Кася Комар-Мацинська ■ ПОГЛЯДИ ■ №39, 2020-09-27

Батько Анни (ім’я змінене) був українцем, мати – полькою. Хоча не зовсім так. Насправді вже батько мав змішане польсько-українське походження. Утім, його мати – етнічна полька – під впливом свого чоловіка повністю українізувалась, можна навіть сказати, що стала справжнішою українкою за деяких українців. Тому, до речі, відмовилася від своїх онуків, які народилися у змішаному, польсько-українському подружжі її сина.

Фото з pixabay.com

Отже, Анна, як можна очікувати, не говорила про свою бабусю особливо позитивно, як, і, до речі, і про своє українське походження загалом. Хоч охрестили її по лінії матері в костелі, а її братів, як батька – у церкві, коли Анна йшла до першого святого причастя, католицький священник прогнав її та наказав шукати українського бога у церкві. З огляду на українське прізвище їй діставалося також від учителів історії та релігії. Прихистку серед інших українців у неї не було, бо ж батьки не належали до громади. Хоч Анна знала, що така спільнота існує, вона ніколи не розуміла, як до неї підійти, знайти розуміння.

Боялася, бо буде як з бабою.

– Питання змішаних подружжжів взагалі існує? На мою думку – ні. Не знаю жодної такої пари… ну, крім своєї. Про це взагалі говорять? Є така категорія? Когось це цікавить?

Євреї після Голокосту одружувалися тільки з членами власної спільноти – переважно через ортодоксійні правила та бажання відбудувати знищену націю, але не завжди. Велике значення мала можливість розуміти одне одного без слів. Тобто без поетичних метафор: не мусити говорити про найстрашніші речі, побачені на власні очі й відчуті на своїй шкірі; не згадувати і не пояснювати, не роздряпувати ран, знати, до чого не торкатися, де болить.

У такий спосіб вони давали собі раду з травмою.

Чому ми взагалі говоримо про подружжя? Бо, поки не прозвучить сакраментальне «так», усі в родині сподіваються, що все ще якось закінчиться, не встигнувши початись. Друге «так» – це, безумовно, дитина.

Подруга розповідала мені колись про змішану польсько-українську сім’ю, яка у сінях хати повісила навпроти одне одного портрети двох предків: один був воїном Армії крайової, інший – Української повстанської армії. Чоловіки ні на мить не спускали один з одного погляду, їхні зображення вітали усіх гостей, які заходили в цю хату. Це був знак польсько-українського примирення під одним дахом.

В Уйковичах (селі, яке розташоване неподалік Перемишля) на початку ХІХ століття 50% усіх родин були змішаними. У середині ХІХ століття у Львові від 30 до 60% подружжів були польсько-українськими. 1863 року апостольська столиця ухвалила «Concordia» – документ, який регулював досі неписаний принцип функціонування змішаних подружжів між греко- та римо-католиками. Вінчання відтоді мало відбуватися в обряді жінки, а діти мали бути хрещені за принципом статі: дівчата в обряді матері, хлопці – за батьком.

Згідно з останніми даними греко-католицької церкви, у Польщі майже половина подружжів, які вінчалися останніми роками, – змішані. Інформація стосується лише таїнств, які проводилися у греко-католицьких храмах, і не враховує цивільних шлюбів та випадків, коли в обрядах були задіяні римо-католицькі священники.

Змішуватися, полячитися, асимілюватися, відходити від свого, покидати своє, лишати, забувати, цуратися. Ослаблювати спільноту.

На одній території зіткнулися дві національні ідеї, почалося протистояння, згодом – виселення, після якого одна сторона однозначно стала жертвою, інша – мучителем.

Уяви, дитино: одного дня колишній ворог стає твоїм чоловіком. Не твій ворог? Тоді мій ворог, ворог твого діда… навіть якщо дідо ворога твого діда – пам’ятаємо.

Кожна, внусю, бодай не полька. Може бути чорна, може бути американка, китайка, француженка… але пам’ятай, не полька.

Біда польку підкусила, чумбай-чумбай да… Біда польку підкусила, гей, чумбай-чумбай да! Вийшла полька за русина ля-ля-ля-ля… Уха-ха!

Якщо в селі була тільки церква, а мешкали там нечисленні польські родини, вони ходили до цієї церкви разом з українцями. Зрештою, Бог один. Раз чи двічі на рік, переважно на великі свята, сідали на віз та їхали до сусіднього села, де функціонувала римо-католицька парафія. Усі ті поляки вміли говорити українською мовою. А потім, на заході країни після 1947 року, все змінилося.

Фото з pixabay.com

 – У подружжях, в парах завжди виникають якісь комунікаційні складнощі, а що вже говорити про людей з різних світів. Я зустрічаюся з китаянкою, уявляєте, яка це проблема? Її батьки не розуміють, чого вона привела білого, з Європи, не знають взагалі, де знаходиться Польща. Якщо додати до цього інші проблеми між нами… треба мати надзвичайно велике бажання і наполегливість, щоби бути в таких стосунках, навіть якщо люди дуже одне одного кохають. Не знаю, чи вистачить мені на це сил.

Перше покоління, яке має травматичний досвід, відмовляється від почуттів та емоцій, не хоче говорити – щоб мати змогу жити далі. Друге характеризує надмірна емоційність, чутливість до теми кривди, яку завдали їхнім батькам і спільноті. Лише третє покоління має шанс звільнитися від болю та ухвалювати рішення, на які не впливатимуть пережиті травми. 

Якщо узагальнити – є три типи українців у Польщі: дуже свідомі, менш свідомі та такі, що майже не усвідомлюють свою ідентичність. Відтак у змішаних подружжях є кілька шляхів: піти в польському чи українському напрямку або ж почати діалог і шукати золоту середину. Такі пари – це найчастіше вічний пошук балансу щодо мови, релігії, культури, хоча бувають випадки, де ці теми ґрунтовно проговорюють один раз, і це дозволяє підтримувати взаєморозуміння протягом усього життя.

Свій? Не свій… Що люди скажуть?

А що ви скажете?

***

Це – роздуми, що виникли під час розмови під заголовком «Змішані подружжя – між дослідженнями та досвідом» за участю антрополога та культуролога, доктора Томаша Коська з Ряшівського університету. Захід відбувся 4 вересня 2020 року в українському Народному домі в Перемишлі. Розмову провела авторка статті.

Поділитися:

Схожі статті

Повелися на розіграш: як польська прокуратура заблокувала боротьбу з агентами Кремля

Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №40, 2020-10-04 Під натиском польських націоналістів керівництво забрало у варшавського прокурора Мацєя Млинарчика справи, що стосувалися розпалювання ворожнечі проти...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*