Дарина Попіль ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №20, 2019-05-19

Книгу Сергія Оксеника я придбала пізнього вечора у львівській копальні кави, усі книгарні у Львові були вже замкнені, а я конче хотіла придбати ще одну українську книгу перед від’їздом до Варшави. Увагу привернула назва та кольорова обкладинка. Я подумала, що це якийсь новий молодий автор, що створив наступну епатажну книгу в українській сучасній літературі. А виявилось, що ні. Уже вдома, почитавши в Інтернеті про Сергія Оксеника (справжнє ім’я автора: Сергій Іванюк, 26 квітня минув рік, як письменника не стало), я була дуже здивована, що досі не чула про його творчість. Проте я тішилася, що відкрила для себе нового автора; а вже згодом, читаючи роман, зраділа вдруге, бо натрапила на книгу поза контекстом Західної України, галицької тематики й описів різних історичних періодів Львова та Галичини. Бо саме цього останнім часом в українській літературі багато. Я люблю цю «галицьку атмосферу», але іноді корисно «перемкнутись» і почитати щось геть відмінне за темою, географією та навіть мовою.

Події роману розгортаються у невеличкому, спокійному селі Варварка Херсонської області. Надворі – кінець 1950-х років, Радянська Україна «у повній красі». Надворі літо, що для декого з головних героїв означає одне – канікули. Під час полудневої спеки та безтурботного відпочинку у Варварівці починають відбуватися небачені досі події. Підліток Вовка зауважує, що з курника пропадають птахи, і починає вести своє власне розслідування. Із ним майже постійно перебуває молодший брат Юрко, тож Вовці мимоволі доводиться втаємничувати малого у свої підозри та пояснювати загадкові події. Частина оповіді ведеться якраз від імені Вови, тож ми бачимо світ його очима – очима дитини, що вже дорослішає, але ще не готова повністю попрощатися з безтурботним дитинством.

Другий персонаж, від імені якого відбувається частина розповіді – слідчий Ревмір (це дивне ім’я було колись дуже модним, воно означає скорочено «революціонний мір»). Ревмір трохи знуджений надто спокійним життям у Варварці та несуттєвими інцидентами, що йому доводиться розслідувати, як-от крадіжка курей. Але почуття обов’язку змушує його розпочати на перший погляд нудну справу, яка не передбачає карколомних деталей та нестандартних поворотів.

Цікавим авторським задумом є те, як Ревмір думає і розмовляє. Його мова – це південноукраїнський суржик, який складається переважно з перекручених українських та російських слів. Спочатку таке мовне місиво може навіть трохи відштовхнути читача, але згодом ця особливість робить текст більш живим, розмовним, буденним, справжнім. На противагу Ревміру, Вовка веде розповідь досить правильною, українською мовою. Інші, другорядні персонажі, теж часто розмовляють специфічно, вживають різні жаргонізми або елементи суржику. Таким чином нам вдається сповна відчути атмосферу описаного регіону.

Читаючи детектив, якоїсь миті ловиш себе на думці: а де ж та піонерка, тим паче якесь убивство. Утім, під час розслідування крадіжок курей починають поступово з’являтися нові персонажі та деталі. Наприклад, підозрілий сусід, якому односільчани дали прізвисько «Агент» через його капосний характер. Також ми довідуємося історію друга Вовки – Саші, який дізнається, що його всиновили, а справжніх батьків, «злочинці-бандьоровців», виселили до Сибіру. Ця ситуація демонструє, як багато людей сліпо вірили у міфи радянської влади і часто жили нав’язаними нею стереотипами. Сергій Оксеник додав до роману не одну деталь, що має на меті продемонструвати певну наївність та обмеженість людей того часу, особливо у маленьких місцевостях. Увесь твір насичений іронією щодо тодішнього політичного устрою і радянського світу.

Отож, у «Вбистві п’яної піонерки» маємо нашарування кількох сюжетних ліній, розповідей та поглядів на тогочасний світ. Гарно, з ностальгією прописана атмосфера дитячих канікул: діти ходять плавати у річці, ловлять рибу, а вечорами палять вогнище, довкола якого розповідають страшні історії. Їхні батьки тим часом грають компанією у волейбол після повернення з роботи, і потім разом ідуть вечеряти до якоїсь однієї родини, щовечора позмінно. З іншого боку, інколи може видатись, що автор змальовує утопію: щасливе безтурботне дитинство, здорові, спортивні, відкриті одне до одного дорослі. Але ми бачимо у цьому на перший погляд «ідеальному» світі багато тріщинок. Дорослі нерідко надто суворо ставляться до молодших героїв книги: наприклад, батьки Вовки і Юрки часто їх карають фізично. Мама може вдарити дитину навіть по обличчі. Батько сусіднього Саньки (який, як ми вже знаємо, не рідний йому син) також б’є хлопця регулярно і сильно. Багато промахів радянської системи ми зауважуємо під час слідства, яке відкриватиме нові деталі. Це і корупція, і недбалість керівництва, і несправедливість.

Де-не-де в оповіді з’являються також містичні елементи – деякі з них навіть залишаться нерозкритими до кінця. У якийсь момент, читаючи книгу, настільки захоплюєшся цими перипетіями, що навіть забуваєш про, власне, те вбивство п’яної піонерки. Аби не розповісти забагато, просто попереджу: воно таки буде. Можливо, автор навмисне присвятив йому не так багато часу, як іншим подіям у книзі. Бо головним є те, що творилося довкола страшного злочину. Люди, що певною мірою спричинили його, а потім приховали. Чи, що найгірше: навіть не зауважили, адже жити у своєму комфортному. спокійному світі без злочинів і кари – простіше.

Ця книга точно сподобається тим, хто в дитинстві чи юності читав детективні романи Володимира Малика і давно чекав на щось схоже в сучасній українській літературі. Читати «Вбиство п’яної піонерки» можна і підліткам, і дорослим. Читачам буде цікаво побачити зріз епохи, що безслідно канула у вічність.

Книга не сподобається тим, хто любить лише високоінтелектуальну літературу, написану винятково вишуканою, елітарною мовою та повну незрозумілих, прихованих сенсів.

«Вбиство п’яної піонерки» Сергія Оксеника можна купити у всіх книгарнях Старого Лева (нагадаємо, вони тепер є не лише у Львові, а й у Києві, Дніпрі та Одесі) або онлайн за цим посиланням.

Сергій Оксеник «Вбивство п’яної піонерки», Львів, ВСЛ, 2018, 352 ст.

Поділитися: