В Ельблонзі невдовзі відкриється новий храм

Григорій Сподарик ■ ГРОМАДА ■ №42, 2020-10-18

Парох о. Андрій Сорока розповідає про будівництво греко-католицької святині у Ельблонзі, яке здебільшого відбувається за добровільні пожертви. Ділянка під храм була освячена ще у 2011 році, але через фінансові проблеми роботитут на деякий час були припинені.

Чому Ельблонгу потрібен новий храм?

Крім матеріальних речей, кожен потребує життя духовного, і саме церква нам його дає. В Ельбльонзі стара церква була замалою і не вміщала усіх вірних, також ми хотіли мати власну святиню, яку самі збудували. На Різдво Христове не буде ще офіційного відкриття і освячення, але вірю, що нам вдасться вперше увійти у новий храм.

Чи великою є греко-католицька громада в Ельблонзі?

На недільні богослужіння постійно приходить близько двох сотень людей, хоч у зв’язку з пандемією їхня кількість трохи  зменшилася. Вважається, що громада значно більша і становить близько 400 сімей, але не всі активно залучені до життя спільноти. В Ельблонзі працює також понад тисячу громадян України, частина з них приходить до нас досить регулярно. Найбільше вірних з України є на освячення пасок і Великдень. Серед мігрантів майжедесять сімей, які мають тут постійну роботу, купили житло і переїхали з сім’ями назавжди. Загалом мене тішить, що мігранти, зокрема і сезонні, шукають духовної підтримки церкви та зустрічі з нашою українською громадою.

о. Андрій Сорока

Як люди включилися у будівництво святині?

Головну роботу, звісно, виконують майстри-фахівці, бо у такому проєкті не можна покладатися лише на себе. Але громада відіграє велику роль у фінансуванні будівництва – практично всі кошти збираються її силами. Це люди не тільки з Ельблонга, але також з інших парафій – як-от Пасленк чи Ґодково. Є низка пожертв від друзів та знайомих з Польщі, Канади чи США. Відгуки на оголошення в «Нашому слові» дозволили відчути, що ця церква потрібна не тільки нам, але усьому українському середовищу. Це чудово, коли громада почувається відповідальною і може пишатися своїм внеском у здійснення мрії ельблонжан. Так ми всі поводимося, коли підтримуємо різні ініціативи Об’єднання українців у Польщі або ремонтуємо наші храми на рідних землях. У випадку нащої церкви жертовність важлива ще й тому, що ми не маємо жодної інституційної підтримки. Виняток становила лише купівля від міста ділянки за десяту частину вартості. Нині, коли часом стою перед нашим храмом, то не можу повірити, що вдалося все це зробити на суспільні гроші. Водночас дуже часто бачу силу Божу у цьому всьому. Був такий час, коли у зв’язку з будівництвом з’явилися дуже великі борги. Тоді мій товариш, з яким я навчався в ліцеї в Ґурові-Ілавецькому, а потім ми довго не спілкувалися, просто випадково зв’язався зі мною і допоміг оплатити цю заборгованість.

Що вже вдалося зробити?

Будинок святині практично повністю закінчений. Зараз в середині робимо розписи, які частково також вже виконані. В основному залишаються внутрішні роботи: встановлення головних та внутрішніх дверей, балюстрад тощо. Цих речей небагато, але вони досить коштовні. Ми поставили також дім поряд із церквою, отже буде приходство та зала зустрічей для вірних. Треба буде ще впорядкувати площу, зробити паркінги та огорожу.

Чим нова святиня цікава в архітектурному плані?

Проєкт розробив архітектор Роман Левосюк з Ґданська. Церква виконана у формі октагону (восьмикутника); характерним для споруди є змішання нового і старого стилю. Центральне місце святині вінчає купол. Будівля, як окреслив Роман Левосюк, має форму розгорнутих плечей, які заохочують увійти в середину. Важливо також, що я досі не чув критики ні від українців, ні від місцевих поляків. Навпаки – мені часто говорять, що храм став родзинкою в архітектурі міста. Люди також часто запитують, коли святиня буде відкрита, бо хочуть побачити її всередині. Варто зауважити, що дещо подібний, але значно менший, храм той самий архітектор спроєктував для парафії у Лемборку. Там будівництво святині має початися наступного року.

Що буде з теперішньою святинею в Ельблонзі?

Вона буде передана протестантській громаді. Зрештою, це колись була їхня власність. Таку ідею підтримали й римо-католицькі ієрархи, від яких ми цей храм отримали. Є також згода нашого владики, тож передача повинна відбутися до кінця року.

Через пандемію не відбулася «Бесіда східних культур», що ви організовували у Пасленку. Як сприймаєте цю вимушену паузу у нашій активності?

Коли людина за чимось тужить, то рано чи пізно до цього повернется. Думаю,  що так буде у випадку «Бесіди» та інших форм нашого громадського життя. Люди потребують спільноти, живої зустрічі і спілкування. Пандемія породила в нас страх, люди позамикалися вдома. Але все це врешті пройде, і ми почнемо жити нормальним життям, котре, як вже я говорив, для повноти потребує духовного та тілесного розвитку.  

Автор фото – о. Андрій Сорока

Поділитися:

Схожі статті

«Коли ті замовчать, каміння заговорять». Історія отця Хмільовського

Мирослава Олійник ■ ІСТОРІЯ ■ №25, 2020-06-21 Священник, військовий капелан, радник Митрополичої консисторії Української греко-католицької церкви Микола Хмільовський, 140 річницю народження якого ми відзначатимемо невдовзі,...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*