ПОГЛЯДИ ■ №4, 2019-01-27

Після прочитання статті редактора Ігоря Ісаєва, розміщеної в попередньому випуску «Нашого слова» («Інших не маємо. Як нам не «проспівати» і «протанцювати» наших лідерів», «НС» № 3 за 20 січня 2019 року), я мав суперечливі враження. З одного боку, доводиться погодитися з тезами автора (про кризу української громади у Польщі), з іншого – хочеться заперечити думку, що ми «протанцьовуємо і проспівуємо» своїх лідерів.

Раніше я був одним із лідерів громади, і для мене проблема, висвітлена І. Ісаєвим, має коріння ще в початках існування не лише Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ), а й Об’єднання українців у Польщі загалом.

Процес, який тривав з 90-х років, можна, за аналогією до нинішніх політичних подій у Великобританії, назвати ukrexitpol, тобто більш чи менш організований відступ нашої громади в Польщі з своїх позицій (територіальна та національна згуртованості), які ми займали у цій країні від переселення у 1947 році, потім від 1956 року.

Почнімо від політичної сфери. Ігор Ісаєв дивується, що українська громада, навіть разом із новоприбулими мігрантами з України, не виявляє бажання брати участь у виборах до Європарламенту та до Сейму. Обговорюючи це, нам треба повернутися до історії 90-х років. У перших вільних виборах Польщі (1989 року) зі списку профспілки «Солідарність» до Сейму увійшов українець професор Володимир Мокрий. Перед наступними парламентськими виборами ОУП спільно з товариствами нацменшин утворило Виборчий блок меншин. Українці внесли туди близько 30 кандидатів, та успіху вони не отримали. Щоправда, «нашими людьми» у Сеймі були Мирослав Чех (з 1993 і 2001 років) та Мирон Сич (з 2007 та 2011 років), однак, попри їхню величезну політичну роботу, звичайний українець – громадянин Польщі не помічав позитивних результатів: наприклад, у справі державного відшкодування майна, втраченого під час акції «Вісла», чи повернення лемківських лісів. Тож маємо тут перший прояв ukrexitpol-у; хоча треба зазначити, що наш політичний маразм у масштабах країни заперечують результати голосування у самоврядних виборах у Вармінсько-Мазурському регіоні. Мирон Сич та Збишко Гомза у своїх округах набрали кожен майже 10 тисяч голосів, а це близько 100% місцевого українського електорату!

Далі Ігор Ісаєв нарікає на те, що Міністерство внутрішніх справ і адміністрації (МВСіА) хоче, щоби нацменшини лише співали і танцювали. Можна вбачати у цьому вияви спрощення бюрократичних процедур в адмінресурсі, або ж ставлення влади до нацменшин, успадковане з досвіду міжвоєнного періоду.

Я вважаю, що це знову прояв ukrexitpol-у. Якщо не враховувати «Лемківську ватру», від центрального культурного заходу – Фестивалю української культури ми уже давно відмовилися. А крім всього іншого, згадане раніше міністерство (МВСіА) не спонукає нашу публіку відвідувати концертні зали (для молодших читачів нагадаємо, що справами нацменшин у 90-х роках завідувало міністерство культури).

Ігор Ісаєв у своїй статті не згадує про проблеми конфесійні, зокрема проблеми календаря. Результати опитування громадської (вірянської) думки стосовно зміни календаря на григоріанський в УГКЦ у Польщі («Наше слово» № 51 за 23 грудня 2018 року, «Новий церковний календар: всі або ніхто»), що їх навів Степан Мігус, не повинні нікого дивувати. Науковці, які займаються діаспорою, кажуть, що найбільш прив’язані до традиції − найстаріше та наймолодше третє покоління. Треба сказати відверто: прийняття нового календаря – це наступний прояв нашого ukrexitpol-у, що прямо веде до цілковитої асиміляції української меншини в Польщі.

Зберігаючи національну ідентичність протягом останніх 70 років, ми підкреслювали свою відмінність від сусідів. Мовляв, хоча ззовні ми нічим не відрізняємося, але у нас − інший алфавіт, мова, календар, обряди, навіть страви. Маємо своїх національних святих, героїв історії України.

Сьогодні суперечка, наприклад, іде про оцінку постатей Пілсудського і такого собі Степана «Морського-Прапора» (це такий собі жарт про Степана Бандеру, бо ж «кресові бультер’єри» не сплять, вони готові знов нападати! Відмовитись сьогодні від усього цього означає національний крах української громади.

Ще про мову ненависті. Задушлива атмосфера «націоналістичного смогу», що вже якийсь час панує над Віслою, позначається на нашій громаді також як ukrexitpol. Мігранти побоюються заговорити на вулиці «з наддніпрянським акцентом», а закерзонці, хоч і не мають акценту, мовчать, також почали свої культурні заходи, які раніше проводилися під відкритим небом, переносити до українських домівок та прицерковних будинків. Тут нема чого згадувати про своєрідну цензуру, напади з боку «кресових бультер’єрів» на українські бібліотеки (з приводу книжок про С.Бандеру), крамольних пісень, кольорових вишиванок, навіть привітань. Говорячи «краще не зачіпати», ми самі собі проводимо ukrexitpol. Ми маємо бути свідомими, що під тиском шантажу відступати нам з усіх згаданих позицій уже нікуди.

Коментуючи хвилю націоналістичних рухів, що посилюються в Європі та у світі, тоталітаризмів, спеціалісти-політологи побоюються, що все це спричинить глобальну катастрофу.

Видається, що філософ, соціолог і психолог ХХ століття Еріх Фромм мав рацію у своїх оцінках впливу на людство сталінізму та гітлеризму («Втеча від свободи», 1941 рік). Наростання агресії у суспільствах може мати свою причину: «…капіталізм не пропонує навіть найпростіших індивідуальних прикладів, створюючи почуття небезпеки і самотності – одні з найсильніших страхів, від яких люди прагнуть звільнитися за будь-яку ціну». Наша громада у Польщі сьогодні залякана та проходить психологічну травму ukrexitpol-у.

Цей висновок варто взяти до уваги і керівникам громадських організацій, і церковним єрархам.

Поділитися:

Категорії : Погляди

Схожі статті

З увагою до потреб та ініціатив меншин

Сорок тисяч злотих призначило цього року на відкритий конкурс пропозицій для меншинних неурядових організацій Вармінсько-Мазурське воєводське самоврядування. На першому спільному з представниками національних меншин...

Коментарі

  1. Супeр нaписaний ПОГЛЯД (ПОГЛЯДИ ■ №4, 2019-01-27 ) Пaнoм Орестom Лопата. Гpaтулую. Oдночaснo рaдію щo щe є українці які aналізуют подій: кризу української громади у Польщі. Чи вжe так бoгaтo українців у Польщі сталo „paкaми”? Jak sie rzuci raka juz do silno zagotowanej wody, to rak strasznie piszczy z bolu…. gdyz jest zagotowywany na smierc. Natomiast jak sie raka wsadzi do zimnej wody i razem gotuje, to rak wcale nie piszczy….gdy jest zagotowywany na smierc!!!
    Toбтo, Пaнe Орест Лопата. 100% погoджуюсь з Вaшим висновокoм: „Цей висновок варто взяти до уваги і я керівникам громадських організацій, і церковним єрархам.” Вaртo керівникам громадських організацій, і церковним єрархам здіиснити цe як нaйcкoрішe…. шoб нe булo зaпiзнo….Iнaкшe… тoдi нaм брaти полякi cкaжуть: PRZECIEZ RAKI WCALE NIE PISZCZELI, GDY BYLI ZAGOTOWYWANI NA SMIERC…
    Hа все добре
    Стефан Kостик
    Япoнiя
    P.S. Koпiю цьoгo кoмeнтaрa oдeржують українці у Польщі…

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*