Анна ВінницькаКУЛЬТУРА№52-53, 2017-12-24-31

Кілька останніх років у Кошаліні виношувалася думка організувати в місті, багатому на кінофестивалі, огляд українського кіно. Саме в цьому місті протягом 36 років відбувається загальнопольський кінофестиваль «Молодь і фільм», на якому режисери-дебютанти показують свої короткометражні, документальні й анімаційні фільми.

Афіша фільму «Гамер». Джерело: Вікіпедія

Наступний кінофестиваль, який уже 14 років організовують у Кошаліні, і має він загальноєвропейський характер, носить назву «Інтеґрація: ти і я». Завдяки йому у медіа, культурі та суспільному просторі піднімається тема інвалідності. На цьому кінофестивалі показують не лише польські, а й зарубіжні фільми, у тому числі українські. До цього ж, у місті кожного тижня любителі доброго фільму зустрічаються в рамках дискусійного клубу. Отже, любителів кіно в Кошаліні справді багато.
Роман Білас, голова Кошалінського відділу ОУП і організатор заходу, говорить: «Ми хочемо організувати тут новий кінофестиваль, щоб місто було так само відоме завдяки українському кіно. Зараз ми готуємо перший показ, але зробимо все можливе, щоб захід проводився у місті постійно. Перегляд скеровуємо як до нашої громади, так і численних польських любителів кіно, а також українців – громадян України, яких уже сьогодні можна нарахувати в місті близько 6000».
Під час першого показу в Кошаліні і Колобжезі представлено чотири художні та один документальний фільми. Невипадково для першого такого заходу вибрано фільми, які розповідають про трагічні сторінки українського народу, а теж про польсько-українську культурну спадщину. Таким чином, любителі кіно могли подивитися кінофільм про депортацію кримських татар 1944 р. «Хайтарма», який постав 2013 р. Фільм нагадав українцям про їхнє власне насильне переселення з рідних земель 1947 р.. Зворушений переглядом кінострічки Зенон Сидор, який так само був переселений, а сьогодні живе у Кошаліні, розповідає: «Коли нас виселяли, було подібно. Ми також мали всього дві години, щоб спакувати свої речі, але, з боку польських жовнірів не було стільки брутальності та аґресії, як з боку НКВД. Дивлячись цей фільм, я немов удруге переживаю переселення з рідних земель».
Любителі кіно ще оглянули фільм «Червоний». Стрічка постала 2017 р. Це розповідь про двох українців, які 1947 р. потрапляють у ГУЛАГ. Данило Червоний, воїн УПА, протиставляється репресіям та переслідуванням начальника табору і робить відчайдушну спробу вирватися на волю, піднявши перше повстання в таборі. Ті, хто бачив стрічки «Хайтарма» та «Червоний», говорили, що фільми дуже сильні і трагічні. Така історія не повинна більше повторитись. «Немає значення, кого торкається людське горе, але це завжди трагедія батьків, матерів, дітей. Це завжди сльози, плач, біль і нещастя», – сказав о. Миколай Левчук, парох православної церкви у Кошаліні.
Під час показу представлено знятий 2012 р. фільм «Гамер», – дебютний фільм Олега Сенцова, політичного в’язня. Після анексії Криму О. Сенцова затримало ФСБ у підозрі в терористичній діяльності. З 2014 р. він відбуває 20-річне покарання в Росії. На завершення перегляду відбувся «допрем’єрний» показ документального фільму «Дім архітектора Городецького», режисером якого є виходець з Кошаліна, журналіст Вєслав Романовський. Владислав Городецький – це поляк за походженням, український і польський архітектор, підприємець і меценат. «Київський Гауді», як прозвали Городецького на зламі XIX та XX ст., побудував у Києві будинок з химерами (нині у цьому будинку президент Петро Порошенко приймає закордонних гостей), а також собор святого Миколая, Національний художній музей та кенасу (караїмський храм – ред.). Стрічку глядачі прийняли з великим ентузіазмом.
Режисер В. Романовський, сміючись, говорить: «Можна сказати, що я вже маю свій ритуал, адже коли в моєму професійному житті з’являється нова книжка чи фільм, то першу зустріч я організовую саме в Кошаліні. На початку цього року я організував першу презентацію нової книжки «Бандера. Ікона Путіна», а рік закінчую фільмом «Дім архітектора Городецького». Для автора перша презентація книжки чи фільму – це велика невідома, тому я люблю приїжджати до Кошаліна, де живе багато моїх друзів, від яких не чекає мене нічого поганого». Режисер зізнався, що постать Владислава Городецького завжди його цікавила, тому він вирішив зробити про нього фільм, адже в Польщі мало знають про видатного архітектора.
Після презентації фільму відбулась зустріч з режисером, на якій багато місця приділено нинішнім польсько-українським відносинам. Відповідаючи на питання, чи цей фільм є спробою втечі від актуальних питань у цих стосунках, В. Романовський наголосив, що він свідомо обрав Городецького за героя свого фільму, оскільки цією стрічкою хотів показати, що сьогодні і для поляків, і для українців найважливішим повинно бути будування спільного капіталу порозуміння саме на міжлюдському рівні та різного роду інституцій, а не концентрація на політичних конфліктах. А Городецький є ідеальним прикладом такого порозуміння. «Чудовий фільм, а до цього – захоплива архітектура. Я шість років жила і працювала в Києві, однак ніколи не побувала всередині будинків, які побудував Городецький. Справді, Київ – це чудове місто, яке варто побачити, а з фільму можна багато довідатися про архітектуру Києва», – казала захоплена полька.
Беручи до уваги схвальні відгуки тих, хто бачив українські фільми, їхній показ можна зарахувати до вдалих та успішних заходів. Але, на жаль, прийшло дуже мало людей – всього кільканадцять осіб, оскільки більшість українців зовсім не була зацікавлена заходом. Подія проходила у міській бібліотеці, отже порожніх місць було дуже багато. Під час презентації фільму «Дім архітектора Городецького» Р. Біласові довелось перепросити режисера з приводу малої кількості глядачів, пояснюючи це несприятливою погодою, але насправді не погода була причиною. Можливо, термін перегляду (12–16 грудня) не був найкращим, однак і тим не можна пояснити брак зацікавлення. Постійно говориться, що культурна діяльність українців не може зводитися лише до фестивалів і «Маланок», і все ж, на жаль, цього хоче більшість українців. Я переконана, що квитки на кошалінську «Маланку» будуть розпродані всі, можливо, навіть забракне місць. А фільми можна було дивитися безкоштовно, треба було тільки прийти. Організатори, однак, не здаються, за рік організовуватимуть другий показ українського кіно. Можливо, тоді прийде більше людей. Організатори вже сьогодні запрошують! ■

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*