до Радянської України (УРСР) – ні. Відтак карту українського Закерзоння також часто плутають із картою виселення 1947 року – звертає увагу Роман Кабачій. Проте до проведення акції «Вісла» вже була виселена практично вся Холмщина та, наприклад, ясельський повіт, тому карта «Вісли» – це лише більша частина Закерзоння, але не вся його територія. За різними даними, до УРСР протягом трьох років нібито добровільних переселень вивезли від 400 до 700 тисяч українців. Як згадує автор, польська сторона збиралася продовжувати депортацію, проте Радянський Союз зупинив її, оскільки не хотів мати на своїй території ще більше національно свідомого населення.

Книга Кабачія показує багато аспектів цього історичного процесу. В ній описане ставлення очільників закерзонського відділу Української повстанської армії до виселення, а також різні реакції партизанів на сам процес вивезення людей. Окрему частину книги автор присвятив переговорам між УПА та АК (Армією Крайовою), які відбувалися на Любачівщині у травні 1945 року та мали протидіяти насильницьким переселенням.

У праці Кабачія можна знайти також цікаві приклади інших обмінів населенням між країнами. Одним із них було вивезення приблизно 30 тисяч чеських колоністів з території Волині до Чехословаччини – на місце німців, після яких залишилися цілі порожні регіони. На основі договору про оптацію (добровільний вибір одного громадянства із двох у випадку переходу території за договором від однієї до іншої держави – ред.) на місце колоністів поселили лемків із Пряшівщини, тобто південної Лемківщини. Тодішні очільники Чехословаччини побоювалися, що гірські території спорожніють, тому дозволили виїхати зрештою лише 12 тисячам лемків, які, до речі, дуже хотіли повертатися на рідні землі з нового місця проживання.

Справі лемків автор присвячує окрему увагу у своїй публікації. Згадує про процес формування серед них національної свідомості – «лікування їх від москвофільства». Як відомо, відносно багато лемків перевезли на територію Луганщини, проте, з огляду на свою специфічну говірку та компактне проживання, вони не так швидко асимілювалися з місцевим населенням. Прикладом цього було село Переможне, де відбувалася навіть традиційна лемківська ватра, а його мешканці виїхали звідти (здебільшого на Тернопільщину) лише декілька років тому, коли на український Схід прийшла російська армія та проросійські бойовики.

Хоча радянська пропаганда активно розповідала, як добре живеться переселенцям з Польщі у совєтській Україні (як можна побачити на фотографіях і документах у книзі Романа Кабачія), на жаль, їхнє справжнє життя було дуже бідним та важким. Тому так багато переселенців намагалося тікати з нових місць проживання; саме через це так важко повірити в існування радісних бойків, які збирають кавуни на Херсонщині – констатує Кабачій. «Степи були особливо важкими для життя – колодязі з червоною водою, яку треба було відстоювати, аби випити, миття рук сироваткою, бо вода була дорожча, куріння кізяків або перекотиполя – це зовсім інше життя, ніж зараз, коли на тих територіях вириті канали, насаджені ліси проти суховіїв, застосовуються механізми зрошування. А до того ж – колгоспне життя, відсутність паспортів та взагалі змоги виїжджати з сіл спричинювали справжні людські трагедії», – констатує дослідник.

Уважається, що нині в Україні проживає близько 2,5 мільйона переселенців із Закерзоння та їхніх нащадків. Себто – земляків із нашого регіону зараз дуже багато по всій країні. Помітне також посилення інтересу до історії цих земель, особливо у третьому та четвертому поколінні.

Під час презентації книжки у Народному домі в Перемишлі на запрошення автора виступив гурт автентичного співу «Крайка», який виконав пісні з регіонів Бойківщини та Томашівщини.

Польською мовою книга «Вигнані на степи» доступна на складі видавництва «Тирса».

Фото авторки статті

Поділитися:

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*