Василь Шпарик ■ ІСТОРІЯ ■ №21, 2019-05-26

У моїй пам’яті добре збереглися спогади про травень 1945 року, до того ж я таємно вів щоденник. Мій 421-й гаубичний артилерійський полк входив до складу 1-ї артилерійської дивізії прориву резерву головного командування, яка підтримувала в танковому рейді на захід 3-й гвардійський танковий корпус. Я був рядовим солдатом-телефоністом батареї.

Кінець війни на півдні Мекленбурга де розташоване міста Шверін. Фото з de.wikipedia.org

3 травня 1945 року, в районі містечка Крівіц (Crivitz), неподалік м. Шверін (Schwerin), моя дивізія зістикувалася з військами союзників (як дізнався згодом – 18-м корпусом армії Сполучених Штатів Америки). На цьому наш бойовий шлях закінчився. Мене перевели в штаб полку. Завдяки цьому я міг набагато більше знати, ніж солдати і навіть офіцери бойових підрозділів. Ми з офіцерами штабу таємно прослуховували радіопередачі Бі-Бі-Сі (ВВС) із Лондона та Фленсбурга (Flensburg), де знаходився новий німецький уряд адмірала Деніца (Dönitz).

Цей уряд уже 5 травня вирішив капітулювати перед союзниками. Проте головнокомандувач союзних військ, американський генерал Ейзенхауер (Eisenhower), що мав штаб у французькому м. Реймс (Reims), наполягав на капітуляції перед усіма союзниками.

Виходячи з цього, 7 травня 1945 року о 2 год. 41 хв. (за Гринвічем) начальник німецького генерального штабу, генерал-полковник Йодль (Jodl) і начальник штабу західних військ, генерал Сміт (Smith), у присутності представника Союзу Радянських Соціалістичних Республік генерала Суслопарова та представника Франції, підписали в Реймсі акт про капітуляцію німецьких збройних сил на всіх фронтах і перед усіма союзниками. Бойові дії припинялися опівночі 8 травня. Це означало закінчення Другої світової війни у Європі.

Новину з Реймса Сталін сприйняв із великим невдоволенням. У нього був інший сценарій підписання цього документа. Він вважав, що СРСР виніс основний тягар війни, а союзники зробили капітуляцію практично односторонньою. Був переконаний, що капітуляція мала відбутися тільки в Берліні, звідки прийшла агресія.

7 травня тривав інтенсивний обмін поглядами між Москвою і Вашингтоном стосовно організації церемонії капітуляції в Берліні та повідомлення про капітуляцію.

8 травня Ейзенхауер не поїхав до Берліна, як обіцяв. На церемонію туди вислав англійського маршала Теддера (Tedder), американського генерала Спатза (Spaatz) і французького маршала Лотре де Тассіні (Lattre de Tassigny). При підготовці документа політичний представник СРСР вносив низку суттєвих змін до тексту, який був підписаний у Реймсі. Це викликало дискусії. Врешті-решт погодилися, що акт підпишуть: маршал Жуков – як представник СРСР і англійський маршал Теддер – як представник західних військ, а французький маршал Лотре де Тассіні та американський генерал Спатз – як свідки. Подія сталася 8 травня 1945 року о 22 год. 43 хв. середньоєвропейського часу в Берліні. У Москві ж вважали, що це відповідає 00 год 43 хв. 9 травня московського часу. Цей час уже вважався мирним, бо бойові дії, згідно з документом, закінчувалися теж о 24 год. 00 хв. середньоєвропейського часу.

Як виявилося, така маніпуляція з часовими поясами була потрібна Росії. Адже радянські війська із заходу швидкими темпами поспішали зайняти столицю Чехословаччини – Прагу, що й зробили 9 травня 1945 року. То це сталося у воєнний чи вже в мирний час? Якщо вважати, що війна закінчилася за середньоєвропейським часом 8 травня, то Прага була зайнята в мирний час, 9 травня. Щоб уникнути такої інтерпретації подій, у Москві вирішили продовжити на день воєнний час, тобто ще 9 травня, оскільки буцімто акт про капітуляцію був підписаний у Берліні за московським часом 9 травня о 00 год. 43 хв.

Факт подвійного підписання акта про капітуляцію – у Реймсі та Берліні – свідчив про глибокі розбіжності всередині антигітлерівської коаліції. Визнати, що капітуляція в Реймсі стосувалася лише Західного фронту, було неможливо, бо вона відбулася за згодою представника СРСР. Отже, Радянському Союзові довелося задовольнитися лише повторенням цього історичного акта.

У різний час повідомлено й про капітуляцію: у Лондоні та Вашингтоні – 8 травня о 15 год. за Гринвічем; у Москві – 9 травня о 2 год. за московським часом.

Звідси й різниця дати святкування: 8 травня – у західних державах; 9 травня – у колишньому СРСР, а тепер і в Росії. Не бажаючи сказати правду, чому не в один день, тлумачать це різницею часових поясів.

Як зустріли цю подію ми, військові 421-го гаубичного артилерійського полку, які знаходилися в с. Лізен (Leezen), на східному узбережжі Шверінського озера (Schweriner See)?

Передусім нам не розповіли нічого про події в Реймсі, бо Москва мовчала, хоча ми вже знали, що Німеччина капітулювала. Сказали тільки про підписання акта капітуляції у Берліні начебто 9 травня, хоча насправді це було 8 травня. Виходячи з реального факту зустрічі з військами союзників, для нас не сталося чогось неординарного, бо було ясно, що війні кінець.

Крім того, як стверджували політпрацівники, підписання акта про капітуляцію – це лише кінець війни проти Німеччини, а не взагалі. Нас налаштовували на можливий (і дуже реальний) виступ проти союзників. Казали: підемо на Францію, англійці втечуть за Ла-Манш, а американці – за океан; нас чекає французький народ та багатостраждальна Іспанія. Тому не було ейфорії, а лише осмислення невідомого найближчого майбутнього. Ми чекали, чи відійдуть союзники на захід, зокрема, на нашій ділянці фронту з близько 30-кілометрової смуги, між фактичним виходом радянських військ до Шверінського озера й передбаченою домовленістю про зону окупації СРСР по Шаальському озеру (SchaalSee). Проблемним було надання зон окупації США, Великобританії і Франції у Берліні. Стосовно останнього пропаганда стверджувала, що Берлін зайнятий радянськими військами з великими втратами, а тому: «Ні – зонам окупації союзників у Берліні!», бо ж не дали СРСР зони окупації в Італії, яку звільнили війська союзників. Ось так, а не інакше, то чого чекати?

Таким чином, перший День перемоги був для нас звичайним днем. Заглядаючи в історію, знаємо, що Сталін особисто скасував у 1948 році відзначення 9 травня як святкового дня (вихідного). Він був невдоволений, що Червона армія не дійшла хоча б до межі зони окупації,що для СРСР перемога не стала ще більш територіально широкою на заході, що союзники першими домоглися капітуляції Німеччини тощо. Тільки Леонід Брежнєв у 20-ту річницю, в 1965 році відновив 9 травня як святковий День перемоги. У той час стали багато говорити про 18-ту армію, у якій служив генсек, тому, мабуть, захотілося «примазатися» до перемоги.

ВИСНОВКИ

1. Капітуляція збройних сил Німеччини (ІІІ Райху) сталася 7 травня 1945 року. Повтор цієї події 8 травня в Берліні не несе в собі новизни факту.

2. Бойові дії припинялися о 24 год. 00 хв. 8 травня 1945 року середньоєвропейського часу. Це був офіційний кінець Другої світової війни в Європі.

3. 9 травня 1945 року є першим днем мирного часу, до війни він не має відношення.

4. 9 травня 1945 року радянські війська звільнили столицю Чехословаччини Прагу – фактично після війни.

5. Своїми діями Ейзенхауер позбавив Сталіна лаврів першості в перемозі над Гітлером.

***

Василь ШПАРИК є ветераном-фронтовиком Другої світової війни, полковник у відставці, публіцист.

Поділитися:

Категорії : Історія

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*