«Університети мого життя»: розповідь Юрія Макара

Мирослава Олійник ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №20, 2020-05-17

Юрій Макар народився 1935 року на Холмщині, а цього року святкує своє 85-ліття. Розпочинаючи огляд-рецензію, я хочу разом із редакційним колективом привітати ювіляра. Тим паче, що у своєму останньому романі він тепло згадує не тільки редакційну колегію, а й Об’єднання українців у Польщі, інші українські інституції та Варшавський університет.

Пише він про них не просто так: працюючи над дисертаціями та справою всього життя – тритомником «Від депортації до депортації: суспільно-політичне життя холмсько-підляських українців (1915-1947): Дослідження. Спогади. Документи», Юрій Макар безліч разів побував у Польщі, шукаючи матеріали в архівах. Клопітка праця над книгою вимагала поїздок також до Канади і США. Книжку «Університети мого життя» він подарував редакції з автографом та підписом: «Дякую за тижневик, який використовують студенти для наукової роботи».

Юрій Макар – доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, академік чотирьох наукових установ у галузі суспільних наук, також Української вільної академії наук у США. Опублікував понад 500 наукових публікацій в українських та зарубіжних виданнях, колективних та індивідуальних монографій, навчальних посібників. Найголовнішим з університетів із заголовку книги Юрія Макара став Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича – йому він віддав майже півстоліття.

Збірка спогадів професора – це своєрідний детальний щоденник його життя. Робота у вузі, наукові та науково-методичні дослідження тісно переплітаються з особистими подіями. Про все це він розповідає у шістьох розділах: від «Дитячих та юнацьких років» – до «Пізнання Європи і світу». Дитинство Юрія Макара припало на час лихоліття війни та переселенських поневірянь. Коли йому було 11 років, їх із мамою та молодшим братом (батька вбили 1943 року) вивезли з рідного села Новосілки Томашівського повіту до Херсонської області, а через рік доля закинула їхню родину на Волинь. Залишившись без батька, Юрій в молодому віці зрозумів свою відповідальність – допомогти мамі утримувати сім’ю. Подорослішавши, він обрав педагогічний фах, закінчив Київський університет та почав працювати шкільним вчителем. Але його діяльність стосувалася не тільки цієї сфери: під час служби у повітряно-десантних військах він 50 разів стрибав із парашутом, а ще була стрільба, гімнастика, плавання – тому й сьогодні, незважаючи на вік, пан Юрій не втрачає можливості позайматися спортом.

Переповісти все, про що він написав, неможливо. Однак я зупинюся на чернівецькому періоді, насиченому наполегливою працею: тільки мудрістю, толерантністю та інтелігентністю можна згуртувати колектив та завоювати довіру студентів, вважав Юрій Макар. Цим він не обмежувався: найбільшою його мрією було налагодження та розвиток міжнародних зв’язків Чернівецького університету. Це також своєрідна епопея науковця, бо ж треба було здійснити незліченну кількість поїздок та візитів, в основному до Канади та США. Спочатку Юрій Макар їздив сам, потім – із дружиною Ліною та синами Олександром й Віталієм. Олександр із сім’єю залишився жити у Канаді, а Віталій працює у «батьковому» університеті.

Відтак у 2001 році там створили кафедру міжнародних відносин, яку Юрій Макар очолює до сьогодні. А перша міжнародна угода була підписана 1977 року з Саскачеванським університетом із Канади. «Тепер, – каже Юрій Макар, – у часи науково-технічних звершень, міжнародна співпраця вимірюється багатьма показниками, але людський фактор завжди відігравав першорядну роль». Тому відбувалися численні зустрічі з українцями, яких доля закинула у різні куточки світу – відомими вченими, суспільно-політичними і державними діячами, митцями. «Мимоволі замислюєшся, скільки талановитих, відданих розбудові української державності, науки, мистецтва людей опинилися не з власної ініціативи поза межами України. А в рази більше їх загинуло на місці або на неосяжних просторах Росії», – пише про це у спогадах Юрій Макар.

Цікавим і знаковим стало вшанування столітнього ювілею українців Канади – як результату спільних досліджень участі національно-етнічних меншин в освоєнні канадського Заходу, конференцій, що проводилися з 1980-х років. Такі ювілейні конференції відбулися у Чернівцях і Едмонтоні. Чимало українських центрів та організацій відвідав пан Юрій не тільки за океаном, а й у Чехії, Румунії, Франції та багатьох інших країнах. «Наші люди в усіх країнах світу творять дива», – зазначає він у книзі.

Останній розділ «Пізнання Європи і світу» присвячений поїздкам: від «першої родинної відпочинкової подорожі» – до «майже навколосвітньої».  Оповідь настільки детальна, що я мала відчуття, ніби також побувала у Німеччині, Чехії, Тунісі, Єгипті, Туреччині, Іспанії, Чорногорії, Албанії та, зрештою, Польщі. Майже всюди Юрій Макар мандрував із дружиною, яка також була за професією педагогинею. Додаток до книги з чорно-білими та кольоровими фотографіями, відсортованими за роками, доповнює описані факти й події.

Робота Юрія Макара – це своєрідна автобіографія, ідейно-художня цілісність. Підсумую його словами: «…працюючи чи то директором школи, чи деканом факультету, чи врешті завідувачем кафедри, ніколи і ні за яких обставин я не змушував нікого робити щось таке, чого той сам не хотів би робити».

Дизайн обкладинки із зображенням споруди рідного Юрію Макару Чернівецького університету виконав Василь Бакай. Це – комплекс, споруджений у 18641882 роках як резиденція буковинських митрополитів за проектом відомого чеського архітектора Йозефа Главки. 2001 року ця будівля потрапила у список об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Юрій Макар, «Університети мого життя», Чернівці: «Технодрук», 2019. – 608 с.

Поділитися:

Схожі статті

Українські іммігранти в Польщі під час пандемії: нове дослідження EWL

Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №20, 2020-05-24 На початку травня оприлюднено результати соціологічного дослідження ринку іноземних працівників у часи пандемії, зокрема українців, що мають...

Комітет Держбезпеки СРСР проти Організації українських націоналістів: документи та свідчення

Ярослав Присташ ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №19, 2020-05-10 Я з великою цікавістю взявся до читання зібраних Василем Даниленком документів про ставлення комуністичної влади...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*