Анна Вільчинська ■ КУЛЬТУРА ■ 2010-08-20
Щоб зрозуміти ідею представленого тут проекту, треба передусім згадати про захоплення Яґни Кніттель українською народною музикою, що привело її у майстер-клас традиційних пісень. Ключовим моментом було знайомство з діяльністю гурту “Древо”, зокрема з відомою дослідницею поліських пісень Іриною Клименко. На її заняттях зустрілися люди, які мали спільне захоплення і розвивали його, збиралися на репетиції, аж врешті створили власний ансамбль – “Музика з дороги”.
Усі учасниці ансамблю були згідні, що треба поїхати в Україну, щоб почути ці пісні особисто, безпосередньо від народних виконавців, аби “зрозуміти, про що тут ідеться”. До цього гаряче переконували теж їхні навчителі. Завдяки консультаціям з І. Клименко польські співачки зупинили свій вибір на західній частині Полісся, а докладніше – селах Сварицевичі, Старі Коні, Переброди. У цьому реґіоні збереглися ще архаїчні елементи народної культури, можна почути стародавні пісні, хоча й тут уже поволі відходять вони у забуття разом з виконавцями.
Ансамбль “Музика з дороги” вперше потрапив у село Сварицевичі 10 років тому. Дівчата їхали там передусім для того, щоб особисто почути сільський традиційний спів, вивчити місцеві старовинні пісні. Однак не ставили собі за мету зареєструвати весь репертуар даного реґіону. Я. Кніттель постійно підкреслює, що наукове дослідження мелодії пісень, їхніх варіантів залишає українським музикознавцям. Після кількох виїздів на Полісся т.зв. “людський елемент” став найважливішим і визначив напрямок для подальшого розвитку подій. Про це сама Яґна розповідає так: “Поступово виявилося, що люди, до яких ми їздили, стали важливішими від самих пісень. Співання надалі є істотним елементом, нашою спільною справою – варшавських дівчат і сільських виконавців звідти, ми дуже любимо разом співати і це нас єднає… Але так насправді наші відносини з людьми, які ми встановили, значать для нас більше, ніж будь-яка архівізація”.
Протягом наступних років дівчата майже кожну вільну хвилину проводили на Поліссі, до них приєднувалися ще й інші люди. Учасники виїздів подружилися з місцевими співаками. Бачили, що традиція співу не передається в сім’ях, бо молодші покоління не цікавляться цим взагалі. Гурт виконавців меншав у них на очах, бо люди, які знають стародавні пісні, народилися ще перед війною, а час невблаганний.
Підчас одного з виїздів польські любителі поліських пісень зустрілися з українцями з Рівного, які приїхали, щоб проводити дослідження на цій же території. То були члени Товариства “Свіча”, захоплені народною культурою і Поліссям як реґіоном зокрема. Метою цієї організації є документування та підтримування традиційної культури в різних її проявах. Це був важливий момент для подальшого розвитку проекту – “Свіча” стала партнером поляків у культурній діяльності.
Протягом десяти років відвідування поліських знайомих вдалося нагромадити стільки відеозаписів, фотографій, записів розмов, що Я. Кніттель вирішила зробити підсумок пройденого етапу. А крім того, вона хотіла так оформити зібраний матеріал, щоб потім мати можливість дати його самим співакам і таким чином подякувати їм за гостину, навчання пісень та сердечність.
Завдяки частим візитам польських ентузіастів вдалося активізувати місцевих виконавців: почали вони відновлювати старі товариські зв’язки, стали зустрічатися і пригадувати призабуті мелодії. Однак решта односельчан не брали участі у цих зустрічах, приглядалися здалека, як дівчата з Польщі, приїхавши до своїх знайомих, співають разом, часом навіть цілими ночами. Я. Кніттель хотіла змінити ситуацію, вийти з ізоляції, залучити до гурту решту села, що залишалася пасивною. Вирішила влаштувати спільний польсько-український концерт перед місцевою публікою в Перебродах, Старих Конях, а згодом у Сварицевичах.
– Ішлося про те, щоб сказати перед усім селом, що ми – люди з далекого краю, приїжджаємо тут, бо захоплені їхніми піснями і вчимося від місцевих співаків, яких дуже шануємо, – розповідає Яґна. – І хочемо виступити перед сільською публікою разом з цими артистами, виконуючи їхній власний, місцевий репертуар. Це було те, на чому мені дуже залежало, що могло хоч трохи повернути цим людям престиж. Хотіли ми пригадати місцевим мешканцям, що серед них живуть талановиті люди, а їхня культурна спадщина надзвичайно цінна і вартісна, навіть для прибульців здалека.
Спроба документування пісень стала тим камінчиком, який порушив цілу лавину подій. Виявилося, що проект, який спочатку мав тільки мистецьке спрямування, має також значну суспільну цінність. Оцінюючи зроблене з ширшої перспективи, слід зазначити, що його суттю стала зміна ставлення до важливого елементу традиційної культури, яким є спів. Формальною основою для написання проекту стала співпраця з польським Товариством “Панорама культур”, яке займається промуванням культур країн Центральної та Східної Європи, має в цьому численні успіхи та досвід у співпраці з різними фондами. Зацікавлення темою голови товариства принесло конкретний результат під назвою “Україна архаїчна”: Еміль Маюк і Яґна Кніттель вирішили звернутися за підтримкою до фонду “Освіта для демократії”, який реалізує програму “Зміни в реґіоні – RITA” (опрацював її Поль сько-американський фонд свободи, який розвиває співпрацю з країнами Сходу і передає їм польський досвід будування демократії). Хоча спочатку існували побоювання, що задум проекту не відповідатиме профілю даної організації, однак глибший аналіз показав, що мета, з якою він був створений, має важливе суспільне значення. У результаті фонд “Освіта для демократії” розглянув внесок позитивно. Слід відзначити, що був він досить розбудований, беручи до уваги невелику кількість його учасників (тільки 11 осіб).
А в планах було: поїздка на Полісся, приготування і проведення концертів у селах, реалізація фільму, видання його на компакт диску з бонусом у вигляді фотографій та пісень, а також три підсумкові семінари – у Варшаві, Люблині й Рівному. Кожен з пунктів програми вимагав величезного накладу праці. Аби читачі могли собі це краще уявити, скажу, що треба було переглянути записи та фотографії, які було зроблено протягом аж десяти років. А додатково реалізувати фільм, який триває 30 хвилин і представляє зустріч двох світів, які, незважаючи на кордони й різницю у віці, об’єднує любов до традиційного співу. Уточнюючи, яка була початкова ідея, Я. Кніттель зазначає:
– Одним із основних завдань “України архаїчної” було видати CD, а потім передати його в подарунку, по-перше, усім “нашим” співакам та їхнім дітям. Я часто мала враження, що… діти не мають поняття про таланти своїх батьків, про вартість, яку має те, що вони покинули, виїжджаючи до міста.
Готовий фільм “Таких пісень собі шукаю” був показаний на реалізованих у рамках проекту семінарах, кіно-фестивалях та при нагоді зустрічей у культурних осередках. Можна сміливо сказати, що він уже став жити власним життям. До режисерки почали звертатися люди, які хотіли (і хочуть) його подивитися. Це переважно місцеві популяризатори та любителі української культури, люди, захоплені традиційним співом, які хочуть поговорити про деталі реалізації проекту та послухати чудових поліських пісень (і не тільки з екрану, бо ці кінопокази переважно поєднані із концертом самих учасників). Завдяки ініціативам “знизу” фільм “Таких пісень собі шукаю” був представлений у Володаві, Теремисках… Коли й де можна подивитися цей фільм? Питання дуже доречне, оскільки у проекті закладалося, що він не буде призначений для продажу, тому щойно недавно компакт диск був перевиданий і розповсюджуватиметься офіційно. Його авторка радить довідуватися передусім на порталі “Панорама культур”, де знаходиться офіційний веб сайт проекту www.ukrainaarchaiczna.pk.org.pl Тут знайдете також фраґмент фільму, короткі інтерв’ю, які були показані в українському телебаченні, подивитеся слайд- шоу.
Проведено вже й другу частини проекту “Україна архаїчна”. Мала вона назву “Зустрічі на Поліссі – архаїчні пісні в сучасному світі. Активізація місцевих середовищ”, а в її рамках влітку 2009 р. відбулися спільні концерти в селах Сварицевичі й Зелень. Створено на цій основі фільм “Село Сварицевичі”, офіційний показ якого відбувся в Державному етнографічному музеї у Варшаві. Фактично, це було продовження діяльності, веденої у попередніх роках, єдину різницю становить те, що замість семінарів проводяться менш формальні зустрічі. Учасники проекту шикуються до наступних поїздок. А куди проляже їхня дорога? У відповідь звучить: “…туди, де нас запросять популяризатори культури, до місць, пов’язаних із культурами українською і білоруською. Маємо навіть у планах кілька місцевостей, але ми відкриті, можна й нас запросити”.
Проект “Україна архаїчна” – це цікавий приклад польсько-української співпраці, основою якої є місцева культурна спадщина. Інтеґрує він людей з обох країн, які мають схожі зацікавлення, активізують
і підносять престиж місцевих громад. А головне, зберігають важливий елемент народної культури – традиційний спів, який невдовзі може загинути, бо час невблаганний.
“Наше слово” №34, 22 серпня 2010 року {moscomment}
