Богдан Гук ■ ІСТОРІЯ ■ 2010-09-30
{mosimage}
Мандрівка Холмщиною дає чимало вражень, але я ніколи не сприймав їх такими дикими, як майже кожного разу, коли в серпні поточного року відвідував котрийсь із цвинтарів східних віросповідань – православний чи греко-католицький (на Холмщині вони здебільшого не в одному місці). Я побачив усі такі цвинтарі на території ґмін Томашів-Люблинський, Тарнаватка, Рахані. Там величні камінні надгробки видніють на кожному цвинтарі. Тим більш дивним здавалося те, що я не віднайшов східного цвинтаря у Вереханях.
В’їхавши на гору, де до 1947 р. стояла дерев’яна церква, я окинув поглядом краєвид і побачив, що за кількома могилами перед костелом на місці спаленої церкви є доволі велике і якось по-дивному нерівне узбіччя. “А де цвинтар?” – спитавсь я подумки сам у себе. Сфотографувавши костел та повоєнні могили й надмогильники, я з’їхав у село та став розпитувати. На питання про те, чому нема православного цвинтаря, не відповіло двоє зустрічних людей. Натомість чоловік, який не був місцевим від народження, а проживав тут тільки протягом кількох останніх років, сказав, що такий цвинтар був, але тепер його нема. “Що з ним сталося?” – “А, пішов у фундаменти костелу, як костел будували”, – відповів десь 50-річний чоловік. Коли я попросив записати його слова на диктофон, він відмовився, кажучи, що він не зовсім тутешній, тому більше нічого не розповість. Я зрозумів, що Верехані мають свою таємницю…
Адже годі задовольнитися інформацією з книжки Данути Кавалко “Цвинтарі Замостянського воєвідства”, виданої 1994 р. Авторка збирала матеріали перед 1994 р., імовірно, що вже після того, як у 1991-1993 рр. тут споруджувався римо-католицький костел. Авторка не зібрала достатньої інформації про те, чому тут немає східного цвинтаря, однак використала нагоду, щоб на 177-178 стор. сиґналізувати це такими словами: “Імовірно, цвинтар перестав функціонувати як місце захоронень наприкінці ХІХ ст., а вірні користувалися парафіяльним цвинтарем у Городиславичах. Це підказує невелика кількість збережених могил і надгробників”. Важко погодитися з цією спробою пояснення, тому що на цих же сторінках дослідниця відзначала існування православної парафії до 1945 р., а не до кінця ХІХ ст. Важко уявити собі, щоб коло церкви, де є достатньо місця і яка є парафіяльним храмом, ліквідували цвинтар, а померлих хоронили на цвинтарі в іншому селі. У міжвоєнний період біля церкви у Вереханях ще стояли надгробники. Це видно на фотографії у книжці Василя Слободяна “Церкви Холмської єпархії” (стор. 112).
Можна спробувати сконструювати іншу розповідь, яка може підтверджувати інформацію мого співрозмовника. Римо- католицький костел у Вереханях – це велика споруда. І вона стоїть на міцних фундаментах, приховати якими 10-20 могил зовсім не важко. Тим більше, що стан свідомості будівничого костелу, місцевого римо-католицького пароха, був винятково віросповідно- націоналістичний. Про це свідчить дерев’яний хрест, на якому прикріплена вирізана з дерева мапа Польщі з написом “Tylko pod tym krzyżem, tylko pod tym znakiem, Polska będzie Polską, a Polak Polakiem” (укр.: “Лише під цим хрестом, лише під цим знаком, Польща буде Польщею, а поляк – поляком”). Ця позиція була продовженням подій з часу, коли на Холмщині “Польща стала Польщею” 1918 р. Отож, 1923 р. вереханська церква була збезчещена: з неї викинули православні літургійні предмети. Здається, що після того, як “Польща стала Польщею” 1989 р., то вседозволеність могла довести до посягання навіть на скромні залишки православного цвинтаря. Серед кущів я віднайшов 3 камені, які колись могли бути надгробниками. Один із них перехилений, з хрестом, два просто лежать на землі. Чи це не замало від цвинтаря, який, як переконує приклад сусідніх сіл, мав би бути немалим та з добре збереженими пам’ятниками?..
У Вереханях на старій церковній горі вже нема сліду по відмічених Д. Кавалко трьох “старих дерев’яних хрестах”. Нема сліду також по земних могилах. На місці колишнього православного цвинтаря залишилися тільки добре помітні неозброєним оком ями на узбіччі церковної гори, на якій, треба додумуватися, він існував до початку виливання бетонних фундаментів костелу.
“Наше слово” №40, 3 жовтня 2010 року {moscomment}
