Томос для української церкви: реакція інших помісних церков

Олексій Ліончук ■ ПОГЛЯДИ ■ №51, 2018-12-23

Олексій Ліончук, журналіст

У 1686 році константинопольський патріарх Єремія за хабарі від московських послів передав у тимчасове управління Московській патріархії Київську митрополію. Варто згадати, що після Переяславської Ради 1654 року, коли міста та села козацької України почали приводити до присяги московському цареві, київський митрополит Сильвестр відмовився складати таку присягу, побоюючись, що після цього Київська митрополія теж підпорядковуватиметься Москві. Як виявилося, його передчуття були не безпідставними. Особливістю православної церкви практично в усіх країнах є її підпорядкованість світській владі. Російська церква є найяскравішим прикладом цього: що за царів, що за радянської влади, що за сучасної.

За радянської влади ця залежність була тотальною. Більшовики, вбивши останнього патріарха Тихона, у 1921 році, поклали кінець канонічності російської церкви. «Відновивши» після закінчення ІІ Світової війни патріархію та нашпигувавши її агентами КДБ, духовний вплив було поширено і на країни Центральної та Східної Європи. Попри те, що це були переважно католицькі країни, православні громади там все-таки існували.

Навіть після розпаду соціалістичного табору та Радянського Союзу, аби зберігати надалі свій вплив через структури православних церков, у Москві вигадали теорію «русского міра», найпалкішими пропагандистами якого стали політолог Олександр Дугін та патріарх Кирил (Гундяєв). Під час і після Революції гідності російська церква почала активно втрачати свої позиції серед прихожан в Україні, а особливо коли остаточно підтримала гібридну війну Кремля проти України. Російська агресія проти України, крім мілітарного та інформаційного вимірів, має ще й духовний. Хоча, з іншого боку, це є складова інформаційної війни.

Попри тверду волю вселенського патріарха Варфоломія І таки дарувати православній церкві в Україні автокефалію та повернути під свою юрисдикцію Київську митрополію, що він і зробив 11 жовтня цього року, московська церква продовжує чинити шалений тиск на інші помісні церкви. Так, переважна більшість помісних православних церков зайняли очікувальну позицію і в своїх зверненнях закликають Вселенський і Московський патріархати знайти шлях до порозуміння.

Сербська православна церква беззастережно підтримала претензії Москви, що й не дивно, зважаючи на їхні давні та тісні зв’язки. Їхній собор висловив жаль щодо рішення константинопольського патріарха стосовно необґрунтованого, на їхню думку, повернення канонічного статусу патріарху Філарету та митрополиту Макарію, залишаючи за собою право його не визнавати. Білоруський екзархат Російської православної церкви (РПЦ), зважаючи на його повну залежність, піти проти свого безпосереднього керівництва не наважився. Тим більше, що останній синод РПЦ провели саме в Мінську. На ньому було ухвалено рішення про розірвання всіх церковних відносин між Московським та Вселенським патріархатом. Цю істерію підтримали Українська православна церква МП та Російська православна церква за кордоном. Болгарська православна церква на своєму синоді відхилила пропозицію патріарха Кирила щодо проведення всеправославного собору щодо українського питання. Румунська православна церква у своєму зверненні підкреслила, що «єдність може підтримуватися за допомогою взаємної відповідальності та співпраці між помісними православними церквами, а також шляхом розвитку діалогу і співіснування».

Православна церква Чеських земель та Словаччини чітко висловилися за підтримкою патріархові Кирилу та митрополитові Онуфрію. Нічого дивного, оскільки свою автокефалію вони отримали саме з Москви.

Албанська православна церква засудила рішення РПЦ щодо розірвання відносин із вселенським патріархом. Інтернет-портал Cerkvarium цитує її предстоятеля архієпископа Анастасія: «Це немислимо, щоб Свята Євхаристія – найвище таїнство безмежної любові та найглибшого смирення Христа – використовувалася, як зброя проти іншої церкви. Засвідчуємо, що це неможливо для нас – погодитися з таким рішенням». А надання автокефалії Українській православній церкві названо «шляхом по мінному полю».

Польська автокефальна православна церква, котра, до речі, має два томоси про автокефалію – і від вселенського патріарха, і від московського, на жаль, продовжує залишатися під досить сильним впливом РПЦ-ФСБ (Федеральна служба безпеки) і тому досить критично ставиться до надання автокефалії українській церкві. На своєму останньому синоді постановила заборонити співслужіння з представниками Української православної церкви Київського патріархату та Української автокефальної православної церкви, одночасно наголосивши, що вони не заперечують проти надання українській церкві автокефалії, але лише в канонічний спосіб. Така позиція виглядає досить дивно, особливо з огляду на те, що багато українських працівників у Польщі є православними й відвідують саме приходи Польської православної церкви.

Зважаючи на те, що канонічність самого Московського патріархату знаходиться під великим сумнівом, стає очевидним, що саме вселенський патріарх, очільник материнської православної церкви, має законне право дарувати томос на своїй канонічній території, а не тимчасовий адміністратор, котрий послуговується сумнівним правилом – «немає нічого більш постійного, як тимчасове».

Поділитися:

Категорії : Погляди

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*