(гс) ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №42, 2016-10-09
«Nowa Europa Wschodnia», № 5, 2016, C. 175.
Найновіше видання «Нової Східної Європи» починається блоком текстів щодо безпеки в реґіоні. Традиційно потрапила у видання й добірка матеріалів, присвячених українській тематиці.
Мало і пізно
У плані безпеки відзначається, що багатонаціональні батальйони, розташовані у східних країнах НАТО, є сиґналом для Москви про те, що у випадку аґресії вона матиме справу не з окремою державою, а командою союзників. Така готовність показує, однак, що збройний, у тому числі і ядерний конфлікт між сторонами сьогодні є досить реальний. Польща в цій ситуації може стати плацдармом трагічних подій, несучи криваву жертву як атаки аґресора, так і захисту з боку союзників. Ракети одних і других з великою імовірністю потраплятимуть саме на цю землю. Уникнути цього дозволять, зокрема, відкриті двері до діалогу з Росією. Але це, властиво, закриває шлях до членства України чи Грузії у структурах НАТО. Держави альянсу, шукаючи політичного порозуміння з Кремлем, не захочуть також відвернути наслідків російської аґресії в Україні та Молодові. «4000 солдатів – це просто кепський компроміс, щоб черговий раз зробити „надто мало і надто пізно” задля відновлювання європейської політики відлякування», – говорить один з авторів цього блоку текстів.
Опозиція та культура
Суто українську тематику відкриває матеріал українського експерта Олени Бетлій «Я не полонофілка». Авторка переконує, що безпека в реґіоні великою мірою залежить від якості польсько-українських відносин. Ці, у свою чергу, вимагають розумового, а не емоційного підходу. Однак саме такий підхід поки що домінує у відносинах між поляками та українцями, а його джерелом стають різні оцінки історичного минулого та маніпуляції навколо нього. Черговий автор, український журналіст Олексій Мацука, який до 2014 р. жив у Донецьку, аналізує місце в сучасній політиці «Опозиційного блоку» – угруповання, створеного прихильниками Віктора Януковича після розпаду «Партії реґіонів». «Чи „блок” становить сьогодні реальну опозицію, чи є опозиційним лише з назви, а фактично має добрі відносини з тими, що перемогли на Майдані, і грається з ними в „котика і мишеня”»?, – таке запитання ставить і пробує дати на нього відповідь О. Мацука. «Білоруський партизан» – це, у свою чергу, матеріал, присвячений Павлу Шереметі, який унаслідок вибуху загинув цього літа в Україні. Автор тексту Мілан Леліч говорить про напрямки слідства щодо цієї невипадкої смерті, у тому числі російський слід. У зовсім інший світ читача переносить українська письменниця Софія Андрухович, розповідаючи про свою книжку «Фелікс Австрія». Цього року у видавництві «Czarne» появився її польськомовний переклад. У романі описане місто Станіславів (тепер Івано-Франківськ) кінця ХІХ і початку ХХ століття з його атмосферою типового міста Галичини часів Австро-Угорської імперії. Авторка користувалась численними історичними монографіями, нарисами та спогадами. Були й інші джерела, а саме листи митрополита Андрея Шептицького та номери польської газети «Kurjer Stanisławowski» за 1900 р. Це розповідь про двох жінок, доля яких настільки переплетена, що навіть у конфліктних ситуаціях вони не спроможні покинути одна одну. Дехто зосереджується на історичному характері цієї книжки, проте С. Андрухович говорить, що це просто розповідь про людські відносини.
Наступний матеріал з культурної полиці приближує нам постать українського митця Микити Кадана. Його праці – це приклад активного суспільно мистецтва. Сам Кадан був учасником творчих колективів, зацікавлених такими питаннями, як політчині протести, нелеґальна торгівля землею та нерухомістю, права працівників тощо. Митець у своїй творчості зосереджується на людському тілі, знущанні над ним хоча б унаслідок поліцейських тортур.
Нові книжки
Українську тематику читач віднайде також у рецензійній частині видання. Одна з популяризованих книжок ставить собі за мету боротьбу з історичними міфами в Україні щодо ІІ Світової війни. Тематично праця стосується таких питань, як політика радянської Росії, діяльність УПА, ОУН, депортація кримських татар, українсько-єврейські відносини тощо. Водночас публікація «Війна і міф. Невідома Друга світова», на думку автора рецензії, може страждати однобічністю. Її автори, серед них історики Українського інституту національної пам’яті, ставлять собі за мету сприяння новій освітній політиці в Україні, а це, у свою чергу, породжує підозри щодо браку об’єктивності. Друга книжка «Пограниччя. Подорож крізь українську історію», видана в Польщі цього року, є перекладом написаного майже 20 років тому ориґіналу авторства англійської журналістки та історика Анни Рейд. Це так само погляд у минуле, однак за значно ширшими часовими рамками. Початком є хрещення Русі, а другою цезурою – 1997 р. Польське видання розширене, порівнюючи з ориґіналом на наступні дві декади. Отже, це історична подорож, починаючи від козаччини, через голодомор аж до сучасної України та її останніх революцій. Ще одна пропозиція – це цьогорічне видання під редакцією Боґуміли Бердиховської «Zamiłowanie do spraw beznadziejnych. Ukraina w „Kulturze“ 1947 – 2000».
Зрозуміти інших
Невід’ємним плюсом «НСЄ» слід визнати зосередження на тих реґіонах та процесах, які рідко потрапляють у наш публічний простір. Цього разу редакція пропонує погляд на сучасну політичну ситуацію у Грузії, особливо в контексті відносин з Росією. Черговий матеріал розповідає про сучасний Азербейджан і намагання місцевих еліт уникнути сценарію, відомого із Сирії. Цікавою теж є розмова з колишнім аґентом польських спецслужб про особливості праці тих структур. Він вважає, що за виходом Великобританії з Європейського Союзу якоюсь мірою стояла російська розвідка. Водночас, на його думку, арештування нещодавно в Польщі представників партії «Зміна» – це не удар по російській аґентурі, бо вони просто нею не були. Згадувана справа – це всього один з розиграшів польської політики внутрішньої. Вартим уваги є також текст, присвячений польським місцям пам’яті у Литві. Місцева адміністрація не конче дбає про їх збереження, а польська громада самостійно не спроможна справитися з таким викликом. Якось, читаючи цей матеріал, підсвідомо приходить констатація, що «польськість» у Литві б’ється головою об такий самий мур, як «українство» у Польщі, хоч прямі аналогії напевно не обґрунтовані. Чергове інтерв’ю – це вияснення різниці в історичній політиці Польщі та Росії. Думками ділиться російський історик, який багато років живе у Польщі. Про те, що в центрі найважливіших процесів чи подій у світі завжди стоїть людина, переконує в черговому матеріалі Єжи Багр – польський дипломат, колишній посол у Росії. Ні автор тексту, ні його герой не знали, що це буде їхня остання бесіда, оскільки Є. Багр помер влітку цього року. «(…) з часом людина починає розуміти, що біля поляків були також інші люди, які часом з нами боролися. І це починає приваблювати: зрозуміти тих інших, що жили побіч нас», – говорив Є. Багр про своє захоплення сусідами, серед них українцями. Історія з тризубом, гуцульська піч чи особлива мистецька праця «Ми з Донбасу» – чергові «українські акценти» цієї розмови. Наступною, не менш цікавою розмовою, є стаття «Обличчя націоналізму», де з дослідником радикальних рухів Антоном Шеховцовим говорить журналістка Анна Ліхнерович. Втома від політичних партій, різниця між радикалами у Східній та Західній Європі, котрий із сучасних рухів є найбільш небезпечним, яку роль у підігріванні радикалізмів виконує Росія, чи існує небезпека українського націоналізму і як виглядає ситуація з такими же рухами в Польщі – це питання, на які відповідає експерт у новому виданні «НСЄ».
