Століття тому і в Польщі, і в Україні, і в усій Європі відбувалися формотворчі процеси, що започаткували хід історії ХХ ст. і навіть сучасності. Закінчувалася І Світова війна, проте на уламках імперій творилися модерні держави, які вступали в нові війни за власні національні інтереси. Здобутки, але також бомби, закладені у той час, ми відчуваємо й досі. Тому на обкладинці останнього «Українського альманаху», поряд із датою «2018» видніє, немовби віддзеркалюючись, «1918».

Однією з бомб повільної дії, закладеної ще 1918 р., є офіційні польськоукраїнські відносини. Як сьогодні, так і століття тому їх сформував дуалізм: з одного боку, війна за Львів, з другого боку – союз проти більшовицької Росії. Сьогодні між Польщею та Україною фактична війна за Львів переросла в битву за пам’ять про Львів.

Тому, ймовірно, річник відкриває текст відомого українського політолога Євгена Магди, назва якого відповідатиме відчуттям багатьох читачів і «Альманаху», і «НС»: «Необхідна Польщі Україна, або Польща–Україна: в очікуванні „перезавантаження”». Сусідів у сьогоднішньому світі, твердить автор, не обирають, скоріше шукають точок дотику інтересів двох країн. Такими, на переконання Євгена Магди, є питання українських міґрантів у Польщі, спільні економічні і реґіональні цілі, співпраця в енергетичній сфері. «Україна і Польща спроможні досягти ефекту синергії, якщо зможуть знайти нову якість міждержавного діалогу», – робить висновок український експерт.

Розгляд Центральної Європи з точки зору аґресії Росії проти України – це важливий аспект реґіональної гібридної війни Кремля проти Заходу. Про це йдеться в тексті експерта з питань безпеки Володимира Копчака «Вишеградський „гібридний” плацдарм Кремля». У тексті фахово представлено, яким саме чином Росія діє передусім у південних сусідок Польщі. Так, у випадку із Чехією, маємо парадоксальну ситуацію, коли чеські високопосадовці роблять досить голосні проросійські заяви, а в той же час чеські спецслужби досить ефективно протидіють російським впливам. Найбільш небезпечною з точки зору гібридної війни може бути Угорщина – попри те, що в естетичному сенсі російське в цій державі відсутнє, для Кремля Будапешт важливий як плацдарм для наступу на Євросоюз. Ціль-мінімум – знищити єдність ЄС, ціль-максимум – знищити ЄС. В інформаційному «затінку» перебуває Словаччина – проте насправді російські щупальці тут сильно відчуваються, а «удавана тиша викликана відсутністю належної реакції на це з боку держави». Не краще і в Польщі – де Москва вирішила зробити ставку на загострення відносин з Україною.

Про українців на Підкарпатті пише проф. Даріуш Вояковський з Ряшівського університету. Його матеріал – це глибокий аналіз ситуації, минувшини і сьогодення меншини. Проте автор у прикінцевих зауваженнях ставить питання про майбутнє українців Підкарпаття і те, яким чином їм робити свіжішим кадровий склад: одне джерело, яке автор тексту обережно перед українською меншиною називає «контраверсійним», це залучення поляків до української культурної і громадської активності. Друге – це міґранти з України, для яких образ польського громадянина, етнічного українця, може бути привабливим. Для цього, проте, потрібний активний осередок активності у Ряшеві, столиці реґіону, куди передусім прямують міґранти з України.

Міґрантам присвячено розлогий текст авторства Олени Литвиненко, присвячений новій хвилі української міґрації після 2014 р. – а вона найбільш масова. Змінилася структура цієї міґрації, порівнюючи з громадянами України, які приїхали до Польщі до російсько-української війни. Нові міґранти – молодші, серед них більше чоловіків і домінують представники Наддніпрянської, Південної та Східної України. На відміну від старішої хвилі міґрації, нові міґранти не обирають місцем проживання столичне воєводство, а концентруються по всій країні.

В історичній частині «Альманаху» звертають увагу тексти про Українську Державу Скоропадського 1918 р. (не плутати з УНР) – зокрема, автор Сергій Грабовський описує конфлікти і реформи еліти цього утворення, багато в чому російської. Олеся Ісаюк пише про Листопадовий зрив (тобто війну за Львів 1918 р.) як важливий фактор формування історичної свідомості українців у міжвоєнній Польщі. А дослідник Волинської трагедії Іван Ольховський намагається відповісти на текст Ґжеґожа Мотики – чому не можна ставити на один щабель антиукраїнську Акцію «Вісла» з антипольськими акціями ОУН(б) та УПА на Волині. Про драму Холмщини і Підляшшя, руйнування православних церков 1938 р., 80-річчя чого також відзначаємо, пише Григорій Купріянович.

Із цікавого – на останніх сторінках «Альманаху» розміщено фото гривень і карбованців українських республік початку ХХ ст. з коментарем Петра Цегельського. Тодішні гроші, вказує автор, трималися на досить гідному як на ситуацію рівні. Від себе додам, що мали досить гідний дизайн, можливо, в Україні якось ювілейно випустять репринт старих гривень?

Поділитися: