ГРОМАДА ■ №7, 2019-02-17

Восени минулого року в Команчі відзначали 100-річчя Команчанської республіки. Нині одним зі слідів цього державного утворення є могили священиків на кладовищах Лемківщини та Бойківщини. Однією з них опікувався Адам Юрчишин зі Сянока.

У вересні 2017 року, стараннями українця зі Сянока відновлено надмогильний пам’ятник пароха Ванькови та Ропеньки – о. Василя Мисика (1861–1927), розташований на кладовищі в селі Ванькова.

– Пам’ятник стоїть на церковній площі, де колись знаходилася греко-католицька святиня. Там ще залишилося кілька українських пам’ятників, якими ми з моїм братом та онуками займаємося й намагаємося зберегти, – говорить Адам Юрчишин. – Священик був парохом у моїй рідній Ропеньці. Як мені такими справами не поцікавитися?

Відремонтовано залізну огорожу, підмуровано й почищено пам’ятник.

– Я найняв для цієї роботи одного з жителів Ванькової, який займається такими роботами. Все гарно, тільки шкода, що помалював фарбою нагробний камінь. Сьогодні видно написи на пам’ятнику. Але через кілька років їх уже може не бути, – розповідає А. Юрчишин.

Пан Адам в українській світлиці в Сяноці знайшов інформацію про священика, який був причетний до утворення Команчанської республіки.

Зокрема, у книжці з вибраними працями Михайла Зубрицького, про пароха Ванькової та Ропеньки написано таке: «Дня 16.11.1918 року, відбулися в Ліську збори від поручників громад. Там установили повітовим комісаром отця Василя Мисика, пароха Ванькови. Коло ратуша промовляли бесідники і вибрали депутацію до староства і суду, щоб відібрати від них приречення, що будуть на будуче урядувати в імені Української Народної Ради у Львові».

З інших джерел можна дізнатися, що о. Василь Мисик був першим у Ліському повіті, хто зробив спробу підняти місцеве населення. Разом зі своїм сином Любомиром 3 листопада 1918 року скликав народне віче, яке проголосило утворення Української повітової народної ради.

Проголошення Східно-Лемківської республіки відбулося 4 листопада 1918 року. Це було державне утворення, яке під гаслом єдиної української національної та державної ідеї об’єднало 33 лемківських села з 18-тисячним населенням. Це була перша в українській історії декларація возз’єднання Лемківщини з Україною. В українській та польській історіографії говориться про неї як про «Команчанську» або «Команецьку республіку», адже саме в селі Команча знаходився головний оборонний штаб. Вона протрималася лише три місяці. Була ліквідована 23 січня 1919 року.

Адам Юрчишин додає, що в інших селах теж є могили духівників, пов’язаних із утворенням Команчанської республіки. Зокрема, в Берегах-Долішніх, біля церкви знаходиться могила о. Михайла Зубрицького, українського етнографа, фольклориста та історика. Він обстоював права української мови в шкільництві, суспільно-політичному й культурному житті. У своїх численних публіцистичних працях дуже часто порушував питання економічної і політичної дискримінації русинів. Брав активну участь у політичних процесах у бойківських повітах. Його могилу відновила громада з України.

– Думаю, що священик Василь Мисик мусили добре знатися зі священиком Михайлом Зубрицьким, тож були на одній території, – підсумовує Адам Юрчишин.

Імовірно, могили священиків та громадських діячів, які створили й вирішили приєднати Команчанську республіку до ЗУНР, знаходяться також у інших селах східної Лемківщини.

Нагадаємо, що під кінець жовтня минулого року в Команчі відзначили 100-річчя Команчанської республіки. У врочистостях взяли участь гості з Польщі та України. З цієї нагоди на місцевому кладовищі була споруджена пам’ятна гранітна дошка про Команчанську республіку. Тоді теж вшановано пам’ять місцевого пароха отця каноніка Омеляна Калинюка, якому відновлено могилу. Священик був капеланом Української галицької армії, був в’язнем концентраційного табору у Талергофі (у 1914 році), а вже під час акції «Вісла» 1947 року потрапив до концентраційного табору в Явожні.

Поділитися: