Павло Лоза ■ ГРОМАДА ■ №35, 2020-08-30

У Перемишлі пішов з життя Іван Шпунт – найстарший українець у Польщі. 26 серпня йому виповнилося би 105 років. «Треба працювати і здорово жити», – радив він три роки тому в розмові з «Нашим словом».

Іван Шпунт на своєму городі (2017 рік)

Засуджений на розстріл

У родині Івана Шпунта не було довгожителів. Його батько помер після І Світової війни, коли хлопець був ще малим. Тому він ледь пам’ятав тата. Мати пішла з життя 1945 року. Старшого на 5 років брата не стало в 70-ті роки минулого століття.

Іван Шпунт пережив дві світові війни, німецький полон і багато життєвих катаклізмів. Народився 26 серпня 1915 року у селі Брюховичі. Тоді воно належало до Перемишлянського повіту на Львівщині (зараз село підпорядковане Шевченківському району міста Львова.) У 1944 році Іван потрапив до радянського війська.

– Совєти входили до села і насильно забирали на фронт. Хто не хотів – того вбивали. Я не мав виходу. Мусив іти, – розказував нам Іван Шпунт під час зустрічі.

Проте він недовго служив у радянській армії, оскільки потрапив у німецький полон. Це було під кінець літа на Закарпатті. Спершу німці засудили його до розстрілу, потім скасували вирок. Івана та інших полонених направили до одного з господарів копати картоплю.

– Звичайно, я одразу собі подумав, що це буде добра нагода втекти. Але у чистому полі куди втечеш? Добре, що пішов дощ, і нам вдалося. Тому я вижив, – розповідав нам українець.

Що цікаво – тікаючи, він сховався від німців у покинутій школі. Виявилося, що там переховувалися також італійські військові, які не хотіли воювати. Коли дощ припинився, усі розійшлися – кожен у свій бік.

З Брюховичів до Перемишля

Після закінчення війни Івановій першій жінці написали, що він зник безвісти. Потім виявилося, що повертатися додому вже не має за чим: родинного маєтку не було, а до колгоспу Іван іти не хотів. Влітку 1945 року він опинився в одному з сіл під Перемишлем. У місті, як згадував українець, тоді панував голод і не було роботи. За кілька місяців Іван виїхав на західні землі Польщі. Багато років він жив у Тушині Дзержонівського повіту (Нижньосілезьке воєводство). До Перемишля вирішив переїхати 1968 року – і прожив там решту життя. Не один перемишлянин ходив у чоботях, які виготовив Іван. Взуття він робив у майстерні, на яку призначив одну кімнату у своїй невеликій хатині.

Окрім взуття, люди інколи приносили одяг, який треба було підшити. Однак роботи та клієнтів з кожним роком ставало менше.

Іван Шпунт та зроблене ним взуття

Останні чоботи

Чоботи Іван почав робити сам. Коли був підлітком, уперше спробував поремонтувати старі черевики. Купив на базарі у Брюховичах копито, стару шкіру, порізав її і полагодив взуття. Вирішив ці черевики продати. Вони сподобалися одному чоловіку – він приміряв їх і купив. Хлопець отримав 8 злотих; у крамниці взуття коштувало тоді 13. Іван мав клієнтів, бо пропонував дешевше. За гроші від кожної проданої пари купував шкіру та шив нове взуття. За кілька місяців зробив 8 пар. Так почалася його шевська професія.

Після війни у Тушині, де оселився Іван, шевців не було. Із часом він почав робити взуття для мешканців не лише свого села, а й навколишніх.

Останню пару чобіт Іван виготовив у 2015 році. Вирішив, що мусить зробити собі нове взуття, бо «не личить приймати гостей у старих чоботях». Це було на ювілей – йому виповнилося 100 років. З нагоди такої дати він отримав листа з побажаннями від президента Польщі. Готуючи святковий обід, сам їздив у магазин робити покупки. На прийом, який Іван організував удома, прийшов навіть мер Перемишля.

Рецепт довгого життя

Коли ми питали Івана про його рецепт довголіття, він говорив, що треба «працювати, здорово жити і добре харчуватися». Але вже три роки тому не приховував, що проблеми зі здоров’ям йому дошкуляють. Коли у 2017 році він останній раз сів за швейну машинку і хотів щось пошити, вже не зміг цього зробити, бо майже не бачив. У щоденних справах українцю допомагав Чеслав, чоловік з Бірчі, села у Перемиському повіті. Його теща кільканадцять років була Івановою сусідкою. Хоча траплялося, що Чеслав приїжджав і бачив, що Іван зробив все сам, зокрема на городі біля хати. Навіть маючи понад сто років, самостійно перекопав лопатою всю ділянку. Також їздив на базар купувати насіння та фруктові дерева, які садив на городі. Переміщався ділянкою за допомогою дротів, які там повісили – за них Іван також тримався під час роботи. У нього був принцип: спершу праця, а потім – все інше. Бувало, що снідав лише  пополудні, бо мав сіяти та садити щось на городі.

Нещасливе кохання

Можна сказати, що Іванові поталанило: він прожив довге життя, мав сили. З іншого боку, йому не пощастило в любові. Був одружений чотири рази, востаннє – коли йому було 96 років, а партнерці – на 10 років менше. Однак пара прожила у шлюбі кілька місяців. Чеслав говорив, що усе це було зроблене для того, аби обманути українця і переписати на дружину його майно.

Іван Шпунт на своєму городі

Окрім сина, який проживає на заході Польщі, Іван Шпунт вже не мав жодної близької родини – усі померли раніше. Мабуть, саме тому він самостійно заздалегідь поставив собі пам’ятник на цвинтарі біля церкви у Вовчі (колишнє село, яке зараз є частиною міста). Інколи біля пам’ятника ще до смерті Івана з’являлася лампадка. Місцеві українці кажуть, що це – також його робота. Ніби він не вірив, що хтось запалить для нього свічку після його смерті. Іван Шпунт помер за майже три тижні до свого 105-го дня народження.

Наш список довгожителів

Іван Шпунт був досі найстаршим українцем у Польщі, про якого ми знали. Зараз у списку найстарших членів української громади – п’ять людей. Нещодавно 100 років виповнилося Володимирові Ярмоловичу з Ольштина. Під кінець квітня ювілей відзначала Параскевія Ярмола, яка живе у селі Первільти на Вармії та Мазурах. А в грудні минулого року 100 років виповнилося Ларисі Мацієвич, яка мешкає зараз у Мілянувку біля Варшави, та Анні Білас із Бань-Мазурських. Є ще один довгожитель – Микола Герман, який проживає в Ілаві. Йому в лютому цього року виповнився 101 рік. Тепер він є найстаршим українцем у Польщі.

Фото автора статті

Поділитися:

Схожі статті

Частина наживо, частина онлайн: як пройшла українська наукова конференція у Перемишлі

Кася Комар-Мацинськак ■ ПОДІЇ ■ №38, 2020-09-20 У Перемишлі в українському Народному домі пройшла ІІ Міжнародна наукова конференція «Українці та їхні сусіди протягом віків: політика,...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*