«Україну треба представити державою, що не може подбати про нацменшини»

Ігор ІСАЄВ, головний редактор порталу українців Польщі PROstir.pl

Краківський окружний суд 23 березня визнав трьох молодиків винними у спробі провести терористичний акт в Україні. Ідеться про напад на Товариство угорської культури в Ужгороді у 2018 році, виконаний польськими громадянами на ймовірне замовлення німецького, прокремлівського політика.

Фото – Сергій Князєв (Голова Національної поліції України) / твіттер

Вироком суду Міхал П. був засуджений до трьох років позбавлення волі, Томаш Ш. – до двох років обмеження волі, а Адріан М. отримав два роки умовного покарання із обов’язком виконання громадських робіт протягом 40 годин. Вирок останнього пом’якшено через його співпрацю із правосуддям.

Засуджені також повинні відшкодувати збитки, понесені Угорським центром унаслідок нападу (понад 2 тис. злотих) та витрати на судовий процес (понад 18 тис. злотих). На момент верстання номера вирок був неправосудним.

Напад на Угорський культурний центрвідбувся 4 лютого 2018 року. Дуже швидко після цього тодішній голова Закарпатської облдержадміністрації Геннадій Москаль оголосив, що дії мають на меті посварити українців із угорцями, а хулігани походять із Польщі. Приблизно через два тижні після інциденту польські служби затримали трьох молодиків, котрі власне і постали перед судом.

Виконавці намалювали на стінах центру свастику і цифри «88» (нацистський символ, що означає «Хайль Гітлер») та кинули в будинок «коктейль Молотова». Спершу підпал не вдався, тому для другої спроби зловмисники намочили бензином куртку і встромили її горіти між шибою та ґратами центру. Виконавців зафіксувала камера відеоспостереження, а під час заселення в хостелі в Ужгороді один із них вказав своє справжнє ім’я.

– Намагаючись підпалити центр, обвинувачені хотіли поглибити конфлікт між українцями та угорською меншиною. Потрібно було представити українців тими, хто переслідує угорців, а Україну – державою, що не здатна гарантувати їм захист, – наголосив під час обвинувачення краківський прокурор Маріуш Садло.

У ході розслідування виявилося, що організатори і виконавці цієї операції були пов’язані із польськими організаціями праворадикального напрямку: «Falanga» та «Strzelec». На момент виконання злочину Міхал П. був координатором однієї з них у Малопольському воєводстві Польщі. Міхал П. зізнався, що підпал замовив німецький журналіст Мануель Оксенрайтер (польська прокуратура зараз веде слідчі дії в його справі) німецький неонацист, редактор радикального видання «Zuerst!» («Спершу!»), гість російських телеканалів, критик «бандерівської хунти». Оксенрайтер у 2018 році був співпрацівником депутата Бундестагу Маркуса Фронмайєра, політика ультраправої «Альтернативи для Німеччини» (AfD). Фронмайєр зараз заперечує будь-яку співучасть в підпалі культурного центру в Ужгороді.

«Я хочу вибачитися перед Польщею за те, що мої дії могли негативно вплинути на сприйняття нашої країни за кордоном. Перед угорцями хочу перепросити за знищення майна, а перед Україною – за те, що будучи гостем у їхній країні, я здійснив такий проступок», – наголошував під час одного із судових засідань Томаш Ш. Він повторював, що не знав замовника і хотів лише підзаробити (за виконання їм було обіцяно 2 тис. злотих).

Під час судового розгляду Адріан М. і Томаш Ш. підкреслювали, що перед початком своїх дій вони переконалися, що в будівлі нікого не було. Зловмисники ще до виїзду в Україну мали домовитися, що ці дії не пов’язані з діяльністю «Фаланги».

У лютому 2018 року це був не єдиний напад на будівлю Товариства угорської культури в Ужгороді. Того ж місяця, вночі, центр намагалися підпалити – тим разом найімовірніше співпрацівник влади невизнаного Придністров’я. Усе відбувалося під час прийняття Україною закону «Про освіту», що передбачив поступове запровадження у школах переходу на навчання державною українською мовою, котрий найбільше критикував саме Будапешт. Польща і Румунія у той час обмежилися дипломатичними заявами, а Росія – на здивування усіх – промовчала. Сьогодні з упевненістю можна сказати, що російська відповідь надійшла не дипломатичними каналами, а провокаціями на угорсько-українському напрямку.

Ця історія важлива з кількох точок зору. По-перше, вона показує, що подібні акти можна швидко розкрити та виявити злочинців – цифровий (і не тільки) слід виконавців залишається в багатьох місцях. Треба лише мати бажання: тут мав значення натиск на Польщу з боку України, де зловмисники залишили чимало слідів, що могли вказувати на «російський слід». Подібні справи на території Польщі, якщо стосуються українських пам’ятників, не відкриваються взагалі.

По-друге, значно важчою частиною стає доведення дій перед судом та їх трактування. Звинувачені починають давати суперечливі твердження, розмиваючи усвідомлення собою того, в чому вони беруть участь. З іншого боку, якщо прокуратура представляє тверде трактування, яке було в цьому випадку, подібні свідчення радше діють на некористь підсудних. Проблема в тому, що далеко не в усіх справах прокуратура ясно підкреслює мету і наслідки таких дій.

І нарешті по-третє – у справи регіональної національної меншини Закарпаття втрутилися громадяни кількох держав: Польщі, Німеччини і ймовірно Росії. Це свідчить, що й українці Польщі не живуть і не можуть жити пасторальним життям серед далеких гір. Навіть там, де можливо немає Інтернету, ми є частиною глобальної політичної гри. Можливо, що на одному з чільних її фронтів.

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*