Українці у Польщі очима західного журналіста

ПОГЛЯДИ ■ №43, 2018-10-28

Ігор Ісаєв, головний редактор порталу PROstir.pl
Ігор Ісаєв, головний редактор порталу PROstir.pl

Для частини представників української громади у Польщі тема мови ворожнечі (ненависті) проти нас, про яку пише нерідко «НС», – інтелігентська, тому дещо відірвана від реального життя та його проблем. Щоб зрозуміти ситуацію, пропоную подивитися на неї збоку, очима голландського кореспондента.

У середині жовтня редакцію «НС» відвідав журналіст Ройланд Термот із провідної голландської щоденної газети «NR C Handelsblad». Він спілкувався з головною редакторкою Христиною Заник про польсько-українське минуле, мову ворожнечі й різницю між українськими автохтонами та мігрантами з України в Польщі.

«Знаєте, збільшення числа українців у Польщі, така велика демографічна зміна, була б у нас новиною номер один у всіх медіа. У Польщі, маю враження, це обговорювана цифра, але дискусія про неї не відповідає пропорціям і взагалі йде не в ту сторону», – розповів мені редактор при нашій зустрічі й попросив допомогти знайти контакти різних українців у Варшаві: починаючи від автохтонів і закінчуючи мігрантами, котрі щойно приїхали на автовокзал «Варшава-Західна».

Зранку на «Варшаві-Західній» – натовп. Саме приїжджає більшість автобусів з-за східного кордону Польщі, серед яких уже й такі сполучення як «Херсон–Щецін» чи «Сєвєродонецьк-Варшава». Частина агентств із працевлаштування іноземців розташувала офіси одразу на вокзалі, а деякі створили власний зал очікування. Мігранти приходять туди безпосередньо з автобуса, залишають речі, у них перевіряють паспорт і страхування, їм відкривають польський банківський рахунок, відтак відправляють до працедавця. Більшість у цьому залі приїжджає на промислові роботи. Багато – із невеликих міст, переважно зі сходу України. Працівники кампанії пояснюють: саме там є відповідні кадри для індустріальної промисловості, до того ж досить високе безробіття. Послугами агентств зазвичай користуються ті мігранти, котрі не мають зв’язків із Польщею, не знають мови й переважно вперше приїжджають сюди.

Влад (ім’я змінено), якому ледве виповнилося 20 років, розповідає, що вже кілька разів був на заробітках у Росії. Минулого року приїхав працювати на фабрику в Лодзькому воєводстві – і йому сподобалося. «Чудовий гуртожиток із євроремонтом», – хвалить він умови. «І колектив дуже дружній», – повторює Влад, наголошуючи, що саме через це він вирішив приїхати на фабрику вдруге.

«А чи траплялася з вами в Польщі якась прикра ситуація?» – питає Ройланд.

«Взагалі тут люди дружні», – повторює знову Влад. – «Але знаєте, минулого разу я йшов вулицею та розмовляв по телефону з мамою, і на мене, мабуть, через іноземну мову, напали з газовим балончиком».

Влад виправдовує тих, що нападають: вони були п’яні, на вулиці темно, свідки – відсутні.

«Пам’ятаю, що я тоді цілу годину добирався до фабрики. Поїхав туди, бо це було єдине місце, яке я знав, де був лікар», – завершує хеппі-ендом історію хлопець. «У поліцію не звернулися?» – допитується Ройланд.

«А який сенс?» – питає риторично Влад. – «Було темно, ніхто не бачив, та й це звичайні п’яниці були».

Усю історію пізніше обговорюємо втрьох – Ройланд, Христина і я – у редакції «НС». Головна редакторка тижневика показує представлений цього року рапорт Об’єднання українців у Польщі про мову ворожнечі щодо українців у Польщі, розповідає про акцію «Вісла», процесію в Перемишлі й нападки люблінського воєводи на Григорія Купріяновича. Наголошуємо журналістові: в дослідженні польського омбудсмена зазначається, що лише 5% злочинів на ґрунті ненависті в Польщі зголошуються правоохоронцям.

Утрьох робимо висновок: парадоксально, але саме середовище менш інтегрованих із польським суспільством мігрантів із України, котрі приїжджають тимчасово, найменше розуміється на цій проблематиці. При цьому від нападів на тлі ворожнечі страждають найбільше саме вони – адже відрізняються від польської більшості: акцентом у своїй польській мові; іншими звичками в підборі одягу чи навіть у покупках; зрештою, місцем проживання – сезонні мігранти зазвичай мешкають у гуртожитках, і навколишні мешканці уже знають, що там є «українці».

Протягом понад трьох років, відколи почалася серія побиттів українців у Польщі (головним чином – сезонних мігрантів з України), я намагаюся говорити на цю тему з українцями з різним історичним і сімейним досвідом.
Чимало мігрантів, як-от Влад, вважає, що його побили радше тому, що нападники були п’яні, а не через те, що він
українець. Дехто навіть заперечує такі тенденції в Польщі – мовляв, подивіться, як тут гарно, дружньо навколо, а те, про що ви говорите: а) перебільшення; б) брехня московської пропаганди.

Сувора реальність відкривається лише при зіставленні багатьох випадків. Тоді стає зрозуміло, що це – не поодинокі ситуації, а тенденція, проти якої повинен боротися весь державний механізм (органи публічної адміністрації, прокуратура, суди, уряд). Тим часом у Польщі все більше цих коліщаток ненависть підгодовують, а не зупиняють.

Тому пересічному українцеві тут залишається лише ірраціональна віра. У те, що якщо бачиш дружніх людей навколо, значить, такими є всі 40 мільйонів мешканців Польщі. Що напади на українців тут – це поодинокі витівки певних людей, а не поведінка, яку цим людям дозволила неадекватна влада. Що, врешті-решт, такі люди зачеплять будь-кого іншого, але не мене.

– А що, якщо зачеплять? – запитав Ройланд. На жаль, мене, а не Влада.

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii, Погляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*