КУЛЬТУРА ■ №44, 2018-11-04

Яке сьогодні значення має театр, яка його роль? Розважати? Вже не тільки. Зараз театр − це перш за все інструмент, за допомогою якого його творці намагаються донести до глядача якусь інформацію, історію, продемонструвати щось, змусити задуматися та мислити критично. В українській культурі цей інструмент також використовується дедалі ширше. І не обмежується лише територією власне України. Вистави, п’єси, режисери, драматурги подорожують іншими країнами разом зі своїми творіннями. Ми зібрали три вистави з нового театрального сезону, які так чи інакше пов’язані з Україною.

Польський театр відкрився для українців

У варшавському театрі Teatr Powszechny у жовтні відбувся показ вистави «Падіння» («Upadanie») угорського режисера Арпада Шилінґа з перекладом на українську мову. Це перший такий випадок – сам театр для того, аби привабити українських глядачів, що живуть у Варшаві, виступив із ініціативою перекладу.

Teatr Powszechny – це «театр, який втручається», його місією є створення не тільки театральних вистав, а й реального простору для суспільних дебатів, заснованого на демократичних принципах громадянського суспільства.

Матеуш Венґжин, менеджер із комунікацій з громадськістю у театрі, зазначає: «Як громадська культурна установа ми зобов’язані розширювати аудиторію наших заходів, а також приваблювати групи туристів та мігрантів. Ось чому ми багато років перекладаємо різні спектаклі на англійську мову. Однак ми зрозуміли, що у Варшаві все більше і більше людей розмовляють українською, і вони хочуть брати участь у виставах театру на рівних умовах з іншими глядачами.

Після нашого проекту „За що вбивати один одного? Війна. Мир. Україна” (кількамісячний цикл вистав, концертів, тренінгів та суспільних ініціатив, що пройшли у жовтні цього року, і продовжуватимуться також у листопаді – прим. авт.) ми пішли далі і вирішили дати можливість глядачам, які розмовляють українською, вільно брати участь у варшавському театральному житті. Ми планомірно хочемо перекласти наступні вистави українською також». Міхал Шимко, працівник «Публічного театру», ідейний натхненник такої ініціативи, каже: «Раніше я організовував відкриті прогулянки українською мовою на виставках Варшавського музею сучасного мистецтва, на які приходило дуже багато людей. Нещодавно я змінив роботу і захотів зробити крок назустріч українцям у Варшаві та українській мові. Я сам є філологом з української мови та українознавцем, тож роблю, що в моїх силах, для популяризації української культури та мови».

Хоча найближчим часом виставу «Падіння» не показуватимуть в театрі через те, що відбудеться багато інших театральних прем’єр, та з репертуару вона не зникне і за якийсь час повернеться на сцену. Дещо про саму виставу, яка, на думку авторки статті, є надзвичайно вдалою. Головне – сучасною, але побудованою за найкращими класичними чехівськими традиціями. Як зазначається у самому описі, п’єса «Падіння» – це спроба відповісти на запитання, чому сучасний світ переймає радикальні настрої та раптово пристає на праву сторону. На прикладі нуклеарної сім’ї автор п’єси Бенце Біро досліджує, чому світ опирається прогресу, чому президентом Сполучених Штатів Америки став Дональд Трамп, чому поляки все більш тяжіють до правого радикалізму. Тут є прогресивна сім’я інтелектуалів, у якій чоловік із жінкою перебувають у відкритих стосунках; їхня донька, що відбилася від рук, прийняла праву ідеологію і виступає консерватисткою; гомосексуальний роман – між ліберальним професором та його студентом; безробітний невдаха, чия донька завагітніла і робить аборт, і її коханець, який зрештою не може віднайти себе у житті.

Під час вистави глядачі могли паралельно читати титри українською, які висвітлювалися на стіні над сценою. До речі, майстерно переклала виставу українською наша авторка Ольга Русіна разом із перекладачкою Оксаною Баніт із Києва.

Що буде, якщо поселити упівця та чекіста в одну палату?

З 22 по 24 жовтня у варшавському «Театрі Варсави» (Teatr WARS AWy) відбувся Фестиваль читаних п’єс, який організували спільно «Агенція драми» (Agencja Dramatu) та «Театр Адіт» (Teatr ADiT). Читка п’єси – це одна з форм показу вистави, у якій не відбувається вистава як така – із постановкою, костюмами і антуражем – натомість актори втілюються у героїв, просто читаючи текст із аркуша.

У понеділок, 22 жовтня, на фестивалі відбувся «український день», у рамках якого актори читали п’єсу Павла Ар’є «Слава героям» та Марти Вакули «Полярники». Окрему уваги варто приділити п’єсі Павла Ар’є, оскільки його творіння досить суперечливе.

«Слава героям» – це історія про двох ветеранів однієї війни: воїна УПА та радянської армії. За сюжетом до палати лікарні для ветеранів потрапляють двоє дуже старих чоловіків, які брали участь у ІІ Світовій війні: Андрій Васильович — ветеран радянської армії, та Остап Ількович — ветеран УПА. Обом за вісімдесят, і обом їм терміново потрібно зробити операції на серці. У сюжеті також задіяні внучка Остапа Ільковича – Ганя, яка працює медсестрою в лікарні, Петро – син Андрія Васильовича, лікарка-хірург Ірина Богданівна та ще одна медсестра Ольга. Звісно, Остап Ількович та Андрій Васильович стають вкрай незадоволені, дізнавшись, хто з них є хто, і саме в цей момент виникає стереотипний конфлікт двох героїв-воїнів. Один звинувачує іншого у фашизмі й колаборації з німцями, а той, так само звинувачує сусіда у руйнуванні України. «Війна закінчилася, а ми досі живемо, як на війні», — підсумовують персонажі зі сцени.

Варто відзначити, що у п’єсі «Слава героям» є дуже сильна жіноча роль, яка під кінець тексту виявляється центральною. Драматург не зіпсував її жодними стереотипними штампами.

Звісно, вже сам той факт, що читання вистави було заплановане у Польщі, є провокативним. Павло Ар’є жартував про те, що його вистава може бути чи зірвана, чи заборонена, а на нього самого можуть заявити до прокуратури. Нічого такого не сталося. У п’єсі немає польського контексту, про це треба зазначити одразу.

Однак в Україні ця п’єса викликала певний резонанс, щойно з’явившись. Наприклад, у Маріуполі показ вистави «Слава героям» намагалися зірвати через звинувачення у фашизмі. Однак Павло Ар’є якимось чином переконав громадськість, що жодного націоналізму у творі нема.

Театр як спосіб донести Заходу історії про війну в Україні

У Великій Британії мігранти створили український «Молодий театр» в Лондоні. У середовищі своїх земляків вони швидко стали відомими завдяки своїй виставі про війну на сході України під назвою «Все, що залишилося».

Чим же так запала ця вистава у серця глядачів? Тим, що вона заснована на правдивих історіях про війну на сході. У спектаклі переплітаються голоси дівчини, брат якої загинув на війні, солдата, голос якого зберігся у селфі-відео, записаному на фронті, військової, яка повернулася з фронту, та інших людей, яких торкнулася війна. Ця вистава розповідає складну історію про втрату, пам’ять і те, як знайти сили жити далі.

Вистава заснована на особистому сімейному досвіді режисерки Олесі Хромейчук, її тяжкої втрати, пов’язаної з війною. Брат Олесі служив у Збройних силах України і був убитий на фронті в 2017 році. Виставу показують англійською мовою передусім для того, щоб її розуміли іноземці – британці і не лише вони.

Театр діє вже від 2010 року. Заснувала його українка зі Львова Олеся Хромейчук. Вона, крім викладання в Королівському коледжі у м. Лондоні (King’s College London) і досліджує участь жінок у Другій світовій війні і сучасній війні на Донбасі. У вільний час займається постановкою вистав. До трупи «Молодого театру» входять українці, британець з шрі-ланкійським походженням та шотландець з російським корінням. Всі вони знають українську мову та всі співпереживають Україні у війні. Але також і змішують різні мови у виставах. Раніше «Молодий театр» показав виставу під назвою «Кляті заробітчани» про східних мігрантів у Британії. Колектив вже тричі представляв свої роботи на Единбурзькому фестивалі – одному з найбільших та найвідоміших фестивалів у театральному світі.

Про «Молодий театр» із Лондона писали медіа у Британії, Україні, Америці, Польщі та інших країнах. Такий собі феномен у центрі Європи.

Поділитися: