Wersja w języku polskim.

Результати українського голосування в Польщі вчергове відрізняються від цифр по закордонному округу загалом, де перемогу традиційно здобувають ліберально-європейські політики, часом із правим ухилом. Цього разу вразила четверта сходинка, яку зареєстровані в Польщі українські голосувальники віддали скандальному проросійському блоґерові Анатолію Шарієві.

Загалом на закордонних виборчих дільницях в Польщі 21 липня перемогла партія «Слуга народу». Політична сила чинного президента України на дільницях у Варшаві, Ґданську, Люблині і Кракові здобула 35,20% (1490 голосів).  На другому місці в Польщі – партія колишнього президента України Петра Порошенка «Європейська солідарність» – 24,69% (1045 голосів), на третьому – партія Святослава Вакарчука «Голос» із результатом 23,29% (986 голосів).

«Партія Шарія», котра посіла четверту сходинку із 5,71%, здивувала багатьох. Читачі «НС» найімовірніше взагалі не чули цього прізвища – Анатолій Шарій, котрий втік з України після Майдану і здобув притулок у Литві, веде від 2014 року відеоканал в Інтернеті, де в глузливій манері критикує українську владу, символіку, мову, українські події, російську антипутінську опозицію, є відвертим гомофобом. Однак його відеоканал на Youtube має понад 2 мільйони підписників, сторінки у Facebook та Twitter слідкують по кількасот тисяч людей. Попри те, що партія Шарія не дісталася до парламенту, вона отримає державну дотацію в розмірі 27 млн грн (близько 4 млн злотих).

Варто подумати, чому ці вибори принесли саме такий результат у Польщі.

1. Кампанія. На відміну від весняних президентських виборів, літня кампанія пройшла повз Польщу – причому як повз мігрантів, так і повз польських політиків та ЗМІ. Якщо під час президентської кампанії деякі політики влаштовували «передвиборчі» зустрічі (наприклад, Порошенко в Люблині, хоча формально це була зустріч з українською громадою), в Інтернеті йшла реклама кількох політиків, спрямована до мігрантів, а в Україні політики нерідко згадували про права «заробітчан» – то зараз цього всього не було. Почасти, браком активності українських політиків у Польщі можна пояснити високий результат Шарія – він якраз не припиняв віщати. Польські ЗМІ писали про українську кампанію дуже слабко, польські політики про неї теж майже не згадували.

2. Явка. Погана кампанія – це теж одна з причин удвічі нижчої явки в Польщі. Хоч не єдина. Кампанія і вибори припала на літо, коли виїхала значна частина студентів – а це був немалий відсоток тих людей, котрих я бачив серед виборців у Варшаві. Студенти теж активно вписувалися до списку виборців між двома турами президентських виборів, отже їх можна назвати важливою частиною виборців у Польщі (говорячи мовою Льва Ґумільова – пасіонарною), від відчуттів котрих залежить результат. І від їхньої присутності – теж. Як наслідок канікул, кількість людей під виборчими дільницями в Польщі восени і зараз разюче відрізнялася: якщо в квітні черга стояла від самого ранку до закриття дільниць, то зараз вона була – значно менша – на початку голосування і в обідню пору.

3. Законодавство. Українське виборче законодавство, попри те, що змінюється досить часто, ніяким чином не бере до уваги української міграції. Часті зміни залежать від виборчих калькуляцій сильніших політиків, а не від сумлінної дискусії з українським суспільством чи хоча б оцінки реальної його ситуації (а міграція – важливий суспільний чинник). Це – не просто політичний злочин, це зґвалтування принципів демократії й заміна політики політтехнологією. На жаль, це відсуває громадян від політики як від «брудної речі» і від відповідальності за власну державу, а поза межами України наслідки цього процесу відчуватимуться щораз сильніше. «Геть!» у виконанні українських громадян (те, що політологи називають «протестним голосуванням») з закордонних дільниць звучатиме голосніше – і не варто звинувачувати в цьому виборців. Українська політика віддаляється від громадян, а за кордоном це відчувається особливо сильно.

4. Символіка. Важливою відмінністю теперішнього голосування і президентських виборів є їхній символізм. Так сталося, що українці більшу вагу прив’язують до виборів президента, а не парламенту – хоч Україна, як і Польща, це парламентсько-президентська республіка. Розмір цього символізму на закордонних дільницях відчувався куди більше, ніж в Україні. Вибори серед кількох десятків партій символічно були менш «сексі», ніж поєдинок Порошенка із Зеленським. Тому на дільниці в Польщі, можна припустити, прийшов твердий і переконаний електорат значно більше, ніж масовий виборець. А це зробило виборців Шарія помітнішими (так, як буває у випадку виборців Корвін-Мікке в Польщі при низькій явці).

Результати останніх парламентських виборів в Україні напевно не надихають читачів «НС». Більше того: у понеділок зранку з’явилася інформація, що партія «Слуга народу» найімовірніше правитиме самостійно без коаліціанта, бо здобула більше ніж очікувано переможців в одномандатним округах. Проблема цього не стільки в українських виборцях – скільки в непропорційному ставленні виборчого законодавства до виборців. Особливо за кордоном.

Поділитися: