Український детектив із присмаком нічного Львова

Дарина Попіль ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №48, 2019-12-01

Юрій Винничук є напрочуд продуктивним українським літератором. Щороку він презентує своїм шанувальникам щось нове. У 2019 році світ побачили аж дві книги автора: збірка оповідань «Арканум» та детектив «Нічний репортер». Обидва видання писались автором досить давно, у часи, коли творити щиру, цікаву  та непросту літературу –  в Україні було заборонено. Аж тепер письменник вирішив допрацювати свої старі творіння і представити їх сучасному читачеві. До збірки «Арканум» ми ймовірно ще колись повернемось, а зараз мова йтиме про  детективну повість «Нічний репортер».

Прочитавши передмову до книги, у якій Винничук коротко описує шлях творення книги, мене трохи охопила тривога. Пригадалась збірка автора «Ги-ги-и» (2007), що налічує оповідання у жанрі чорного гумору, написані протягом різних років. Добре пам’ятаю, що чомусь мене це видання зовсім не захопило,  так як інші твори автора. І справді, початок «Нічного репортера» видався якимось надто тягучим та прісним. Так, ніби самому автору його було нецікаво писати (чи переписувати) і він якнайшвидше хотів завершити це завдання. Але далі, ситуація почала змінюватись і розвиватись   у звичному, доволі динамічному ритмі прози Винничука. Я і не зауважила, як  «втягнулась» і почала отримувати задоволення від читання. З’явились стандартні прийоми і мотиви письменника, що вдаються йому досконало, ще з найперших творів, таких, як наприклад  «Діви ночі». На сторінках роману почали розростатись інтриги, пригоди, любовні історії,  основне дивні таємниці, які головному героєві даної повісті – безстрашному львівському журналістові, треба розгадати.

За що Винничука важко не любити, це за його письменницькі взаємини зі Львовом. Він прекрасно вміє описувати його у різні епохи, стани, пори року, дня і ночі. Автор грається настроєм і атмосферою міста, нанизуючи на ці забави смачні описи львівських вулиць, кам’яниць, кнайп. З особливим талантом, письменнику вдається розповідати про найрізноманітніших жителів міста Лева. Винничук однаково вдало і соковито відтворює образи кельнерки або ж поліцейського комісара, міської повії або претендента у мери міста.

Такі ж цікаві описи Львова та персонажів на читача чекатимуть і в «Нічному репортері», який нам розкриває мапу міста 1938 року.

Сама детективна сюжетна історія, що зрештою є ключовою у  романі, не приголомшує великою карколомністю чи заплутаністю, певні речі ми вгадуємо у процесі читання. Згодом дещо передумуємо, а потім знову вертаємось до попередніх здогадів.  Книгу не можна назвати неймовірно складно історією, що до останньої хвилі нас тримає у великому напруженні. Так, певні загадки зберігаються і не всі наші припущення справдяться, а проте, навіть не у цьому найприємніші сторони повісті.

Зрештою, як і завжди, Винничук бере читача атмосферою, він уміє описати так процес застілля, що починає текти слинка або ж розповісти про бійку поміж різними «бандами» Львова, що просто відчуваєш себе безпосереднім учасником цього дійства. Іноді мені здається, що Винничук просто дійшов до такого рівня мистецтва володіння словом, що міг б писати про звіти у податковій інспекції і навіть їх, було б цікаво читати.

Як уважну читачку творчості Винничука, мене дещо у романі «Нічний репортер» насторожило. Прізвище одного з ключових персонажів, зрештою вбивство якого, буде розслідувати головний герой Марко Крилович, постійно зазнає  текстових трансформацій. На сторінках повісті, воно то вигулькує як: Томашевич, потім Томашович, а одного разу і взагалі перетворюється у Тишкевич. Мені хотілось би думати, що це постмодерні ігри з читачем на його пильність, але боюсь, справа просто у недогляді редакторів видання, а можливо і в тому, що сам письменник роман писав ще у 80-х роках, а допрацьовував нещодавно.

У будь-якому разі, з поваги до всіх читачів, хотілось би, щоб видавництва випускали у світ книги, особливо письменників такого рівня як Юрій Винничук – більш грамотно та професійно.

Придбати книгу «Нічний репортер» можна за посиланням.

ЮРІЙ ВИННИЧУК, «НІЧНИЙ РЕПОРТЕР», ХАРКІВ, ФОЛІО, 2019 Р. – 236 СТОР.

Поділитися:

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*