Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ №41, 2020-10-11

Зустріч істориків, науковців, українців, які у 80-х роках були задіяні у студентському русі, організовано наприкінці вересня до 40-ї річниці існування профспілки «Солідарність». Це перша конференція, яка піднімає тему участі українців у профспілці «Солідарність». Раніше ні українці, ні поляки не займалися цією проблематикою – тим більш цінна ця ініціатива. У Щеціні цією темою вперше зацікавився Іван Сирник, голова Щецінського відділу ОУП, організатор конференції.

– Тема конференції певною мірою з’явилася завдяки пропозиції, яку ми отримали від Маршалківського управління та Ради міста Щецін, – повідомив Іван Сирник. – Оскільки у цьому році Польща відзначає 40-ліття існування профспілки «Солідарність», то нам запропонували включитися у ці відзначення. Я охоче на це погодився і вирішив зайнятися темою українців, які у той час жили й працювали або навчалися у Щеціні, та були задіяні в русі «Солідарність». Сам я якраз у ці роки оселився у Щеціні, однак особисто не був причетний до «Солідарністі». Якщо ж говорити про північну Польщу, місце, де ми живемо, то варто згадати нашого друга Володимира Качора, нинішнього голову гуртка ОУП у Колобжегу, який у 80-ті роки був одним із організаторів студентського руху в Щеціні. А от у Кошаліні в «Солідарності» був задіяний Володимир Яциняк, який навчався у Щеціні, згодом вимушено емігрував з Польщі й зараз живе за кордоном. Це лише кілька осіб, а їх було набагато більше. 27 травня 1981 року міністр науки, вищої освіти та технологій отримав заяву від засновницького комітету Асоціації українських студентів у Польщі про їхню реєстрацію зі списком членів-засновників. Серед тридцяти осіб-підписантів були студенти саме щецінських та кошалінських вищих закладів: згадані вище Володимир Яциняк та Володимир Качор, Юрій Левосюк, Лідія Дрозд, Ольга Улицька, Наталія Корольчук, Ольга Левосюк, Тереза Лопух, Андрій Терефенко та Ярослав Цимбалко.

У підготовці конференції величезну роботу зробила команда науковців та істориків з відділення Інституту національної пам’яті у Щеціні та Інституту наук про політику та безпеку Щецінського університету. Вони презентували виставку «У пошуках простору свободи. Українці в Польщі у 80-х роках ХХ століття». Дорота Ковалевська, Маґдалена Семчишин та Міхал Сєдяко, крім фотографій, архівних документів, петицій, декларацій, зібрали ґрунтовну інформацію про українську громаду, починаючи від післявоєнних років. А саме про: акцію «Вісла», «відлигу» та створення Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ), серпень 1980 року та виникнення «Солідарності», заснування Асоціації українських студентів у Польщі, різного роду тогочасні українські видавництва, еміграцію та роль Єжи Ґедройця, 1000-ліття хрещення Русі-України, лист інтелектуалів 1988 року, парламентські вибори 1989 року, роль Володимира Мокрого – українського посла Сейму Х скликання, кандидата від «Солідарності». Це понад 20 планшеток, які були підготовлені спеціально для потреб конференції.

На одній з них можна було прочитати: «Переломним моментом в історії Польської Народної Республіки був серпень 1980 року. Після підвищення цін, введеного 1 липня, по всій країні почалися страйки. Серпневі протести на узбережжі мали ключове значення, оскільки завершились підписанням історичних домовленостей поміж міжпідприємницькими страйковими комітетами та урядовими комітетами в Щеціні (30 серпня) і Ґданську (31 серпня). Їхнім головним пунктом була згода влади на створення вільних профспілок. Незабаром вони матеріалізувались у Незалежну самоврядну профспілку «Солідарність» на чолі з Лехом Валенсою. У 1980-1981 роках також були створені інші незалежні організації, які заклали рільники, ремісники та студенти. Всю Польщу охопило величезне соціальне відродження. Серпень 1980 року також активізував діяльність українських середовищ (хоча слід зазначити, що певного роду зрушення розпочались у них набагато раніше і були пов’язані зі зміною поколінь). Взагалі українці в ПНР до створення «Солідарності» ставилися неоднозначно. “Більшість людей із старшого покоління ставилися дуже недовірливо, – згадував Мирослав Чех. – Вони вважали, що «Солідарність» – це прояв польського націоналізму. (…) По-іншому реагувало молодше покоління, особливо в інтелектуальних колах. (…) Багато з нас активно включилося у цю діяльність”».

У заході взяли участь також історики Інституту національної пам’яті Ігор Галагіда та Аркадіуш Слабіг, голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима, а також генеральний консул України в Ґданську Лев Захарчишин.

– Цією виставкою ми сподівалися посприяти зацікавленню інших дослідників, журналістів та поціновувачів історії, які в майбутньому будуть проводити більш детальні пошуки та дослідження у цій галузі. Якщо виставка стане для них певним орієнтиром, ми визнаємо, що досягли своєї мети, – наголосили історики.

Після закінчення конференції Іван Сирник, організатор заходу, написав на своїй фейсбук-сторінці: «Питань багато… А все почалось від проєкту “Депозити пам’яті”, і так по правді це також депозит пам’яті про події 80-х років, в яких ми виростали. Що далі? Далі будемо продовжувати роботу, щоби зберегти пам’ять. Перед нами серйозний виклик – дігіталізація архівних документів, а це робота не на місяць або два. Виставку нашу, яку ми розробили у Щеціні, радо перекажемо в інші гуртки, коли буде тільки зацікавлення. Думаю, що варто. Це не тільки Щецін, а і Ґданськ, Варшава, Перемишль, Кошалін і багато інших регіонів Польщі».

Справді, варто висвітлити цю тему й в інших містах, бо в ній ідеться про події, учасниками яких були ми самі. Колишні діячі «Солідарністі» сьогодні є активними діячами ОУП.

Фото Івана Сирника

Поділитися: