Розмовляв Ярослав Присташ ■ КУЛЬТУРА ■ 2012-01-27
{mosimage}
Розмова з членами та менеджером гурту “Мірамі”. Пісня групи “Сексуальна” стала найпопулярнішою в клубах Польщі 2011 р.
Ярослав ПРИСТАШ: Пане Олександре, Ви менеджер “Мірамі”. Розкажіть про початки колективу.
–Олександр ДУДА: Коли мені було 15 років, я був ді-джеєм. Потім на радіо став працювати музичним редактором, мав власну програму. Там я познайомився з Андрієм Бакуном та з рештою компанії, з якою я тепер працюю. Ми спочатку робили електронну музику, клубні проекти. Зараз вирішили придумати щось зі сфери популярної музики. Це проект чотирьох продюсерів, серед яких Андрій Бакун, я, Петро Гузар, Олег Ковальський.
Ми вже давно займаємося музикою: і виникла ідея створити щось нове – дівочу групу. Гуртові півтора року. Головний продюсер групи А. Бакун пише пісні й виготовляє музичні аранжування з 2000 р. Він написав уже понад сто пісень різним виконавцям. Андрій – досить відома постать. Саме він написав пісню “Сексуальна”. Виникла ідея зробити її цікавішою і додати реп. Оскільки ми добре знайомі з “Вовою зі Львова”, то запропонували це йому. Відтак був оголошений кастинґ для дівчат, ми знайшли трьох. “Сексуальна” стала дебютною піснею. Назва гурту народилася з того, що ми хотіли, щоб назва не була прив’язана до чогось, але щоб асоціювалася виключно з нашою групою. Довго розказувати про пошук назви, але коли ми її придумали, то вийшло, що з іспанської мови це означає: “подивіться на мої”.
Ви, розумію, виграли кастинґ. Чи маєте музичну освіту, чи просто обдаровані голосом і, звичайно, вродою?
–Юлія ІВАШКІВ: Я закінчила музичну школу у класі фортепіано. Маю мінімальну освіту, яка дозволяє співати. Завжди займалася вокалом. Це мені подобається. Я закінчила польську філологію у Львівському національному університеті ім. І. Франка. Основне моє заняття – це “Мірамі”. Ми багато часу присвячуємо розвиткові. Раніше я працювала журналістом у львівському телебаченні, де готувала випуск новин.
–Яна СНІТКУС: Я не маю музичної освіти, але я змалечку займалася вокалом. Мені це приносило радість. Співаю в групі альтом. Я з Тернополя, навчаюся на факультеті міжнародного бізнесу і менеджменту в Тернопільському національному економічному університеті. Так сталося, що я потрапила в музичну групу і змушена була переїхати до Львова. У Львові разом з дівчатами з “Мірамі” займаємося вокалом, ходимо на заняття з хореографії.
–ксана КАРПЯК: Я також не маю музичної освіти, проте вже я давно вокалістка: продовжую співати. Я тепер навчаюся на IV курсі Львівської політехніки за спеціальністю економіст. Це моя друга вища освіта. Зараз “Мірамі” є моїм основним заняттям.
Як цей проект сприймають в Україні? Почалося від кліпу чи концертів?
–О.Д.: Був задум створити кліп. Після його реалізації все почало розкручуватися. Ми стали напрацьовувати матеріал. З цим матеріалом почали їздити по концертах. У Києві на каналі М1 пісня “Сексуальна” три місяці була в хіт -параді “Кульбаба Сісі”. Навіть перші сходинки займала. Це відео там досить довго крутили. А через півроку ця пісня запрацювала в Польщі й далі у Європі. Реально ми в Польщі концертуємо від квітня. Від січня (2011 р.) підписаний контракт з польською музичною компанією “Universal Music Polska”.
Чи з цих пісень вже буде платівка?
–О.Д.: Альбом “Miramimania” в Польщі вийшов 9 вересня. В Україні поки що не плануємо видавати. Наразі шукаємо видавця.
Якою мовою ця платівка?
–О.Д.: Половина пісень англійською мовою, половина – українською. Ставка робилася більше на українську мову. Ринок наш поширився на Німеччину, Чехію, Словаччину (де ми виступали). Чехи й німці хочуть наших виступів, але не маємо вільних дат. Так само запрошують нас до США. Виявляється, що навіть французькі солдати слухали нас в Афганістані. І їм це до смаку, вони про це написали на нашому Фейсбуку. Це дуже приємно, а ще приємніше, що їм подобається українська мова. Проте, щоб бути ближче до світу, ми зробили англійські пісні.
Новий синґл “Міраміманія” з відео зразу записувався двома мовами. Ми чехам послали два мовні варіанти, вони вибрали англомовний, хоч “Сексуальну” крутили українською, а тут сподобалася більше англійською. Які кому ринкові потреби, таке беруть. Поляки воліють українськомовну версію. Ми намагаємося достукатися до кожного слухача.
У Росії “Сексуальну” попросили українською мовою на телебачення, де на музичних телеканалах пісня займала перші місця.
Значить, розвиваєтеся й, можливо, досягнете слави світового масштабу: приміром, як Spice Girls?
–О.Д.: Ми себе не обмежуємо рамками. Завжди хотіли чогось більшого, тому старалися не просто почати існувати в Україні, але відразу свою музику поширили далі.
Скільки вже концертів відбули в Польщі?
–О.Д.: Від квітня було понад тридцять. Ми вже об’їхали всю Польщу. У Словаччині ми були кілька разів – і маємо ще запрошення. Виникає питання віз. Практично від червня у кожні вихідні ми давали по 2-3 концерти. Все було розписане до кінця вересня. Поки що ми не приймаємо замовлень. На нас чекають чехи й німці. Усе впирається у візи.
Коли в радіо пускали Ваш хіт, то дещо плуталися. Говорили, що це російська пісня. Раніше в Польщі на радіо звучала пісня “Калина” Наталки Карпи – і також казали, що це російська пісня.
–О.Д.: “Калина” – це наш проект п’ятирічної давнини. Є такі нюанси і нічого з цим не зробиш. Коли їздимо по Європі, то часто чуємо: “Яка різниця між російською та українською мовами?”
А Ви хоч їм усвідомлюєте, що гурт співає українською?
–О.Д.: Були такі ситуації, що польський ді-джей оголошував, що ми з Росії. Я виправляв його і говорив, що з України. Він перепросив, але для них це далі Росія. Проте бачать на власні очі, що інша ментальність, і починають розуміти. Мову, звичайно, плутають. Їм важче розрізнити, ніж нам.
Як оцінюєте ринок української музики?
– О.Д.: В тому проблема українського шоу-бізнесу, що як такої розважальної української музики нема. Те, що подається як розважальна музика, не зовсім підходить до дискотеки чи клубу.
Серед українських поп-зірок, груп були вже спроби вийти на польський ринок – Ірина Білик, Руслана, Наталка Карпа, Марія Бурмака чи навіть “Гайдамаки”...
–О.Д.: Але це не є танцювальна музика, це поп-музика, яку можна послухати, піти на великий концерт тощо. Що стосується танцювальної музики, то в Україні є велика прогалина. Якщо нас порівнюють з кимось, то, наприклад, говорять, що ми копіювали “ВіаГру”, а це не так. “ВіаГра” не виступає в клубах і не робить танцювальної музики. Ця музика для більш старшої аудиторії. Ми робимо музику для молоді, щоб хотілося жити, танцювати. У принципі, в Україні нас дуже мало крутять, порівнюючи з вищезгаданими зірками.
А які ще є українські групи, які творять танцювальну музику? Ми згадали Карпу…
–О.Д.: Карпа мала більш-менш схожу музику, саме тому, що це А. Бакун робив музику й пісні. Інших важко згадати. Це, що в Україні подається як танцювальна поп-музика, у світі не сприймається. Російськомовні популярні зірки на пострадянському просторі (зокрема, Камєнських) – не прижилися б у Європі. Їхня музика суттєво відрізняється від європейської, можливо, через менталітет. В Україні в музичному просторі така музика просто культивується. У нас не дають виринути комусь новому з чимось свіжим, бо інакше втратять свій ринок.
А як Ви пробивалися – чи через Київ, чи Москву, як це прийнято? Так славу в Україні здобули “Воплі Відоплясова” чи “Океан Ельзи”.
–О.Д.: Ми напевно не йдемо через Москву, а через Європу.
Тобто “геть від Москви, дивись у Європу”?..
–О.Д.: Не зовсім так, ми дивимося в кожному напрямку. У Москві нашу пісню грають на супутниковому телебаченні, що транслюється на весь світ. Самі звернулися за кліпом “Сексуальна”. Нам це приємно. У Росії нема такого, нібито нас не пускають через українську мову, – це неправда. Якісна музика все-таки пробивається.
Чи відчуваєте конкуренцію музики з Росії?
–О.Д.: Ми завжди дивилися в сторону Європи. Ми весь час мали бажання щось робити, на що зверне увагу Європа і світ. Є, звичайно, багато проектів з Росії, але я зараз не можу назвати такого, який став популярний у світі.
Хіба що “Тату”.
–О.Д.: Так, лише вони стали популярні, бо не робили кліше, яке штампується на пострадянському просторі, чого не було і що вимагається в кон’юнктурі сучасного ринку. Ми слухали західну музику – і я маю зовсім інше музичне виховання, ніж у нас прийнято.
Я бачу, що Ви перестали за постколоніальним синдромом копіювати московські стандарти, як це відбувається в Києві.
–О.Д.: Пострадянський синдром важко викоренити, через це такі ситуації виникають. Нам часто задають питання: наскільки ми популярні в Україні? А чим визначається популярність? Якщо тим, що нас крутять на загальноукраїнських теле- і радіоканалах, то можу сказати, що ми непопулярні. В Україні нас менше крутять, ніж у Польщі. Але на реґіональних радіостанціях були різні ситуації… Наприклад, у Трускавці (курортне місто у Львівській області) одна місцева радіостанція могла 5 разів на годину пускати “Сексуальну”, тому що люди телефонували й замовляли. З другого боку, у телепрограмі “Х-фактор” на відбірковому турі більше як десяток людей співало “Сексуальну”. То це популярність чи ні? Якщо канали не хочуть нас крутити, хоч це людям подобається, то це вже інше питання.
Ці радіо- й телестанції хочуть за це грошей?
-О.Д.: А як Ви думаєте?..
У Польщі такого нема.
– О.Д.: Це ще одна причина того, чому ми йдемо в Європу і Польщу. Тут простіше. В Україні ні шоу, ні музичного бізнесу.
“Наше слово” №5, 29 січня 2012 року {moscomment}
