Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ №47, 2019-11-24

Уляна Супрун, яка до серпня 2019 року виконувала обов’язки міністерки охорони здоров‘я України, 12 листопада відвідала Варшаву. Під час зустрічі в Українському домі вона розповіла про переїзд до України, роботу в Міністерстві охорони здоров’я, своє ставлення до президента України, корупцію, питання капітуляції тощо.

Сім’я та Шухевич

Мої батьки виїхали з України, коли були дітьми. Діди були задіяні у підпіллі. Під кінець війни вони мали вибір: або розстріл, або еміграція. Вони залишили всю свою сім’ю в Україні. В Америці вони ніколи не прийняли американського громадянства, увесь чекали, аби повернутися. Під час війни США з Кореєю мій батько записався в армію добровольцем, служив у розвідці. Через три роки йому дали громадянство.

Чому я українка? Бо батьки цього хотіли. Платили за вивчення української мови. Ми з братом і сестрою ходили до суботньої школи, двічі на тиждень – до церкви, були пластунами. Брали участь у політичній діяльності. Одного разу ми з українськими студентами протестували перед посольством СРСР у Вашингтоні, вимагаючи звільнення українського діяча Юрій Шухевича. Ми називалися «Вашингтон 10». Також ми записували спогади українських мігрантів, які пережили визвольні змагання та Голодомор. У родині мого чоловіка, який походить з української діаспори у Канаді, є жертви Великого голоду. Ці історії виховали моє покоління.

Детройт та Майдан

У 1974 році я вперше поїхала з мамою в Україну. Навіть маючи 11 років, я помітила, що за нам весь час слідкують. Ми не могли піти додому до своїх родичів у Києві, зустрічалися тільки в готелі. Я бачила, що це не була та Україна, про яку мені розповідала бабця, про яку я мріяла. Пізніше був 1989 рік, коли ми передавали в Україну літературу. Я завезла сюди 25 тисяч доларів для активістів. Наступного разу була в Україні у серпні 1992 року, на першу річницю незалежності. Це було сімейне свято. Під час наступних, уже професійних, поїздок я побачила, у якому катастрофічному стані перебуває охорона здоров’я в Україні.

У 2013 році ми з чоловіком продали дім, частину своєї поліклініки, та виїхали в Україну. Ми збиралися придбати триповерховий будинок у Києві, де мала би бути кав’ярня для студентів, зал для презентацій і виставок. Хотіли знімати кіно і перекладати українську літературу англійською мовою. Ми приїхали до Києва 23 листопада – саме тоді на Майдані побили студентів. Наші плани відмінилися. Я почала працювати в медичній службі на Майдані, а мій чоловік знімав відео – він один із творців організації  «Babilon 13». Це група документалістів, яка фіксувала все, що відбувалося на протестах, а опісля – в АТО. Мій чоловік Марко є ко-продюсером двох фільмів. У січні вийде третя стрічка, це – патріотична комедія про війну. Зараз робота над ним завершується у Варшаві.

Чи слід критикувати президента?

Ми повинні мати повагу до самої посади президента, адже це народ його обрав. Чи можемо ми критикувати президента? Так! Це наше право. Зеленський не є проросійським, але в нього може не бути чіткої червоної лінії щодо переговорів із Путіним, яку мав Порошенко. Проте у Зеленського є все, щоби реалізувати свої плани – команда, уряд, усе, щоб розвиватися. Вже було багато позитивних рішень, але є й нехороші речі.  Я не погоджуюся на те, аби наші війська відступали з лінії розмежування на Донбасі. Так вважає 59% суспільства, а серед них – 250 тисяч ветеранів. На мою думку, ми повинні почати переговори з позиції сили, а не відступати і вже тоді домовлятися. Серед наших вимог має бути відведення російських військ, роззброєння терористів, контроль над нашими землями та відмова від амністії тих, хто виступив проти України. Примирення суспільства буде черговим кроком, який триватиме роками.

Хотіли подарувати кваритру

Колись я мала ситуацію: помічник з партії Ляшка запропонував мені квартиру за те, що я допомогла якійсь лікарні з обладнанням. Я одразу повідомила про це до Національного антикорупційного бюро, почалося розслідувння. Але справа призупинилася. Були й інші речі: я отримувала смс-ки з погрозами; двічі на нас із чоловіком напали, коли ми поверталися до квартири. Проблема в тому, що у нас не працюють правоохоронна і судова системи. На одній конференції у США, яку я відвідувала, Україні закидали корупцію. В Америці теж є корупція. Наприклад, в штаті Іллінойс заарештували трьох губернаторів. Проте їх посадили, а наші корупціонери ходять вулицями Києва.

Для українців головне – визначити мету. Так роблять військові: спершу визначають ціль, а пізніше обдумують способи її реалізації.

Автори Декларації незалежності США записали у ній права, гарантовані американцям, і помістили їх в одному реченні. Йдеться про право на життя, незалежність і створення умов для розвитку. Америка роками працювала й удосконалювалася, щоби реалізувати ці цінності і свою ціль. А яким є наше речення? Які в нас цінності й ціль? Можливо, 28 років незалежності – це ще замало часу, аби їх визначити.

Фото автора статті

Поділитися: